Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/2104/19 (904/5660/21)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.10.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2104/19 (904/5660/21) Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є., секретар судового засідання Крицька Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 (повне рішення складено 11.08.2021, суддя Владимиренко І.В.) у справі за позовом публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат, м.Кам`янське, Дніпропетровська область до акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу у розмірі 22 907,60 грн. ВСТАНОВИВ: І. Короткий зміст і підстави позовних вимог Публічне акціонерне товариство Дніпровський металургійний комбінат звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу у розмірі 22907,60 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час здійснення перевезення вантажів протягом лютого-квітня 2020 року за залізничними накладними: №№45339504, 45378114, 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643 акціонерне товариство «Українська залізниця» допустило прострочення термінів доставки вантажів, що визначені статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів. За порушення відповідачем термінів доставки вантажів, перевезення яких оформлено накладними №№ 45339504, 45378114, 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643, на підставі статті 116 Статуту залізниць України, позивачем нараховано штраф у загальному розмірі 22 907,60 грн. ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з аціонерного товариства Українська залізниця на користь пблічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат 15 059,30 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, а також судовий збір в сумі 1492,28 грн; в частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 848,30 грн відмовлено. Рішення місцевого господарського суду умотивовано посиланням на те, що за залізничними накладними №№ 45339504, 45378114, 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643, вантаж відповідачем доставлено із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статут залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується календарними штемпелями на накладних. Позивачем пропущено строк на звернення до суду із вимогою про сплату штрафу за наступними залізничними накладними: № 45339504 строк сплинув 17.05.2021, № 45378114 строк сплинув 15.05.2021. За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу за залізничними накладними: №№ 45378114, 45378114 у розмірі 7 848,30 грн у зв`язку із пропуском строку позовної давності. ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи 3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Українська залізниця", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняте в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Аргументуючи апеляційну скаргу, відповідач вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ст.315 Господарського кодексу України, п.134 та 136 Статуту залізниць України, оскільки здійснив висновок про визначення 6-ти місячного строку на пред`явлення претензії (замість 45-денного) та 3-місячного строку для надання відповіді на претензії (замість 45-денного), що стало приичиною для відмови у задоволенні заяви АТ "Укрзалізниця" про застосування строку позовної давності щодо вимог у розмірі 15 059,30 грн. Крім того, судом першої інстанції порушено ч.ч.5,6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не враховано позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.12.2019 №910/3743/19 та від 21.12.2019 у справі №910/1549/19. При цьому, на думку скаржника, судом безпідставно здійснено посилання на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2019 у справах №905/729/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18 щодо порядку обчислювання строків позовної давності у цій справі. Вимоги, які є предметом спору у даній справі є саме вимоги до перевізника щодо сплати штрафу, а отже шестимісячний строк для звернення до суду (строк позовної давності) має починати свій перебіг після спливу 45-денного строку для відповіді на претензію, яка мое бути подана протягом 45 днів з дати видачі вантажу. 3.2 Доводи інших учасників справи Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін. Позивач вважає, що шестимісячний термін для пред`явлення позову до залізниці з приводу прострочення доставки вантажу має обраховуватись упродовж 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію (15 місяців), що узгоджується з положеннями ст.315 Господарського кодексу України та ст.ст.134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору. Таким чином, з урахуванням позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.03.2020 у справі №905/487/19 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 та фактичного строку подання позовної заяви - 08.06.2021, 15-ти місячний строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу за прострочення поставки вантажу за період з 13.07.2020 по 03.09.2020, не сплив. ІV. Апеляційне провадження 4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.08.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є. Розпорядженням в.о.керівника апарату суду від 06.09.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А. (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження). Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., судді Мороз В.А., Чередко А.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021; призначено справу до розгляду на 26.10.2021 на 12 годин 10 хвилин. Розпорядженням керівника апарату суду від 25.10.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді Коваль Л.А. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.10.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є. 26.10.2021 у судове засідання з`явився представниця позивача, яка надала відповідні пояснення. від позивача: Красницька Я.С., довіреність №242 від 17.11.2020 р., адвокат; від відповідача представник не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Відповідач наданим йому процесуальним право не скористався та не забезпечив у судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи. 26.10.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. 4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами У період лютого-квітня 2020 року акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснено перевезення вагонів (вантажу) за залізничними накладними: №№ 45339504, 45378114, 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643, відправник публічне акціонерне товариство Дніпровський металургійний комбінат. За порушення відповідачем термінів доставки вантажів, перевезення яких оформлено накладними №№ 45339504, 45378114, 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643, на підставі статті 116 Статуту залізниць України, позивач нарахував відповідачу штраф у загальному розмірі 22 907,60 грн. Відповідач у добровільному порядку штраф не сплатив, що і стало причиною даного спору. 4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Предметом спору у даній справі є питання наявності чи відсутності підстав для стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу і зокрема, про застосування у зв`язку з цим позовної давності. Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Відповідно до приписів статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із нормами частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України). Згідно п.6 розділу 1 Статуту залізниць, накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Аналогічна норма міститься в пункті 1.2 Правил оформлення перевізних документів. Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Частиною першою 1 статті 919 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 313 Господарського кодексу України. Згідно абз. 2 ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України, ч.5 ст.307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються транспортними кодексами, транспортними уставами та іншими нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них. Статтею 41 Статуту передбачено, що залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. Пунктом 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів визначено, що термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Відповідно пп.1.1.1 п.1.1; абз.1 п.2.1; п.2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажів, у разі перевезення вантажною швидкістю вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах термін доставки вантажу обчислюється, виходячи з однієї доби на кожні повні та неповні 200 км. У разі перевезення вантажною швидкістю маршрутними відправками термін доставки на кожні повні та неповні 320 км складає 1 добу. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної у перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу. Згідно з пунктом 2.9. Правил обчислення термінів доставки вантажів, залізниця має право на збільшення терміну доставки вантажу з підстав, зазначених у цих Правилах. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки, повинна бути зроблена відмітка у перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції. Пунктом 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажів встановлено, що вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. Належним доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна (ст.130 Статуту). Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 116 Статуту передбачено, що за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Тобто встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні. Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що за залізничними накладними №№ 45339504, 45378114, 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643 вантаж доставлено із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статут залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу. Зазначене стало підставою для нарахування позивачем відповідачу штрафу в розмірі 22907,60 грн в порядку пункту 116 Статуту залізниць та його заявлення як позовних вимог у даній справі. Відповідач проти розміру нарахованого позивач штрафу не заперечує, водночас, у відзиві на позовну заяву заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу у розмірі 22907,60 грн. Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів враховує таке. Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Положеннями ст.257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а ст.258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік. Частиною 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, передбачено що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). При цьому, частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Статутом залізниць України регламентується, зокрема порядок перевезення вантажів залізницею і відповідно до ст. 136 Статуту залізниць, позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення. Згідно ст. 134 Статуту залізниць, претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Зокрема, згідно з п.«а» частини другої цієї статті, зазначені терміни обчислюються з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу. Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 ст.909 та ст.920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Отже, ст.ст.134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу. Статтею 315 Господарського кодексу України якого передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення, також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права, як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення строків позовної давності. Відтак, положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника. Отже, шестимісячний термін для пред`явлення даного позову до залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 Господарського кодексу України та ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору. Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 905/729/18 від 11.04.2019 , у справі №910/11614/18 від 13.08.2019, у справі №905/2303/18 від 10.09.2019 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/11949/20 від 18.06.2021. Позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом 08.06.2021. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що позивачем пропущено строк на звернення до суду із вимогою про сплату штрафу за наступними залізничними накладними: № 45339504 строк сплинув 17.05.2021, № 45378114 строк сплинув 15.05.2021. За таких обставин, суд дійшов мотивованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат до акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу за залізничними накладними: №№ 45378114, 45378114 у розмірі 7 848,30 грн. у зв`язку із пропуском строку позовної давності та задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу за прострочення доставки вантажу за залізничними накладними №№ 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643 у розмірі 15 059,30 грн. При цьому місцевий господарський суд правомірно зазначив, що строк позовної давності щодо стягнення стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу за залізничними накладними №№ 46293908, 46293841, 46293940, 46294005, 46293999, 46294070, 46767380, 47132238, 47363643 позивачем не пропущений. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правову позицію щодо застосування позовної давності, викладену у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/3743/19 та від 21.12.2019 у справі №910/1549/19. Так, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/3743/19 та від 21.12.2019 у справі №910/1549/19 суд дійшов висновку про початок перебігу 6-місячного строку після спливу 45-денного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 45-денного строку (умовна формула розрахунку позовної давності "1,5+ 1,5+ 6 = 9 місяців). Разом з цим, судом першої інстанції щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18, від 18.06.2021 у справі №910/11949/20, відповідно до якого позов до перевізника у цій справі мав бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6 - місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3 - місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статей 134, 136 Статуту залізниць України та статтею 315 Господарського кодексу України. У контексті наведеного Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)). Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Крім того, господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Отже, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої у цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Правова позиція у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 є останньою у часі порівняно з тією правовою позицією, яка наведена скаржником у апеляційній скарзі у подібних правовідносинах. З урахуванням наведеного, місцевим господарським судом аргументовано застосовано останню правову позицію Верховного Суду під час вирішення даного спору. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. 4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги Аргументи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи. 4.5 Розподіл судових витрат Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги акціонерного товариства Українська залізниця відмовити. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у справі №904/2104/19 (904/5660/21) залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Постанова складена у повному обсязі 05.11.2020. Головуючий суддя В.О.Кузнецов Судді А.Є.Чередко Л.А.Коваль