Постанова Східний апеляційний господарський суд № 905/888/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року м. Харків Справа № 905/888/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Гетьман Р.А. при секретарі Пахомовій І.В. за участю: позивача не з`явився; відповідача не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Панасенко С.А. (вх. №2647Д/1-18) на рішення господарського суду Донецької області від 06.07.2021 року у справі №905/888/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Величко Н.В.), повний текст якого складено 06.07.2021 року за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком в особі Дніпровської філії Акціонерного товариства "Укртелеком", м. Дніпро до відповідача Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Донецька область, м. Маріуполь про стягнення 29 043,30 грн. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Донецької області від 06.07.2021 року у справі №905/888/21 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпровської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" 29 043,30 грн. основного боргу та 2270,00 грн. судового збору. Особа, уповноважена діяти від імені Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Панасенко С.А. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 06.07.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; долучити до матеріалів справи 34 заяви від користувачів радіоточками, які не були надані господарському суду першої інстанції з поважних причин. Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке. Спеціальними законами не передбачено обов`язок відшкодовувати з бюджету місцевого самоврядування витрати на послуги зв`язку, а тому господарський суд першої інстанції не мав ніякого правового підґрунтя для задоволення позовних вимог в цій частині. У зв`язку з тим, що в департаменті (у червні 2021 року) здійснювалась реорганізація, зокрема, у відділі персоніфікованого обліку та обслуговування громадян пільгових категорій, де знаходились оригінали заяв від громадян про те, з якого часу працюють або не працюють радіоточки. Вказані заяви були надані відділу правової та організаційної роботи вже після ухвалення господарським судом першої інстанції рішення у справі, проте вказані заяви мають важливе значення для вірного та всебічного розгляду справи. Користувачами радіоточок було надано 21 заяву про те, що починаючи з липня 2020 року у них не працюють радіоточки. З урахуванням того, що вартість користування радіоточкою на місяць складає 45,00 грн., то загальна сума оплати за 21 особу за період липень грудень 2020 року складає 5670,00 грн. (21*45*6), де 45-вартість за один місяць, 6-кількість місяців. Також, було надано 13 заяв про те, що радіоточки не працюють з вересня 2020 року, з урахуванням того, що вартість користування радіоточкою за місяць складає 45,00 грн., то загальна сума оплати за 13 осіб за період вересень грудень 2020 року складає 2340,00 грн. (13*45*4), де 45- вартість за один місяць, 4-кількість місяців. Відшкодування за користування радіоточкою на суму 8010,00 грн. відповідач не має підстав здійснювати позивачу, з огляду на те, що на вказану суму послуги не надавались. Поважними є причини ненадання до місцевого господарського суду від користувачів радіоточками та прийняття до матеріалів справи копій заяв від громадян, що підтверджують факт ненадання послуг з користування радіоточкою. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611, від 11.08.2021 року №855, від 22.09.2021 року №981 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.12.2021 року. Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а, від 16.08.2021 року №12-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2021 року, суддею доповідачем для розгляду даної справи визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 року апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Панасенко С.А. на рішення господарського суду Донецької області від 06.07.2021 року у справі залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту. 31.08.2021 року на електронну адресу суду від апелянта надійшло клопотання (вх.№10084, вх.№3727), (вх.№10081, вх.№3726), в якому останній просить поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги та зупинити виконання рішення господарського суду Донецької області від 06.07.2021 року у справі до ухвалення судом постанови, які долучено до матеріалів справи. 21.09.2021 року на адресу суду від апелянта надійшло клопотання (вх.№10996), з доказами сплати судового збору, яке, разом з додатками, долучено до матеріалів справи, в якому останній просить поновити строк на подання апеляційної скарги, оскільки повний текст оскаржуваного рішення апелянт отримав лише 23.07.2021 року. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 року, з урахуванням ухвали від 11.10.2021 року, клопотання особи, уповноваженої діяти від імені Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Панасенко С.А. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, уповноваженої діяти від імені Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Панасенко С.А. на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2021 року у справі; позивачу встановлено строк до 13.10.2021 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 01.11.2021 року; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2021 року у справі №905/888/21 зупинено; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon". 01.11.2021 року на електронну адресу суду (вх.№12518, вх.№4635) та до відділу документального забезпечення та контролю суду (вх.№12583) від позивача надійшли пояснення у справі, в яких останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, які долучено до матеріалів справи, в обґрунтування яких вказує на те, що прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів, без урахування критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів, матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України та принципу правової визначеності; доказів реорганізації відділу персоніфікованого обліку громадян пільгових категорій населення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, апелянтом не надано; у ПАТ Укртелеком виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв`язку з наданням послуг зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. У судове засідання 01.11.2021 року представник позивача не з`явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 22.09.2021 року позивачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 04.10.2021 року №6102256531118, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 22.09.2021 року 29.09.2021 року; на підтвердження направлення копії ухвали суду від 11.10.2021 року позивачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 25.10.2021 року №6102255563520, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 11.10.2021 року 20.10.2021 року. У судове засідання 03.11.2021 року представник відповідача не з`явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 22.09.2021 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 07.10.2021 року №6102256531096, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 22.09.2021 року 04.10.2021 року; на підтвердження направлення копії ухвали суду від 11.10.2021 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 26.10.2021 року №6102255563504, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 11.10.2021 року 22.10.2021 року. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Ухвали суду від 22.09.2021 року та від 11.10.2021 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України"). Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне. Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог ЦК України, ГК України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року, інших законодавчих актів України. Відповідно до ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. ПАТ Укртелеком надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям абонентів відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; п. 18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України Про жертви нацистських переслідувань; п. 11 ст. 20 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; п. 7 ч. 1 ст. 9 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні; п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист; ч. 5 ст. 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України Про охорону дитинства. Положеннями вказаних нормативно-правових актів, зокрема, визначено право фізичних осіб, які мають визначений законами соціальний статус на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов`язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг. За матеріалами справи, у період з липня по грудень 2020 року включно, ПАТ "Укртелеком" надано телекомунікаційні послуги пільговим категоріям абонентів, які проживають на території Центрального, Приморського, Лівобережного районів Донецької області, на загальну суму 71369,57 грн., у тому числі: у липні 2020 року надано послуги зв`язку на суму 13029,10 грн., радіомовлення на суму 1125,00 грн.; у серпні 2020 року надано послуги зв`язку на суму 10826,18 грн., радіомовлення 641,02 грн.; у вересні 2020 року надано послуги зв`язку на суму 11953,55 грн., радіомовлення 907,50 грн.; у жовтні 2020 року надано послуги зв`язку на суму 11717,11 грн., радіомовлення 239,48 грн.; у листопаді 2020 року послуги зв`язку на суму 10239,35 грн., радіомовлення 0,00 грн.; у грудні 2020 року послуги зв`язку на суму 10691,28 грн., радіомовлення 0,00 грн. Позивач щомісячно надсилав відповідачу супровідними листами розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за липень-грудень 2020 року та акти звіряння розрахунків станом на 01.08.2020 року, 01.09.2020 року, 01.10.2020 року, 01.11.2020 року, 01.12.2020 року, 01.01.2021 року. Відправлення листів із документами, підтверджується копіями описів вкладень у цінний лист, рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення і роздруківками з сайту Укрпошта щодо відстеження поштового відправлення. Позивач вказує, що станом на 22.03.2021 року відповідачем не відшкодовано витрати, пов`язані з наданням телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян в сумі 29043,30 грн. Матеріали справи не містять платіжних доручень, виписок банку про здійснення розрахунків відповідачем. Відповідач не оспорює здійснення часткових розрахунків з позивачем. Також, матеріали справи не містять доказів розбіжностей по наданих позивачем телекомунікаційних послугах щодо витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян. Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Донецької області, в якому останній просив стягнути з відповідача заборгованість на фінансування пільг, пов`язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у сумі 29043,30 грн. 06.07.2021 року господарським судом Донецької області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище. Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства. З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Так, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та Законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Статтею 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. За змістом ч. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України. Згідно п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги. Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про жертви нацистських переслідувань, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про охорону дитинства. Положення вказаних Законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Загальні засади фінансування витрат, пов`язаних з наданням пільг на підставі вказаних законів визначено безпосередньо у ст. 17 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, де, зокрема, вказано, що фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; у ч. 6 ст. 6 Закону України Про жертви нацистських переслідувань вказано, що фінансування витрат, пов`язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; у ст. 63 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи вказано, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством; у ст.9 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист вказано, що витрати, пов`язані з реалізацією Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством; у ст. 23 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік. У вказаних законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян, та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України (далі БК України). Згідно із ч. 6 ст. 48 БК України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. У відповідності до п.п. "б" п. 4 ст. 89 БК України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту. Як визначено у п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування. Таким чином, вказаною нормою визначено, що до видатків місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв`язку громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до законів України. А тому, аргументи апелянта на те, що спеціальними законами не передбачено обов`язок відшкодовувати з бюджету місцевого самоврядування витрати на послуги зв`язку, а тому господарський суд першої інстанції не мав ніякого правового підґрунтя для задоволення позовних вимог в цій частині, не приймаються. Статтями 89, 102 БК України визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вказані вище положення чинного законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян. Обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає, відповідає визначеному законодавчо обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені пільги з їх оплати. Отже, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. Разом з тим, чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 року у справі №911/1165/19, де, між іншим вказано на таке. Чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справах №927/291/17, №906/621/17, №911/4249/16, Касаційний господарський суд у постановах зі справ від 28.10.2019 року №911/2575/18, від 24.07.2018 року №907/609/17, від 04.07.2018 року №908/938/17, від 27.06.2018 року №905/280/17, від 26.06.2018 року №924/781/17, від 21.06.2018 року №915/1561/17, від 18.06.2018 року №909/519/17, від 06.06.2018 року №911/1541/17, від 05.06.2018 року №922/2141/17, від 04.06.2018 року №905/2074/17, від 23.05.2018 року №909/1014/16, від 08.05.2018 року №908/657/17, від 07.05.2018 року №921/442/17-г/7, від 13.04.2018 року №908/985/17, від 05.04.2018 року №921/373/17-г/14, від 27.03.2018 року №925/246/17, від 23.03.2018 року №904/6252/17. За змістом ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. У відповідності до ст.ст.11, 509 ЦК України, цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права й обов`язки. Цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Так, вище вказано, що позивач є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч.2 ст.3 ГК України. Статтями 525, 526 і 629 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, закону та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у ПАТ Укртелеком виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв`язку з наданням послуг зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст.167 ЦК України). Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 906/621/17, де, між іншим, вказано на те, що суди правильно вказали, що відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання. Отже, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з липня по грудень 2020 року включно в сумі 29043,30 грн., при цьому, відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставою для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання. Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незалежно від того чи передбачено Законом про державний бюджет на поточний рік відповідні видатки, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення такої компенсації. Частиною 2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів. Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, де, між іншим, вказано на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (п.п.3.2. рішення). Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справах №911/4249/16, №906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018 року у справі №920/724/17, від 05.06.2018 року у справі 915/827/17 та від 22.03.2017 року у справі №905/2358/16, де, зокрема, вказано на таке. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України (заява №63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення Суду). У п.26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань. В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 року та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (п.п.48 та 40 рішень відповідно). Доказів відшкодування відповідачем позивачу витрат, пов`язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян за період з липня по грудень 2020 року включно в розмірі 29043,30 грн., матеріали справи не містять. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі № 903/581/18, де, зокрема, вказано на таке. Відповідно до положень частини 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому доказами, згідно з частиною 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми. Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені ст. ст. 76 - 79 ГПК України. Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц та у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, де, зокрема, вказано на таке. 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним. Усталеною є практика Європейського суду з прав людини, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 року, суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 року суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам. Так, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на таке. У зв`язку з тим, що в департаменті (у червні 2021 року) здійснювалась реорганізація, зокрема, у відділі персоніфікованого обліку та обслуговування громадян пільгових категорій, де знаходились оригінали заяв від громадян про те, з якого часу працюють або не працюють радіоточки. Вказані заяви були надані відділу правової та організаційної роботи вже після ухвалення господарським судом першої інстанції рішення у справі, проте вказані заяви мають важливе значення для вірного та всебічного розгляду справи. Користувачами радіоточок було надано 21 заяву про те, що починаючи з липня 2020 року у них не працюють радіоточки. З урахуванням того, що вартість користування радіоточкою на місяць складає 45,00 грн., то загальна сума оплати за 21 особу за період липень грудень 2020 року складає 5670,00 грн. (21*45*6), де 45-вартість за один місяць, 6-кількість місяців. Також, було надано 13 заяв про те, що радіоточки не працюють з вересня 2020 року, з урахуванням того, що вартість користування радіоточкою за місяць складає 45,00 грн., то загальна сума оплати за 13 осіб за період вересень грудень 2020 року складає 2340,00 грн. (13*45*4), де 45- вартість за один місяць, 4-кількість місяців. Відшкодування за користування радіоточкою на суму 8010,00 грн. відповідач не має підстав здійснювати позивачу, з огляду на те, що на вказану суму послуги не надавались. Поважними є причини ненадання до місцевого господарського суду від користувачів радіоточками та прийняття до матеріалів справи копій заяв від громадян, що підтверджують факт ненадання послуг з користування радіоточкою. Колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. Частинами 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до ст. 124, п. 2, 3, 4 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст.ст. 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, апелянт до матеріалів апеляційної скарги подав: копії заяв, поданих Директору департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_24 , ОСОБА_4 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 , ОСОБА_26 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_27 . Беручи до уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст 76-79 ГПК України на підтвердження винятковості випадків, які б перешкоджали у дотриманні позивачем встановлених як законом так і судом строків для вчинення відповідних процесуальних дій, а саме - неможливості своєчасного подання ним письмових доказів до господарського суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, та, зокрема, не надано доказів реорганізації відділу персоніфікованого обліку громадян пільгових категорій населення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, правових підстав для задоволення вказаного клопотання щодо прийняття додаткових доказів та їх врахування при розгляді справи, не має. Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції. Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року) Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року). Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу особи, уповноваженої діяти від імені Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Панасенко С.А. залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 06.07.2021 року у справі №905/888/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 05.11.2021 року. Головуюча суддя О.І. Терещенко Суддя П.В. Тихий Суддя Р.А. Гетьман