Постанова 4810 № 431/4110/20

Справа № 431/4110/20 Провадження № 22-ц/810/751/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Луганської В.М., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Сінько А.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Фонд соціального страхування України розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу за апеляційною скаргою Фонду соціального страхування України на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Форощука О.В., в м. Старобільськ Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. В обґрунтування заявлених вимог позивач звернувся з позовом до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та посилається на наступне. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року його позовну заяву задоволено частково. Визнано звільнення незаконним та скасовано наказ про звільнення від 24.07.2017 року № 01-219-к; поновлено його на посаді начальника відділення виконавчої дирекції ФССНВ в Старобільському районі Луганської області та стягнуто з виконавчої дирекції ФССНВ України на його користь: компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 01.08. по 05.09.2017 року у сумі 12514,60 грн.; 4648,28 грн. за затримку розрахунку при звільненні; 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Згідно постанови Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 року постанову апеляційного суду Луганської області від 28.03.2018 року скасовано, рішення Старобільського районного суду Луганської області залишено в силі та стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на його користь судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1280 грн. Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 12.12.2019 року змінено боржника у справі з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на Фонд соціального страхування України. З метою спонукання боржника виконати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року в добровільному порядку, ним на адресу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України направлено листа від 25.01.2020 року, але в задоволенні його заяви було відмовлено. Станом на момент звернення до суду відповідач не надав йому належних доказів того, що ним видано наказ про його поновлення на роботі на посаді начальника відділення виконавчої дирекції ФССНВ в Старобільському районі Луганської області з 18.09.2019 року та фактично допущено до цієї роботи. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року зазначено, що згідно довідки управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, середньоденний заробіток позивача складає 357,56 грн. Враховуючи, що вимушений прогул триває з 18.09.2019 року, тому з відповідача має бути стягнуто середній заробіток за весь час виконання рішення суду. Тому просить суд задовольнити його позовні вимоги та стягнути на його користь з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 18.09.2019 року по 30.09.2020 року у розмірі 92965,56 грн. Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до Фонду соціального страхування України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, в якому просить суд стягнути з Фонду соціального страхування України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 18.09.2019 року по 30.09.2020 року в розмірі 92965,56 грн. Крім того, ОСОБА_1 було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив суд задовольнити його позовні вимоги та стягнути на його користь з Фонду соціального страхування України в особі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Українит середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 18.09.2019 року по 27.11.2020 року в розмірі 107625,56 грн.. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю. Мотивуюче таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що зурахуванням раніше прийнятих рішень про стягнення середнього заробітку за час затримки з виконання рішення суду про поновлення на роботі, вимог диспозитивності цивільного процесу, час затримки з виконання рішення суду складає з 18.09.2019 року по 27.11.2020 року в розмірі 107625,56 грн.. Таким чином, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд виходить з середньоденної заробітної плати позивача 303,48 грн. та періоду невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 14.09.2018 року по 16.02.2021 року, що складає всього 607 робочих днів і визначає належну до стягнення суму з урахуванням щомісячного індексу інфляції, який діяв у цей період часу, рівною 365464 грн. 64 коп. При вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 431/4028/17 (провадження № 61-27019св18) прийнята 18.09.2019, проте надіслана судом до Реєстру 11.10.2019, оприлюднена 11.10.2019. Крім того, позивач обіймався питанням з`ясування належного боржника у справі №431/4028/17 про поновлення його на роботі та стягнення компенсації середнього заробітку з 01.08.2017 по 05.09.2017, що було вирішено лише ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 12 грудня 2019 року, яка набрала законної сили 27 грудня 2019 року. Закон №540 від 30.03.2020 (набрав чинності 02.04.2020) доповнив КЗпП України новою главою XIX «Заключні положення» про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (з наступними змінами), встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. За загальним правилом, визначеним у ст. 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Законом № 540 від 30.03.2020 продовжено строки під час дії карантину(розпочався 12.03.2020), а тому ті строки, які мали б спливти у період із 12.03.2020 по 02.04.2020, теж вважаються продовженими. Враховуючи вищенаведене та підтверджену ухвалою Старобільського районного суду від 12.12.2019, яка набрала законної сили 27.12.2019, обізнаність позивача саме з цього часу про особу, що має відповідати за його вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід дійти висновку, що наявні підстави для поновлення позивачу передбаченого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду.. Доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що особисто Позивач не навів жодного аргументу, не надав жодного доказу на підтвердження існування об`єктивних та непереборних перешкод, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для звернення працівником з заявою про вирішення трудового спору до суду. Таким чином, у Позивача були відсутні об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення до суду із позовною заявою з метою захисту свого порушеного права. Тобто Позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся через більш ніж 10 місяців з дня, коли дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом частини другої статті 23З КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Такий правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду у справі №360/4485/19. Як свідчать надані Відповідачем докази, які містяться у матеріалах судової справи №431/4110/20, позивач будучи обізнаним про порушення його права на поновлення на роботі згідно судового рішення звертався з цього приводу із заявами та скаргами до Фонду 04.11.2019, 25.01.2020, 04.02.2020 та 15.04.2020, на які отримував негативні відповіді, що повинно було спонукати позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права в строки встановлені ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Крім того, місцевий суд не дав жодної оцінки, тобто проігнорував, і такі надані Фондом докази про активне листування Позивача з органами державної виконавчої служби протягом травня-червня 2020 року щодо примусового виконання Фондом судового рішення про його поновлення на роботі, а саме: 12.05.2020 ОСОБА_2 звернувся до Подільського РВ ДВС у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження; 25.05.2020 звернення Чепеля до Міністерства юстиції України про невиконання Фондом судового рішення про його поновлення на роботі згідно судового рішення; заява ОСОБА_1 від 12.06.20220 начальнику ДВС про вжиття дієвих заходів щодо спонукання Фонду до виконання рішення суду про його поновлення на роботі згідно судового рішення. Фонд категорично заперечує проти обґрунтування місцевим судом пропущених Позивачем строків звернення до суду дією Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540 (далі- Закон №540), який набрав чинності 02.04.2020 про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню корбнавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину. Адже саме по собі дія карантину, встановленого Кабміном, не може бути враховано судом об`єктивною перешкодою для своєчасної реалізації Позивачем прав щодо своєчасного оскарження бездіяльності роботодавця щодо поновлення на роботі згідно судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом. Відповідно до ст. 184 ЦПК України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. На офіційному сайті Укрпошти міститься повідомлення про те, що «На час посилених карантинних обмежень продовжують працювати стандартно без змін у роботі всі 11 000 відділень Укрпошти.» за посиланням https://www.ukrposhta.ua/ua/news/57318-pid-chas-posilenogo-karantinuviddilennia-ukrposhtip raciuiutbez-zmin-u-roboti. Тим більше що дія карантину не створювала Позивачу жодних об`єктивних перешкод для активної переписки протягом січня-червня 2020 з Фондом та органами ДВС, Мінюсту щодо примусового виконання судового рішення про поновлення його на роботі. У матеріалах судової справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, надані Позивачем, на підтвердження наявності об`єктивно непереборних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Таким чином, власноручно підготовлені та особисто направлені Позивачем на адресу Відповідача заяви про відновлення його порушеного права шляхом поновлення на роботі на виконання судового рішення скаргами до Фонду 04.11.2019, 25.01.2020, 04.02.2020 та 15.04.2020, а також активне особисте листування з органами юстиції щодо забезпечення примусового виконання судового рішення про його поновлення на роботі, свідчить про те, що вказані обставини, які визнані судом поважними причинами пропуску строку звернення до суду, не є обставинами, які ускладнюють можливість подання Позивачем позовної заяви у визначений законом строк, тим більше, що вказані обставини не підтверджені будь-якими доказами. Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами та належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, Фонд вказує на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Фонд стверджує про безпідставне та необґрунтоване незастосування місцевим судом до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності, на чому письмово наполягав Відповідач, що призвело неправильного вирішення судової справи. Відзив на апеляційну скаргу 31 серпня 2021 року на адресу Луганського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 ... Мотивуючи який позивач зазначає, що Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст. 1,12 Закону України "Про оплату праці", під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Відповідно до ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини). У ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 245З-VI, статтях 1, 3, 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено порядок здійснення судочинства стосовно справедливого розв`язання, зокрема трудових спорів. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою ст.1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Вважав, такі дії відповідача не законними та такими що порушують мої конституційні права (право на працю, на отримання заробітної плати тощо) та вимоги інших нормативно - правових актів України. Так Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов`язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов`язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає, заходи примусового виконання цивільних обов`язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, статті 14. 367 ТТТТК України (в редакції на момент ухвалення рішення про поновлення на роботі), ст. 18, 430 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження». У той же час, частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості, і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина п`ята статті 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України, які кореспондуються з положеннями статей 14, 367 ЦПК України (в редакції на момент ухвалення рішення про поновлення на роботі) судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно, і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України ). Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі не повинен йому виплачуватися. Тому вважаю, що розглядаючи справу Старобільським районним судом Луганської області вірно було враховано, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України. З метою спонукання боржника виконати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року в добровільному порядку, мною на адресу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України направлено листа від 25.01.2020 року. Але в задоволенні моєї заяви відмовлено - лист Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 17.03.2020 року №08/Ч-82з-265. Позивач вважав, такі дії відповідача не законними та такими що порушують мої конституційні права (право на працю, на отримання заробітної плати тощо) та вимоги інших нормативно - правових актів України. Станом на момент подачі позовної заяви відповідач не надав мені належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним видано наказ про моє поновлення на роботі на посаді начальника відділення виконавчої дирекції ФССНВ в Старобільському районі Луганської області з 18.09.2019 та фактично допущено до цієї роботи. Фонд соціального страхування України є злісним нє виконувачам рішення суду, постанов та актів Виконавчої служби, та який на пряму відмовився виконувати рішення суду, лист від фонду до мене 17.03.2020р. №0817-82з-865. На моє звернення до офісу генеральної прокуратури про невиконання Соціальним Фондом рішення Старобільського районного суду, листом офісу генеральної прокуратури від 04.09.2020р. за №09/1/1р-20 київською місцевою прокуратурою №7, 08.10.2020р. до єдиного реєстру до судових розслідувань №42020000000001923 внесені відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.З ст.382 КК України (копії листів до даються, які також знаходяться в матеріалах справи). Щодо тверджень відповідачем про неправильне застосування Старобільським районним судом Закону «про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корононавірусної хвороби «Ковід-19» від 30.03.2020 №540 Вважаю що Старобільський районний суд правильно скористався мотиваційною частиною постанови Луганського апеляційного суду по моїй справі за №431/4079/20 від 20 квітня 2021року, а саме; Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постанова верховного суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №431/4028/17 (провадження №61-27019св18) прийнята 18.09.2019, проте надіслана судом до реєстрі 1.10.2019, оприлюднена 11.10.2019. Крім того я обіймався питанням з`ясування належного боржника у справі №431/4028/17 про поновлення мене на роботі та стягнення компенсації середнього заробітку з 01.08.2017 по 05.09.2017, що було вирішено лише ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 12 грудня 2019 року, яка набрала законної сили 27 грудня 2019 року. Закон №540 від 30.03.2020 (набрав чинності 02.04.2020) доповнив КЗпП України новою главою XIX «Заключні положення» про те що під час дії карантину , встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтею 233 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 ( з наступними змінами), встановлено з 12 березня 2020 року до 22травня 2020року на всій території України карантин. За загальним правилом, визначеним у ст. 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Законом №540 від 30.03.2020 продовжено строки під час дії карантину (розпочався 12.03.2020), а тому ті строки, які мали б спливти у період 12.03.2020 по 02.04.2020, теж вважаються продовжними. Враховуючи вище наведене та підтверджену ухвалою Старобільського районного суду від 12.12.2019, яка набрала законної сили 27.12.2019, слід дійти висновку, що є наявні підстави для поновлення мені передбаченого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду. Відповідно до ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені. Тому, позивач вважав, що є необґрунтованою та такою, що не узгоджується з нормами трудового законодавства позиція відповідача про, неправильне застосування Старобільським районним судом Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби «Ковід- 19» від 30.03.2020 №540. Явка сторін Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання з`явились, надали суду свої пояснення. Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. ОСОБА_1 працював на посаді начальника Старобільського Фонду СНВ з 08.01.2013 року по 31.07.2017 року, що підтверджується записами у його трудовій книжці. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року позов ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Луганській області, виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано наказ про його звільнення за № 01-219-к від 24.07.2017 року виданий Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в особі Голови комісії з припинення директора С. Лапчик. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Старобільському районі Луганської області та стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу з 01.08.2017 року по 05.09.2017 року у сумі 12514 (дванадцять тисяч п`ятсот чотирнадцять) грн. 60 коп. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 відшкодування несвоєчасного розрахунку зі звільненим працівником за тринадцять днів в сумі 4648 (чотири тисячі шістсот сорок вісім) грн. 28 коп. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди спричиненої йому незаконним звільненням та не поновленням на роботі у сумі 1000 (одна тисяча) грн. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1640 (одна тисяча шістсот сорок) грн. 00 коп. Постановою Верховного Суду України від 18.09.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Луганської області від 28.03.2019 року скасовано, рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року залишено в силі. Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 1280 грн. Таким чином, рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року набрало чинності 18.09.2019 року. Згідно рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року зазначено, що: «згідно довідки управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, середньомісячний заробіток позивача складає 357,56 грн.». Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 12.12.2019 року Заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Фонд соціального страхування України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області про заміну сторони у виконавчому документі задоволено. Замінено боржника у справі № 431/4028/17 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Старобільському районі Луганської області; стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу з 01.08.2017 по 05.09.2017 у сумі 12514 грн. 60 коп.; стягнення на користь ОСОБА_1 відшкодування несвоєчасного розрахунку зі звільненим працівником за тринадцять днів в сумі 4 648 грн. 28 коп.; відшкодування моральної шкоди спричиненої йому незаконним звільненням та не поновленням на роботі у сумі 1 000 грн.; стягнення судового збору у сумі 1640 грн. 00 коп. з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на Фонд соціального страхування України (Код ЄДРПОУ 40210180, м. Київ, вул. Боричів Тік, 28). Додатковим рішенням Старобільського районного суду від 17.03.2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Доповнено рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Луганській області, виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Старобільському районі Луганської області з 01 серпня 2017 року. Відповідно до вимог ч. 7 ст. 235, ст. 236 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню; затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення; у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки. Згідно із вимогами ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16.11.2017 року позов ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Луганській області, виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано наказ про його звільнення за № 01-219-к від 24.07.2017 року виданий Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в особі Голови комісії з припинення директора С. Лапчик. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Старобільському районі Луганської області та стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу з 01.08.2017 року по 05.09.2017 року у сумі 12514 (дванадцять тисяч п`ятсот чотирнадцять) грн. 60 коп. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 відшкодування несвоєчасного розрахунку зі звільненим працівником за тринадцять днів в сумі 4648 (чотири тисячі шістсот сорок вісім) грн. 28 коп. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди спричиненої йому незаконним звільненням та не поновленням на роботі у сумі 1000 (одна тисяча) грн. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1640 (одна тисяча шістсот сорок) грн. 00 коп. Вказане рішення набрало законної сили 18.09.2019 року. Оскільки відповідачем рішення суду від 16 листопада 2017 року, яким позивач поновлений на роботі протиправно не виконується, на шкоду не тільки цивільному праву позивача, але й принципу обов`язковості остаточних судових рішень, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки з виконання рішення суду і реалізувала це право, звернувшись до суду з позовом. Через те, що право позивача порушено саме відповідачем, воно підлягає захисту судом в обраний позивачем спосіб. З урахуванням раніше прийнятих рішень про стягнення середнього заробітку за час затримки з виконання рішення суду про поновлення на роботі, вимог диспозитивності цивільного процесу, час затримки з виконання рішення суду складає з 18.09.2019 року по 27.11.2020 року в розмірі 107625,56 грн.. Таким чином, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд виходить з середньоденної заробітної плати позивачки 303,48 грн. та періоду невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 14.09.2018 року по 16.02.2021 року, що складає всього 607 робочих днів і визначає належну до стягнення суму з урахуванням щомісячного індексу інфляції, який діяв у цей період часу, рівною 365464 грн. 64 коп. При вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 431/4028/17 (провадження № 61-27019св18) прийнята 18.09.2019, проте надіслана судом до Реєстру 11.10.2019, оприлюднена 11.10.2019. Крім того, позивач обіймався питанням з`ясування належного боржника у справі №431/4028/17 про поновлення його на роботі та стягнення компенсації середнього заробітку з 01.08.2017 по 05.09.2017, що було вирішено лише ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 12 грудня 2019 року, яка набрала законної сили 27 грудня 2019 року. Закон №540 від 30.03.2020 (набрав чинності 02.04.2020) доповнив КЗпП України новою главою XIX «Заключні положення» про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (з наступними змінами), встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. За загальним правилом, визначеним у ст. 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Законом № 540 від 30.03.2020 продовжено строки під час дії карантину(розпочався 12.03.2020), а тому ті строки, які мали б спливти у період із 12.03.2020 по 02.04.2020, теж вважаються продовженими. Доводи апелянта про те, що позивач будучи обізнаним про порушення його права на поновлення на роботі згідно судового рішення звертався з цього приводу із заявами та скаргами до Фонду 04.11.2019, 25.01.2020, 04.02.2020 та 15.04.2020, на які отримував негативні відповіді, що повинно було спонукати позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права в строки встановлені ч. 1 ст. 233 КЗпП України, є не більш ніж припущенням відповідача та підтверджують стале небажання відповідача виконувати рішення суду. В питанні поновленні строків на звернення до суду судова колегія погоджується з позицією обґрунтованою місцевим судом пропущених Позивачем строків звернення до суду дією Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540 (далі- Закон №540), який набрав чинності 02.04.2020 про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню корбнавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину який діяв до моменту звернення позивача до суду. Інших доводів крім помилкового поновлення судом строків звернення до суду апелянт не зазначив. Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст.259,367,374,375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України залишити без задоволення. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Дата складання повного тексту постанови 05 листопада 2021 року. Головуючий Судді: