Постанова 4821 № 711/16/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1854/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/16/19 Категорія: на ухвалу Казидуб О.Г. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, у якому просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування збитків (упущеної вигоди) 12 554 081 грн 80 коп., що за офіційним курсом НБУ на день подання позову складає 39 580 Євро, та 2 378 250 грн, що за офіційним курсом НБУ на день подання позову складає 75 000 Євро, - у рахунок відшкодування моральної шкоди. Позов мотивований тим, що він був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 , з 1986 року та працював в товаристві з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит». Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, він був вимушений з 08 травня 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитись у с. Яснозір`я Черкаського району, а згодом у м. Черкаси. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року встановлено юридичний факт, що його вимушене переселення в травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Загальна сума майнових збитків становить 1 255 081 грн 80 коп. (39 580 Євро), яка складається з оренди житла 157 100 грн (6 014 Євро), недоотримання заробітку 951 046 грн (29 992 Євро), недоотримання доходів внаслідок здачі в оренду квартири 113 339 грн (3 574 Євро). В результаті збройної агресії Російської Федерації проти України позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у втраті можливості розпоряджатись та користуватись належним йому житлом, порушенні налагодженого способу життя, що позначилось на його моральному та фізичному стані, призвело до постійного виникнення відчуття тривоги та хвилювання. Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. 23 квітня 2019 року заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси (головуючий суддя Кондрацька Н. М.) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено. 25 червня 2019 року постановою Апеляційного суду Черкаської області заочне рішення від 23 квітня 2019 року залишено без змін. 24 червня 2020 року постановою Верховного суду рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2021 року у відкритті провадження у справі відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судових імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави. Станом на 31 серпня 2021 року дипломатичним представником Російської Федерації, як компетентним органом держави Російської Федерації згоди на розгляд вказаної цивільної справи в суді України не надано. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що її винесено з порушенням норм матеріального права, а тому просив її скасувати, а матеріали справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд всупереч статті 4 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України обмежив апелянту право на можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Судом не взято до уваги, що після 2014 року у Російської Федерації, як держави-агресора відсутній судовий імунітет, що зокрема підтверджується прийнятими після 2014 року Законом України: -частиною 4 статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»; -частиною 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадянина та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Судом не взято до уваги мовчазну згоду Російської Федерації на її участь у судовому процесі, оскільки нею не надано заперечень проти участі в судовому процесі в суді України. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Судова колегія, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VIIвизначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом. Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право»встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема в якості відповідача. Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб`єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Таким чином, бути відповідачем в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від17 червня 2020 року у справі № 711/15/19 (провадження № 61-12427св19) зроблено висновок, що «судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Отже, учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може бути лише з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. При вирішенні цього позову суди попередніх інстанцій правильного висновку про те, що відповідач має в Україні судовий імунітет, а отже, необхідна згода дипломатичного представництва на пред`явлення до нього позову. Водночас, відмовляючи в задоволенні позову, в тому числі з підстав наявності у відповідача судового імунітету, суди взяли до уваги, що статтею 4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості). Згідно з Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. Пред`явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону № 2709-IV. Cуд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, серед іншого, виходив з того, що посольством РФ в Україні було отримано позовну заяву з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі, однак до суду не було надано відзив на позов та інформацію про те, чи надано компетентним органом РФ згоду на пред`явлення цього позову до РФ. Такий висновок місцевого суду є передчасним, оскільки прийнявши позовну заяву, суддя на стадії підготовки справи до судового розгляду має з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва, як компетентного органу держави, на розгляд спору в судах України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово підготувати відповідний запит та отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Надсилання судових викликів до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватись виключно через Міністерство закордонних справ України». 25 вересня 2020 року Придніпровським районним судом м. Черкаси на адресу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направлено клопотання про вручення документів, підтвердження вручення документу, лист на отримання імунітету у даній цивільній справі. 28 січня 2021 року, на запит суду, надійшов лист Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.01.2021 № 3538/9.2-20. З даного листа вбачається, що Листом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.10.2020 № 33945/9.2-20 документи надіслані на адресу Міністерства юстиції України для подальшого спрямування до компетентного органу Російської Федерації. Станом на 26.01.2021 відомості про розгляд компетентним органом Російської Федерації листа від 25.09.2020 № 711/16/19/15829/2020 про отримання імунітету та про виконання судового доручення до сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не надходили. 27.01.2021 на адресу Міністерства юстиції України надіслано лист про надання інформації щодо стану виконання доручення про надання міжнародної правової допомоги. 09 квітня 2021 року, на запит суду, надійшов лист Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.04.2021 № 15857/9.2-21. З даного листа вбачається, що Міністерством юстиції України на адресу Міністерства закордонних справ України надіслано листа від 23.02.2021 за № 1616/1022-32-21/12.1.2 з проханням надати сприяння в отриманні від компетентних органів Російської Федерації інформації про результати виконання доручення Придніпровського районного суду м. Черкаси про вручення судових документів представнику Уряду Російської Федерації. 06 серпня 2021 року, на запит суду, надійшов лист Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.08.2021 № 34295/9-2-20. З даного листа вбачається, що Листом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.10.2020 № 33945/9.2-20 на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року на адресу Міністерства юстиції України надіслано лист Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.09.2020 № 711/16/19/15829/2020 про отримання імунітету та доручення про вручення судових документів Уряду Російської Федерації для подальшого спрямування до компетентного органу Російської Федерації. Листом Міністерства юстиції України від 23.02.2021 № 1616/1022-32-21/12.1.2 (провадження 12-1591-20) в копії проінформовано сектор судової роботи та міжнародного співробітництва у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про те, що на адресу Міністерства закордонних справ України надіслано лист з проханням надати сприяння в отриманні від компетентних органів Російської Федерації інформації про результати виконання вищезазначеного судового доручення. На підставі наявних даних у матеріалах справи колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції порушено порядок надсилання запитів про отримання офіційної інформації щодо того, чи існує згода компетентних органів Російської Федерації на розгляд справи у судах України, оскільки такі повинні здійснюватися виключно через Міністерство закордонних справ України. Водночас судом такий запит направлено в Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ). В матеріалах справи відсутні відомості про отримання запиту компетентним органом Російської Федерації, що перешкоджає з`ясуванню дійсної волі відповідача для визначення можливості подальшого розгляду даної справи. Відмовивши у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на визначений порядок для з`ясування, чи наявна згода Російської Федерації, висловлена через уповноважених осіб або компетентні органи, на розгляд даного спору в судах України, в той час як з`ясування цього питання має істотне значення, оскільки від нього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до постановлення незаконної ухвали, що в силу статті 379 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 жовтня 2021 року скасувати. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 листопада 2021 року. Судді: