LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4857140/2709/21

від 02.11.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №140/2709/21 без змін.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/2709/21 пров. № А/857/16999/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А., за участі секретаря судового засідання Рибачука А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року (суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк, повне судове рішення складено 06 серпня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, Управління соціального захисту населення Ковельської районної державної адміністрації про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, Управління соціального захисту населення Ковельської районної державної адміністрації, у якому просила: скасувати наказ начальника управління праці та соціального захисту населення Любомльської районної державної адміністрації Волинської області №18-ос від 08.02.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу персоніфікованого обліку пільг управління праці та соціального захисту населення Любомльської районної державної адміністрації Волинської області; поновити її на посаді начальника відділу персоніфікованого обліку пільг управління праці та соціального захисту населення Любомльської районної державної адміністрації Волинської області; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2021 по момент винесення рішення суду без врахування обов`язкових до сплати платежів; стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його винесенні відповідачами було порушено процедуру звільнення. Таким чином, враховуючи протиправність наказу про звільнення, позивач вважає, що вона підлягає поновленню на раніше займаній посаді з одночасним стягненням на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №140/2709/21 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади всупереч ст. 42 КЗпП України вона не була переведена на іншу посаду, яка відповідає її кваліфікації, а в порушення вимог ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України їй не було запропоновано вакантні посади у цьому органі. Крім того, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що в наказі про звільнення немає посилання на норми КЗпП України, як підставу для звільнення, а лише зазначено Закон України «Про державну службу». Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 наказом №39 від 06.12.2005 була призначена на посаду начальника відділу персоніфікованого обліку (т.1, а.с 14). Позивач 06.01.2021 попереджена про наступне вивільнення за п.1. ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та на виконання розпорядження КМ України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», розпоряджень голови облдержадміністрації від 05.01.2021 № 1 «Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій області», №2 «Про заходи щодо здійснення реорганізації Любомльської районної державної адміністрації, у зв`язку із скороченням відповідної посади яку вона займає ( т.1,а.с.201-202). Начальником Управління соціального захисту населення Любомльської РДА 08.02.2021 видано наказ № 18-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача було звільнено із займаної посади з 08.02.2021 відповідно до п.1 ч.1ст.87 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.15). Не погодившись з наказом Управління соціального захисту населення Любомльської РДА № 18-ос від 08.02.2021, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ №18-ос від 08.02.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » є правомірним, оскільки Управління соціального захисту населення Любомльської РДА, звільняючи позивача із займаної посади, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України Про державну службу (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача) державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Відповідно до частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Кабінетом Міністрів України 16.12.2020 прийнято розпорядження №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», пунктом 1 якого визначено, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України і статті 7-1 Закону України Про місцеві державні адміністрації: здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX Про утворення та ліквідацію районів, шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком

1. Відповідно до додатка 1 даного розпорядження до Ковельської РДА приєднуються адміністрації ліквідованих районів, у тому числі Любомльської РДА. Головою Волинської обласної державної адміністрації 05.01.2021 прийнято розпорядження № 1 «Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій області», пунктом 1 якого зобов`язано визначити рекомендаційну граничну чисельність працівників районних адміністрацій. Підпунктами 1, 2 пункту 2 цього ж розпорядження зобов`язано голів районних держадміністрацій, які реорганізовуються здійснити заходи: в одноденний термін щодо попередження працівників райдержадміністрації про наступне вивільнення та у місячний строк з дати попередження щодо звільнення працівників райдержадміністрації згідно з вимогами законодавства про державну службу. Рекомендаційна чисельність працівників Любомльської РДА з 01.01.2021 визначено в кількості 0 (нуль) працівників (т.2, а.с.3). Головою Любомльської РДА 05.01.2021 видано розпорядження № 2 «Про заходи щодо здійснення реорганізації Любомльської районної державної адміністрації», відповідно до якого визначено попередити працівників райдержадміністрації про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Любомльської РДА та скороченням чисельності працівників, згідно з додатком та здійснити заходи щодо попередження працівників про наступне вивільнення (т. 2, а.с.4). Розпорядженням голови Любомльської РДА №3 від 15.01.2021 «Про припинення структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права Любомльської райдержадміністрації» припинено структурні підрозділи із статусом юридичних осіб публічного права Любомльської РДА шляхом приєднання до Любомльської РДА у тому числі управління соціального захисту населення Любомльської РДА (т.1, а.с. 116). Пунктом 2 цього ж розпорядження визначено, що Любомльська РДА є правонаступником майна, всіх прав та обов`язків структурних підрозділів зазначених в п.1 даного розпорядження. Головою Волинської ОДА 15.01.2021 прийнято розпорядження №7 «Про утворення комісій з реорганізації Шацької, Турійської, Любомльської, Ратнівської та Старовижівської районних державних адміністрацій» (т. 1, а.с.118). Пунктом 4 розпорядження голови Волинської ОДА №161 від 02.04.2021 «Про затвердження передавальних актів», затверджено передавальні акти Любомльської РДА до правонаступника Ковельської РДА (т.1 а.с.117). У справі встановлено, що ОСОБА_1 про наступне вивільнення була попереджена 06.01.2021. Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Водночас, відповідно до частини 5 статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Отже, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини 2 статті 40 КЗпП України, частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України Про державну службу цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Тобто, законом, що регулює статус державного службовця, є Закон України Про державну службу. Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного наказу питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу» були врегульовані саме цією статтею (з врахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 4 січня 2020 року № 440-IX). Таким чином, вказаною статтею на момент прийняття оскаржуваного наказу було встановлено спеціальний порядок звільнення державних службовців з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу». При цьому, частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (з врахуванням змін внесених Законом № 440-IX від 14.01.2020) визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Враховуючи наведені вище приписи нормативно-правових актів можна дійти висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини 2 статті 40, частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України Про державну службу, оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України Про державну службу, що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, а частиною 3 статті 87 Закону України Про державну службу (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право керівнику а не обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). У справі встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із проведенням адміністративної реформи було припинено структурний підрозділ юридичну особу Управління соціального населення Любомльської РДА шляхом її приєднання до Любомльської РДА, яка в свою чергу також припинялася шляхом приєднання до Ковельської РДА. Гранична чисельність Любомльської РДА на момент винесення наказу про звільнення позивача була визначена в кількості 0 (нуль) осіб. За змістом ст. 87 Закону, яким встановлено порядок звільнення державних службовців, у тому числі ОСОБА_1 , керівник мав право, а не обов`язок пропонувати посаду в тому самому органі за наявності. Як встановлено в ході судового розгляду справи, на момент звільнення позивача таких посад ні в Управлінні соціального захисту населення, ні в Любомльській РДА не було, а тому в силу вищевказаних обставин відповідач не міг запропонувати вакантну посаду позивачу. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що керівнику надано право пропонувати посаду саме в тому органі, який реорганізовується, іншого обов`язку законодавством на нього не покладено. Інші вимоги, визначені Законом України «Про державну службу», зокрема і статтею 87, при звільненні позивача відповідачами було дотримано. Всі необхідні записи про звільнення були внесені до трудової книжки позивача. Таким чином, апеляційний суд вважає, що у спірному випадку наказ від 08.02.2021 №18-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнято відповідно до норм Закону України «Про державну службу», що в свою чергу свідчить про його правомірність. Щодо доводів позивача про те, що в наказі про звільнення немає посилань на норми КЗпП України, а лише норми Закону України «Про державну службу», то такі апеляційний суд до уваги не приймає з підстав, що викладені вище, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про державну службу», а не КЗпП України. Крім того, безпідставними є покликання позивача на необхідність застосування ст.42 КЗпП України щодо переважного права залишення на посаді, оскільки судом встановлено, що в реорганізованих органах (Управлінні соціального захисту населення Любомльської РДА та Любомльській РДА) посади були скорочені повністю. Прийняття в подальшому працівників управління соціального захисту Любомльської РДА на роботу в управління соціального захисту Ковельської РДА здійснювалося безпосередньо останнім, за поданими заявами, в межах затверджених нових штатів Ковельською РДА. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що управління соціального захисту населення Ковельської РДА є самостійною юридичною особою, яка не є правонаступником Любомльської РДА. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наказ №18-ос від 08.02.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » є правомірним, оскільки Управління соціального захисту населення Любомльської РДА, звільняючи позивача із займаної посади, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Доказів протилежного апеляційним судом за результатами апеляційного розгляду справи не встановлено. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №140/2709/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 04 листопада 2021 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»