Постанова Миколаївський апеляційний суд № 485/958/21

04.11.21 33/812/344/21 Єдиний унікальний номер судової справи 485/958/21 Номер провадження 33/812/344/21 Головуючий у місцевому суді: Бодрова О.П. Категорія: ст.124 КУпАП Головуючий у апеляційному суді: Серебрякова Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року місто Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2021 року, якою відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження села Рублянка Красилівського району Хмельницької області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, ВСТАНОВИВ: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №210650 від 24 липня 2021 року, складеного відносно ОСОБА_2 , убачається, що 24 липня 2021 року о 13 год., водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом автомобілем марки і моделі ВАЗ 2105, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по польовій дорозі біля села Баратівка навпроти «Тік Баратівка», та рухаючись заднім ходом, здійснив наїзд на транспортний засіб автомобіль марки і моделі DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що стояв позаду, чим порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху України. Дії ОСОБА_2 працівниками поліції кваліфіковано за ст.124 КУпАП, а саме: порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортного засобу. Постановою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2021 року провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення. Прийнявши судове рішення про закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції зазначив, що з наявних в матеріалах справи та досліджених в судовому засіданні доказів неможливо зробити беззаперечний висновок щодо винуватості водія ОСОБА_2 у порушенні вимог п.10.9 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його шляхом подачі апеляційної скарги, в якій просив скасувати постанову районного суду та прийняти нову постанову, якою визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, дав неправильну оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, внаслідок чого безпідставно закрив провадження у даній справі. В судове засідання призначене на 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. У відповідності до ч.6 ст.294 КУпАП неявка особи, яка подала апеляційну скаргу, та інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за їх відсутністю в судовому засіданні. Отже, з урахуванням диспозиції вищевказаної норми та відсутності у законі застережень щодо обов`язків заслуховування думки учасників справи за цими обставинами, та враховуючи, що сторони судом своєчасно сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, апеляційний суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без їх участі. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, та дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до наступного. Згідно з ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998). Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину). Системний аналіз положень ст.124 КУпАП дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням. При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції). Згідно ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналіз наведених норм закону, зокрема, положень ст.ст.280,251 КУпАП дає підстави для висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється відповідним органом, зокрема судом, виключно в межах протоколу про адміністративне правопорушення, наслідком чого є ухвалення постанови у відповідності до положень ст.283 КУпАП, яка повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, та зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення. За змістом ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч.3 ст.7 КУпАП). Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами (ч.4 ст.7 КУпАП). Згідно положень ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше (ст.251 КУпАП). Вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення містить ст.256 КУпАП, якою, поряд з іншим, передбачені викладення суті адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих та інше. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. До протоколу додається схема місця дорожньо-транспортної пригоди, яка є графічним зображенням місця пригоди з фіксацією всіх об`єктів та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об`єктивного визначення її причин, яке оформлюється з дотриманням вимог Інструкції на місці пригоди і підписується її учасниками (п.3 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів забезпечення дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України 07 листопада 2015 року №1395, далі - Інструкція). Зміст схеми місця дорожньо-транспортної пригоди регламентовано пунктом 4 розділу Х Інструкції. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП. При вирішенні питання щодо доведеності вини особи у скоєнні правопорушення, в тому числі й адміністративного, слід виходити з положень ст.62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь. Такий підхід до тлумачення норм, в тому числі, адміністративного законодавства, відповідає контексту рішення Європейського Суду від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03), в якому зазначено, що адміністративне правопорушення має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів доведеності вини обвинуваченого. Отже, стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено Європейським Судом й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02). Окремим видом адміністративних правопорушень (проступків) є правопорушення на транспорті, в тому числі порушення, вчиненні під час дорожнього руху. Стаття 124 КУпАП передбачає відповідальність учасника дорожнього руху за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. При цьому, диспозиція ст.124 КУпАП не встановлює певних правил поведінки, а посилається на інші норми законодавчих актів, у даному конкретному випадку на п.10.9 Правил дорожнього руху України. Тому, розглядаючи дану справу, суд має вирішити питання щодо винуватості особи у межах порушення вимог саме п.10.9 Правил дорожнього руху України, які зазначені в протоколі працівником поліції. Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року (з наступними змінами і доповненнями) та п.1.1 Правил дорожнього руху України (в редакції, які діяли на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди) єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється вищеназваними Правилами. Так, пп.б п.2.3 Правил дорожнього руху України (в редакції, які діяли на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди) встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі. Відповідно до п.10.9 Правил дорожнього руху України (в редакції, які діяли на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди) під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб. На думку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП відповідає фактичним обставинам справи. Відповідно до вимог ст.251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення та пояснення свідків є доказом в справі про адміністративне правопорушення. З матеріалів справи убачається, що 24 липня 2021 року відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №210650, згідно якого останній 24 липня 2021 року о 13 год. 00 хв. по польовій дорозі біля села Баратівка навпроти «Тік Баратівка» керував транспортним засобом автомобілем марки і моделі ВАЗ 2105, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та підчас руху транспортним засобом заднім ходом здійснив наїзд на транспортний засіб автомобіль марки і моделі DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що стояв позаду. В протоколі зазначено, що зазначеними діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП. Водії вищезазначених транспортних засобів, що зіткнулись, по-різному пояснювали причини дорожньо-транспортної пригоди. Так, в письмових поясненнях, відібраних після ДТП у водія ОСОБА_2 , наявних в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, зазначено, що останній рухаючись польовою дорогою біля села Баратівка наїхав на яму та зупинився. В цей час інший автомобіль марки і моделі DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що їхав позаду автомобіля ОСОБА_2 , допустив з ним зіткнення. Поспілкувавшись на місці ОСОБА_2 поїхав з місця ДТП. Після чого ОСОБА_1 наздогнав його на трасі та в подальшому вони викликали працівників поліції. В письмових поясненнях, відібраних відразу після ДТП у водія ОСОБА_1 зазначено, що останній рухався польовою дорогою біля села Баратівка, а попереду їхав автомобіль ВАЗ 2105, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Побачивши як автомобіль під керуванням ОСОБА_2 заїхав в яму та зупинився, ОСОБА_1 також зупинив автомобіль позаду нього. В подальшому, автомобіль ОСОБА_2 почав рухатись заднім ходом та здійснив наїзд на автомобіль під керуванням ОСОБА_1 . Поспілкувавшись на місці ОСОБА_2 раптово поїхав з місця ДТП, але ОСОБА_1 наздогнав його на трасі та вони викликали працівників поліції. До протоколу про адміністративне правопорушення додано схему місця ДТП від 24 липня 2021 року (далі - Схема), яка фактично лише відображає місце розташування транспортних засобів після ДТП, які вже були переміщенні (а.с.8). Також, у вказаній ОСОБА_3 взагалі не зазначені, які саме пошкодження отримали транспортні засоби та взагалі який саме автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Як на думку суду, вказане не дає можливості суду достеменно встановити як обставини ДТП, що мала місце 24 липня 2021 року, так і механізм утворення пошкоджень на транспортному засобі ОСОБА_1 , про які він зазначає в апеляційній скарзі, що могло би свідчити про те, який з транспортних засобів створив аварійну ситуацію. При цьому, сам по собі факт зіткнення без аналізу інших обставин не може бути достатньою підставою для обвинувачення водія у невиконанні вимог п.10.9 Правил та є порушенням презумпції невинуватості. На переконання суду відповідальність ОСОБА_2 за недотримання п.10.9 Правил може вважатись підставною та обґрунтованою лише у разі доведеності, що саме він своїми діями порушив вимоги п.10.9 Правил та створив аварійну ситуацію. Усунути перелічені недоліки та суперечності в судовому засіданні, тим більш зі спливом значного часу з моменту події, неможливо, що вплинуло і на достеменність встановлення вини ОСОБА_2 в порушенні п.10.9 Правил. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що надані до суду докази, а саме протокол про адміністративне правопорушення та схема, а також письмові пояснення учасників ДТП, самі по собі не можуть ані спростувати, ані довести твердження учасників пригоди щодо її дійсних причин. Тобто, докази, які надані до суду органом, уповноваженим на складання протоколу про адміністративне правопорушення, не можуть забезпечити такий рівень доказування, який би не залишав жодних розумних сумнівів доведеності вини водія ОСОБА_2 в порушенні вимог п.10.9 Правил. Між тим, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст.ст.251,255 КУпАП, особи, які уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення, та збір доказів, мають довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за встановленими обставинами якого відносно неї складено протокол. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні цього правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надав орган, який склав протокол про адміністративне правопорушення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням. За таких обставин, проаналізувавши надані докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вина водія ОСОБА_2 у справі щодо порушення ним вимог п.10.9 Правил, і як наслідок - зіткнення з автомобілем потерпілого, не доведена поза розумним сумнівом, оскільки відсутні беззаперечні, належні та допустимі докази як на підтримку такої версії, так і на спростування заперечень своєї вини ОСОБА_2 (зокрема, автомобіль, яким він керував, після події ДТП та на час складання працівниками поліції схеми місця ДТП та автомобіль, яким керував ОСОБА_4 на предмет виявлення слідів характерних ушкоджень не оглядалися та протилежного судом не встановлено). Таким чином, у ході дослідження доказів, виникли обґрунтовані сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_2 за обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, суд усвідомлює суспільну небезпеку правопорушень, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, необхідність невідворотності покарання порушників та створення умов, які би перешкоджали розповсюдженню таких дії. Проте, необхідність дотримання вимог ст.62 Конституції України (неможливість обґрунтовувати обвинувачення припущеннями, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь), вимог ст.6 Конвенції (щодо забезпечення прав обвинувачених) та застосування основних принципів та європейських стандартів щодо рівня доказового забезпечення («поза розумних сумнівів»), дає апеляційному суду підстави для висновку про недоведеність достатніми та неспростованими доказами факту порушення ОСОБА_2 у конкретній дорожній обстановці вимог п.10.9 Правил та вчинення правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Недоведеність цих обставини свідчить про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, що відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП є підставою для закриття адміністративного провадження, що правильно констатував і суд першої інстанції. Інші посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не містять обставин, які не були б з`ясовані судом та могли б потягнути неправильне вирішення справи, а за такого, не впливають на обґрунтовані висновки суду, щодо відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, так як є фактичною, переоцінкою по іншому, доказів, які вже були досліджені та оцінені судом. Істотних порушень суддею районного суду норм матеріального чи процесуального права, порушення принципів повного, всебічного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, порушення прав учасників судового розгляду, порушення положень КУпАП, Конституції України, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, у тому числі на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу, які б могли вплинути на правильність прийнятого рішення, при апеляційному перегляді не встановлено. Таким чином оскаржувана постанова районного суду є законною та обґрунтованою, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2021 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.В. Серебрякова