Постанова Вінницький апеляційний суд № 930/2866/20

Справа № 930/2866/20 Провадження № 22-ц/801/2232/2021 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т. Є. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 рокуСправа № 930/2866/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М. Секретар: Кузьменко Б. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2021 року у цивільній справі за позовом Немирівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Органікс», про розірвання договору оренди землі, Рішення ухвалила суддя Войницька Т. Є. Рішення ухвалено о 13.50 год у м. Немирові Вінницької області Повний текст судового рішення складено 06 вересня 2021 року, Встановив: У грудні 2020 року Немирівська міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди від 01 жовтня 2012 року, яким просила визнати з дня набрання судовим рішенням законної сили укладеною додаткову угоду № 1 від 05 листопада 2020 року про заміну сторони у договорі оренди землі від 01 жовтня 2012 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області 24 жовтня 2012 року № 052300004008515 та розірвати договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області 24 жовтня 2012 року № 052300004008515. Свої вимоги мотивувала тим, що 01 жовтня 2012 року між Немирівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі загальною площею 81,3577 га, у тому числі 81,3577 га ріллі, за рахунок земель резервного фонду, яка розташована на території бувшої Язвинківської сільської ради, кадастровий номер 0523089400:03:001:0052. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 жовтня 2012 року за № 052300004008515. 31 січня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 60-р «Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад». Наказом від 27 вересня 2018 року № 2-12688/15-18-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області згідно акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність передана також земельна ділянка на території бувшої Язвинківської сільської ради площею 81,3577 га, кадастровий номер 0523089400:03:001:0052, цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства. 08 жовтня 2018 року право комунальної власності зареєстроване за територіальною громадою в особі Немирівської міської ради, що підтверджується Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Згідно статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачене договором оренди землі. Проте пунктом 40 договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року передбачено, що перехід права власності є підставою для зміни умов або розірвання договору. У пункті 11 договору оренди землі вказано, що орендна плата вноситься у строки щомісячно у розмірі 1/12 орендної плати, що становить 3531,60 грн. Даний пункт договору оренди землі відповідачем не виконується в частині термінів сплати орендної плати, систематично порушуються строки внесення орендної плати. 05 лютого 2019 року на адресу відповідача був направлений лист щодо змін умов або розірвання договору оренди землі, який повернувся неврученим по зазначеній поштою причині «закінчився термін зберігання». 05 листопада 2020 року на адресу відповідача направлено додаткову угоду № 1 про заміну сторони у договорі оренди землі, яка також повернулася неврученою. Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року залучено ТОВ «Органікс» до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2021 року позов Немирівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Органікс», про розірвання договору оренди землі, задоволено частково. Розірвано договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року, зареєстрований у відділі Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області 24 жовтня 2012 року № 052300004008515. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Немирівської міської ради судовий збір в сумі 2102 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати частково: в задоволенні позову про розірвання договору оренди землі відмовити, а в іншій частині рішення суду щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог, залишити без змін та стягнути з позивача на його користь судові витрати. Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і таким, що підлягає до скасування у зв`язку із тим, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права; через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи; через допущене судом неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги відповідача полягають у тому, що передана в оренду спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, а потім стала комунальною власністю. Відповідно до частин 1 і 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» строк внесення орендної плати за неї встановлюється відповідно до Податкового Кодексу України. Тому висновок суду про помилковість твердження відповідача що до спірних правовідносин та при сплаті орендної плати мають застосовуватися положення статті 286, 287 ПК України, спростовуються прямою нормою закону, що вказує на неправильне застосування судом матеріальної норми права. Оскільки пряма норма закону п. 288.7 статті 288 ПК України в частині регулювання податкового періоду, порядку обчислення та строків сплати орендної плати за землі комунальної власності відсилає до статей 285-287 ПК України, то саме цими статтями при визначенні порядку та строків оплати орендної плати сторони мають керуватися. Відповідно до пунктів 286.2 і 286.5 статті 286, пункту 287.5 статті 287 та пунктів 288.1, 288.4, 288.7 статті 288 ПК України відповідач як орендар зобов`язаний вносити орендну плату виключно на підставі податкового повідомлення-рішення, наданого контролюючим органом один раз на рік впродовж 60 днів з моменту отримання такого рішення контролюючого органу, що ним і здійснювалося впродовж всього строку дії договору оренди землі. За правилами статті 14 Закону України «Про оренду землі» та пункту 288.1 ст. 288 ПК України договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Типова форма договору оренди землі затверджена постановою КМ України № 220 від 03 березня 2004 року, до якої внесені зміни постановою № 890 від 22 листопада 2017 року, зокрема спірний пункт 11 договору оренди землі, яким визначені строки внесення орендної плати викладений у новій редакції: «орендна плата вноситься у такі строки: за земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та/або комунальної власності, набуті в оренду без проведення земельних торгів: за перший рік у 5-ти денний строк після підписання договору оренди; починаючи з наступного року відповідно до Податкового кодексу України. І так як відповідач отримав в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, строки сплати орендної плати мають визначатися йому нормами Податкового кодексу України. Також судом першої інстанції невірно застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 квітня 2021 року по справі № 922/2378/20. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд невірно та неповно трактував зміст ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» щодо строків внесення орендної плати за землю щодо земель державної та комунальної форми власності, зіславшись виключно на п. 288.4 ст. 288 ПК України, яким передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати за землю встановлюються у договорі оренди землі між орендодавцем (власником) і орендарем. Суд при цьому не врахував суб`єктного складу учасників договору оренди землі, де передбачається два види орендарів земельної ділянки, а саме: орендарів фізичних осіб, для яких передбачений один порядок, умови нарахування та строк оплати орендної плати (п. 286.5 ст. 286, п. 287.2, 287.5 ст. 287 і п. 288.7 ст. 288 ПП України один раз в рік згідно наданого органом ДПС податкового повідомлення-рішення) та юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців для яких передбачений зовсім інший порядок нарахування, умов та строків оплати орендної плати за землю (п. 286.2, 286.3 ст. 286 і п. 287.3, 287.4 ст. 287 ПК України який дійсно передбачає сплату орендної плати з розбивкою помісячно на підставі поданих ними декларацій). Отже, має місце допущене судом неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи в поєднанні із невірним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Позивач надіслала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом першої інстанції прийнято рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити і залишити рішення суду без змін. Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала. Позивач не оскаржив рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В судовому засіданні адвокат Лахнік А. О. діючи як представник відповідача Штойка Д. О. та представник третьої особи ТОВ «Органікс», підтримав апеляційну скаргу відповідача, просить її задовольнити. Представник позивача Немирівської міської ради Багінський І. В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити в силі рішення суду. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представників сторін, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення суду відповідач оскаржує в частині задоволеної позовної вимоги про розірвання договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року; позивач не оскаржив рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду лише в оскаржуваній відповідачем частині. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині розірвання договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року, суд першої інстанції виходив із встановленого факту систематичної несвоєчасної сплати відповідачем орендарем ОСОБА_1 орендної плати за користування земельною ділянкою, а отже невиконання орендарем умов договору, а саме пункту 11 договору оренди землі. При цьому суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що судом встановлено та не оспорено сторонами, що орендар ОСОБА_1 не виконував вказаний пункт договору, а вносив орендну плату загальною сумою один раз на рік, тому на підставі частини 1 статті 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання та обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справ, їхніх представників. Колегія суддів такий висновок суду не може вважати правильним, оскільки він не відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства. Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2012 року між Немирівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі загальною площею 81,3577 га, у тому числі 81,3577 га ріллі за рахунок земель резервного фонду, яка розташована на території бувшої Язвинківської сільської ради, кадастровий номер 0523089400:03:001:0052. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Немирівському районі Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 жовтня 2012 року за № 052300004008515 (а. с. 4-5). Відповідно до пункту 5 договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 412 640,43 грн. Також по справі встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 60-р від 31 січня 2018 року, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 2-12688/15-18-СГ від 27 вересня 2018 року, за яким згідно акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність передана також ділянка на території бувшої Язвинківської сільської ради площею 81,3577 га, кадастровий номер 0523089400:03:001:0052 цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства. 08 жовтня 2018 року право комунальної власності зареєстроване за об`єднаною територіальною громадою в особі Немирівської міської ради, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-0006173902020, сформованого 15 грудня 2020 року (а.с. 6). Згідно частини 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Пунктом 40 договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року передбачено, що перехід права власності є підставою для зміни умов або розірвання договору. У зв`язку із передачею земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Немирівської міської ради, новий орендодавець Немирівська міська рада запропонувала орендареві ОСОБА_1 05 листопада 2020 року укласти додаткову угоду № 1 про заміну сторони у договорі оренди землі від 01 жовтня 2012 року: «орендодавця Немирівську районну державну адміністрацію» на «орендодавця Немирівську міську раду» (а. с. 8). Договором оренди землі від 01 жовтня 2012 року визначені умови сплати орендної плати. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативної оцінки земель, що становить 42 379,21 грн. в рік (п. 9); обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди землі, продовження його дії (п. 10); орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно у розмірі 1/12 річної орендної плати, що становить 3531,60 грн. на р/р № НОМЕР_1 , місцевий бюджет Язвинківської с/р 13050500 код 34701214 МФО 802015 в УДК Вінницької області, не пізніше 30 числа наступного за звітним місяцем (а. с. 4-5). 05 лютого 2019 року позивач на адресу відповідача направив лист щодо змін умов або розірвання договору оренди землі (а. с. 10). Обґрунтовуючи заявлений позов Немирівська міська рада у своїй позовній заяві зазначила про те, що пунктом 11 договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься у строки щомісячно у розмірі 1/12 орендної плати, що становить 3531,60 грн. Даний пункт договору оренди землі відповідачем не виконується в частині термінів сплати орендної плати, систематично порушуються строки внесення орендної плати. За таких підстав позивач просить розірвати договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року. Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати (частина 1 пункт «д»). Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Згідно вимог частини 2 статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Однією із істотних умов договору оренди землі, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Верховний Суд за наслідками розгляду справи № 922/2378/20 дійшов висновку, виклавши його у постанові від 27 квітня 2021 року, в тому, що з урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності орендної плати за такі земельні ділянки». За правилами статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч. 1). Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (ч. 2). По справі встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, і таке право зареєстроване за територіальною громадою в особі Немирівської міської ради. Тому відповідно до правил, визначених статтею 21 Закону України «Про оренду землі» строки внесення орендної плати за земельну ділянку площею 81,3577 га, яка згідно чинного договору оренди від 01 жовтня 2012 року, перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_1 , встановлюються відповідно до вимог Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу. Відповідно до статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п. 285.1). Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (п. 285.2). У відповідності до пункту 286.5. статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу («Податкове повідомлення-рішення»). Відповідно до статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (п. 287.1). Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня (п. 287.2). У відповідності по п. 287.5 статті 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. За правилами статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1). Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2). Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3). Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4). Таким чином з урахуванням норм абзацу першого п. 286.5 ст. 286 та п. 288.7 ст. 288 ПК України нарахування фізичним особам сум орендної плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 ПК України («Листування платників податків та контролюючих органів»), до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення орендної плати за формою, встановленому у порядку, визначеному статтею 58 ПК України («Податкове повідомлення-рішення»). З урахуванням наведеного позиція відповідача щодо його зобов`язання здійснювати орендну плату за спірну земельну ділянку виключно на підставі податкового повідомлення-рішення, наданого йому контролюючим органом один раз на рік для сплати впродовж 60 днів з моменту отримання такого рішення контролюючого органу, заслуговує на увагу, оскільки ґрунтується на вимогах закону. Окрім цього, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно положень статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2). За правилами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). На підставі положень статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17 (провадження N 61-41932сво18). За правилами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, неналежне виконання умов договору, а саме щодо невиконання обов`язку по сплаті орендної плати, є порушенням умов договору оренди землі, що дає право орендодавцю вимагати розірвання даного договору оренди землі, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору оренди і вимог цього Кодексу. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За правилами статей 12 і 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Доказами, згідно вимог статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (статті 77-80 ЦПК України). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина 4 статті 81 ЦПК України). На виконання таких вимог і вимог пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України у заявленому позові Немирівська міська рада мала би викласти обставини, якими обґрунтувала свої вимоги і зазначити докази на підтвердження таких обставин та надати такі докази (а. с. 2-3). Проте, Немирівська міська рада, звернувшись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилалася лише на те, що пунктом 11 договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься у строки щомісячно у розмірі 1/12 орендної плати, що становить 3531,60 грн., який відповідачем не виконується в частині термінів сплати орендної плати і відповідачем систематично порушуються строки внесення орендної плати. При цьому позивачем не зазначено обставин та не підтверджено їх належними і достовірними доказами щодо систематичності не виконання орендарем умов договору визначених у пункті 11 в частині щомісячного внесення/невнесення орендної плати і у повному/неповному розмірі, Такі обставини у позовній заяві відсутні, як і відсутні докази на підтвердження не внесення щомісячно орендарем орендної плати або внесення не в повному обсязі. Відповідач, не визнавши позов і не погодившись із аргументами позивача, повинен був довести ті обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень таких позовних вимог та подати відповідні докази на підтвердження таких заперечень. Проте ані позивач, ані відповідач в підтвердження своєї позиції та на спростування доводів один одного не надали належних і допустимих доказів щодо систематичності порушення термінів сплати орендної плати, у тому числі щодо своєчасної чи несвоєчасної сплати орендної плати або повного чи не повного розміру сплаченої орендної плати. Відповідач подавши апеляційну скаргу, додав до неї докази копії податкових повідомлень-рішень форми «Ф» за 2019-2021 роки, які не приймаються судом, оскільки згідно вимог частини 3 статті 367 ЦПК України такі докази не були подані ним до суду першої інстанції, а судом апеляційної інстанції вони можуть бути прийняті лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надасть докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів відповідач ОСОБА_1 не надав. З урахуванням встановлених обставин справи, правовідносин, які випливають із встановлених обставин та правових норм, застосованих до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та про її задоволення і скасування рішення суду із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, з урахуванням того, що апеляційний суд прийшов до висновку про ухвалення нового рішення, тому має бути зміненим розподіл судових витрат і з урахуванням висновку суду про задоволення апеляційної скарги відповідача понесені ним судові витрати підлягають до стягнення на його користь з позивача. Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в сумі 3 153,00 грн., який підлягає поверненню відповідачу позивачем. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідач в апеляційній скарзі просить стягнути на його користь із позивача 20 000,00 грн. судових витрат на оплату послуг адвоката, надавши докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу а саме: договір № 4 про надання правої допомоги від 11 лютого 2021 року; додаткову угоду № 1 від 27 серпня 2021 року до цього договору; квитанцію до прибуткового касового ордера № 4 від 26 лютого 2021 року на суму 10 000,00 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера № 8 від 27 вересня 2021 року на суму 10 000,00 грн.; довідку № 4 від 26 лютого 2021 року про отримання коштів в якості гонорару за договором № 4 від 11 лютого 2021 року; довідку № 8 від 27 вересня 2021 року про отримання коштів в якості гонорару за договором № 4 від 11 лютого 2021 року; акт від 26 серпня 2021 року наданих послуг за договором № 4 від 11 лютого 2021 року; акт від 27 вересня 2021 року наданих послуг за договором № 4 від 11 лютого 2021 року, а також до суду апеляційної інстанції надав ордер серії ВН № 169073 від 01 листопада 2021 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 633 від 23 лютого 2009 року. Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач у наданому відзиві на апеляційну скаргу зазначив про те, що згідно процесуального законодавства розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та/або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З огляду на викладене та з урахуванням позиції сторін, апеляційний суд вважає, що з позивача на користь відповідача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. На підставі викладеного і керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі і ухвалити нове судове рішення в цій частині. Відмовити у задоволенні позову Немирівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Органікс», про розірвання договору оренди землі. Стягнути з Немирівської міської ради на користь ОСОБА_1 13 153,00 грн. судових витрат. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2021 року