Постанова 4803 № 199/7887/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5114/21 Справа № 199/7887/20 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 24 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву без номеру. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому був збільшений до 27 000 грн. ОСОБА_1 від належного виконання своїх зобов`язань ухиляється та станом на 08 жовтня 2020 року допустила заборгованість у загальному розмірі 33 090, 84 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 25 627, 88 грн та заборгованості за простроченими відсотками у розмір 7 462, 96 грн. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача виниклу заборгованість та судовий збір. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2010 року, яка складається з тіла кредиту в розмірі 25 127, 88грн. Вирішено питання стосовно судових витрат (а.с. 93-94). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог банку. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув з неї заборгованість безпідставно. Позивачем заявлені позовні вимоги не доведені. Наполягала на тому, що заборгованість в неї відсутня у зв`язку з повним її погашенням (а.с. 98-101). 28 вересня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" надав суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року залишити без змін (а.с. 133-145). Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 33 090, 84 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 24 грудня 2010 року. У даній заяві від 24 грудня 2010 року містяться анкетні дані відповідача, дата та її підпис, однак порядок нарахування процентів, штрафів та пені у даній заяві відсутні (а.с.11). Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 08 жовтня 2020 року рахується заборгованість у загальному розмірі 33 090, 84 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 25 627, 88 грн; заборгованості за простроченими відсотками 7 462, 96 грн (а.с.3-8). Частково задовольняючи позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту з урахування суми сплаченого відповідачем боргу 16 січні 2021 року в розмірі 500, 00 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, а отже у розмірі 25 127, 88 грн, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Позивач,обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит,у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач ОСОБА_1 ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (24 грудня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 листопада 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розуміла, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131 цс

19. Колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не доведеного того, що підписуючи анкету-заяву відповідач ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, а отже виявила згоду на укладення кредитного договору, проте Умови та Правила надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, не містять підпису ОСОБА_1 тому відсутні підстави вважати, що остання була ознайомлена з ними. Суд в оскаржуваному рішенні при частковому задоволенні позовних вимог вказав про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту (з значенням того, що це фактично отримані та використані відповідачем грошові кошти), в то час коли позивач ставив питання про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2010 року яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту. Колегія суддів звертає увагу на те, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», яке згідно системного аналізу положень Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку та ч.1 ст.1054 ЦК України за своєю суттю є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає. При цьому в даній анкеті-заяві відсутні відомості про отримання відповідачем кредитної картки, її номеру, розміру кредитного ліміту, строк дії, а містяться лише анкетні данні (а.с.11). Відповідні графи з відмітками стосовно типу картки, бажаного кредитного ліміту є пустими. Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідач для користування кредитним картковим рахунком отримала кредитну картку. Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження цього. На підтвердження факту отримання відповідачем кредитної картки позивачем було надано розрахунок заборгованості, але наданий позивачем розрахунок заборгованості неможливо вважати доказом надання відповідачу кредитних коштів, оскільки розрахунок сум заборгованості за кредитом, відсотків, штрафів не є підтвердженням руху коштів на картковому рахунку. Розрахунок заборгованості не є первинними документом, а тому колегією суддів не береться до уваги. Крім того до позову долучено три розрахунки заборгованості за договором без номеру від 24 грудня 2010 року. Так перший розрахунок заборгованості починається 14 липня 2015 року та закінчується 31 серпням 2015 року. У даному розрахунку відсутня заборгованість та за всіма складовими вона дорівнює 0 (а.с.3). Другий розрахунок починається 01 вересня 2015 року та закінчується 30 вересням 2019 року. Загальна сума заборгованості у ньому зазначена 31 104,39 грн. Проте у ньому також зазначено про погашення заборгованості за тілом кредиту 54 093, 91 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 7 603, 77 грн, заборгованості за простроченими відсотками 2 874, 82 грн (а.с.4-7). Третій розрахунок заборгованості з 01 жовтня 2019 року по 08 жовтня 2020 року. В якому банком вказано заборгованість у загальному розмірі 33 090,84 грн. яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 25 627, 88 грн; заборгованості за простроченими відсотками 7 462, 96 грн. Проте у ньому також зазначено про погашення заборгованості за простроченим тілом кредиту 4 304, 70 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 289, 57 грн, заборгованості за простроченими відсотками 9 055 грн (а.с. 8). Виписка надана банком на підтвердження заявлених позовних вимог також починається з липня 2015 року (а.с. 47-62), а тому не може доводити факту встановлення кредитного ліміту та видачі кредитної картки саме 24 грудня 2010 року Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було. Зазначення того, що прострочене тіло кредиту це фактично отримані та використані відповідачем грошові кошти не можуть бути прийняті до уваги оскільки не може бути нарахована прострочена заборгованість тіла кредиту у разі відсутності взагалі заборгованості за тілом кредиту. Крім того, позивач вказує, що правовідносини між банком та позичальником виникли 24 грудня 2010 року, а розрахунок заборгованості надає за період з 14 липня 2015 року. Вказуючи, що кредитну картку з кредитним лімітом на підставі анкети-заяви від 24 грудня 2010 року було надано 2010 року надає довідку про старт кредитного рахунку за карткою № НОМЕР_1 від 27 грудня 2014 року (а.с. 9, 10). В анкеті-заяві від 24 грудня 2010 року відсутня інформацію стосовно видачі картки з вказаним номером. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 24 грудня 2010 року, кредитної картки зі встановленим кредитним лімітом. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість за тілом кредиту (фактично простроченим тілом кредиту) суд першої інстанції виходив з їх доведеності, однак, судом не було враховано вищевказані обставини та не надано належної оцінки доказам наявним в матеріалах справи, у зв`язку з чим суд дійшов до хибних висновків, а тому, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом відмовити, у зв`язку з їх недоведеністю. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено повністю, колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з АТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 153 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров