Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/2316/21

Справа № 128/2316/21 Провадження № 22-ц/801/2332/2021 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 рокуСправа № 128/2316/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М. за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І., за участю сторін: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №128/2316/21 за матеріалами заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Нідзельської Ірини Євгенівни про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 20 вересня 2021 року про відмову в забезпеченні позову, яка постановлена суддею Саєнко О.Б., в Вінницькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 20 вересня 2021 року, в с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Нідзельської І.Є. про визнання заповіту недійсним. 17 вересня 2021 року представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову у даній цивільній справі, шляхом заборони Вінницькому районному приватному нотаріусу Нідзельській І.Є. вчиняти будь-які дії з оформлення спадщини після померлої ОСОБА_6 по спадковій справі №7/19 до винесення рішення Вінницьким районним судом Вінницької області по даній справі. Заява мотивована тим, що за заповітом відповідачі визнані як єдині спадкоємці та можуть в будь який момент отримати свідоцтво про прийняття спадщини, тому вважає, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення позовних вимог, може ускладнити виконання рішення суду. Крім того, до винесення рішення у справі, спадкове майно може перейти у повне володіння та розпорядження відповідачів і в подальшому буде відчужене третім особам, що зробить розгляд даного спору неможливим. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20 вересня 2021 року в задоволені заяви відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що заява про забезпечення позову необґрунтована належними та допустимими доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне. Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини 1 статті 150 ЦПК України. За змістом частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18) зазначено, що відповідно до якого достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом встановлено, що з матеріалів спадкової справи №7/2019 заведеної приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Нідзельської І.Є. вбачається, що після смерті ОСОБА_6 з заявами про прийняття спадщини звернулися лише відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємці за заповітом і які не отримували ще свідоцтво на своєї ім`я про спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 . Інших осіб, у тому числі і позивач, які б претендували на отримання спадщини після смерті ОСОБА_6 та подали відповідні заяви до нотаріуса відсутні. Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. Суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права зазначивши, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. В заяві та в апеляційній скарзі не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження майна на користь третіх осіб. Виходячи з вищевикладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржувана ухвала про відмову в забезпечення позову постановлена судом першої інстанції з додержанням вимог закону, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваної ухвали не впливають, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 20 вересня 2021 року про відмову в забезпеченні позову залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2021 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Стадник І.М.