LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4823738/1545/20

від 02.11.2021 ·

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 02 листопада 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 738/1545/20 Головуючий у першій інстанції Слісар А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1332/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Акціонерне товариство «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія» виробничий підрозділ вагонна дільниця станція Київ-Пасажирський», Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 21 липня 2021 року (ухвалене о 15:48, повний текст рішення складено 26 липня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія» виробничий підрозділ вагонна дільниця станція Київ-Пасажирський», Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул, - У С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія» виробничий підрозділ вагонна дільниця станція Київ-Пасажирський», в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 94), просив: - визнати наказ (розпорядження) № 2960/ос від 04.11.2013 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 незаконним та скасувати його; - поновити його на роботі на посаді провідника пасажирського вагона на відокремленому підрозділі вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця»; - стягнути з АТ «Укрзалізниця» філія «Пасажирська компанія» виробничий підрозділ вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.11.2013 до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 236 712 грн; - стягнути на його користь судові витрати. Позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 працював провідником пасажирських вагонів вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ДТГО Південно-Західна залізниця з 2005 року на умовах контракту, який з ним неодноразово переукладався. 23.12.2011 позивач був затриманий за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення та з 24.12.2011 по 26.12.2018 перебував під вартою в УВП № 19 м. Львова. 26.12.2018 запобіжний захід у виді взяття під варту йому був змінений на підписку про невиїзд з постійного місця проживання і він прибув за місцем своєї роботи для продовження праці. У відділі кадрів позивачу повідомили, що його звільнено, питання про його працевлаштування остаточно не вирішене та через деякий час йому видали 2 068 грн заробітної плати за листопад 2011 року. 20.10.2020 позивач отримав копію наказу про його звільнення та довідку про середню заробітну плату. Оскаржуваний наказ № 2960/ос від 04.11.2013, яким його було звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України, та саме звільнення позивач вважає незаконними, оскільки трудові договори з ним переукладалися декілька разів, а тому останній трудовий договір відповідно до ст. 39-1 КЗпП України укладений з ним на невизначений строк. Підставою для звільнення працівника є виключно вирок суду, що набрав законної сили, а не запобіжні заходи, які можуть застосовуватися до особи в ході розслідування справи. Керівництво згідно з контрактом повинно було за місяць до закінчення контракту повідомити позивача про свої наміри щодо продовження трудового договору. Наголошує, що у зв`язку із незаконним звільненням, поновленому на роботі працівнику за рішенням суду виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення. Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 05.03.2021 за клопотанням позивача до участі у справі було залучено АТ «Українська залізниця» у якості співвідповідача. Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 21.07.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин справи. Доводи апеляційної скарги полягають у повторному викладі змісту позовної заяви та зводяться до того, що оскільки трудові договори з позивачем переукладалися декілька разів, то останній трудовий договір між ним та АТ «Українська залізниця» відповідно до ст. 39-1 КЗпП України є таким, що укладений на невизначений строк, а тому позивач має бути поновленим на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що видаючи 04.11.2013 наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням дії контракту відповідач діяв у межах чинного законодавства та умов укладеного з позивачем контракту і при звільненні позивача прав останнього не порушив. З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що ОСОБА_2 працював провідником пасажирських вагонів у Вагонній дільниці ст. Київ-Пасажирський згідно контрактів з 18.06.2005 по 13.09.2005, з 13.09.2005 по 13.09.2006, з 29.08.2006 по 10.08.2007. 10.08.2007 був звільнений за згодою сторін. Працював провідником пасажирських вагонів Київського резерву провідників згідно контракту з 15.11.2007 до 04.11.2008, що підтверджується копіями контрактів з працівником та копією трудової книжки ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 69-72, 105-108, 150-156, 158-164). 04.11.2008 ДТГО Південно-Західна залізниця вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський видано наказ №2862/ос про укладення нового контракту по закінченню дії попереднього та цієї ж дати між Вагонною дільницею станції Київ-Пасажирський та ОСОБА_1 укладено контракт з працівником № 1275, за яким позивач був прийнятий на роботу у Вагонну дільницю і резерв провідників на посаду провідника пасажирських вагонів. Вказано, що цей контракт є строковим трудовим договором, строк дії контракту з 04.11.2008 до 04.11.2013 (т. 1 а.с. 60, 65-68, 109-112, 157). У зв`язку з відкриттям кримінального провадження з 24.12.2011 ОСОБА_1 перебував під вартою, ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.12.2018 запобіжний захід у виді взяття під варту ОСОБА_1 змінений на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.09.2019 обраний засудженому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано та відібрано письмове зобов`язання про явку на виклики суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування (т. 1 а.с.12-13, 73). Наказом (Розпорядженням) № 2960/ос від 04.11.2013 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено 04.11.2013 із займаної посади провідника пасажирського вагона Київського резерву провідників пасажирських вагонів та ЛНП (цех 5) на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору (т. 1 а.с. 7, 62). 02.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату недоотриманої заробітної плати та відповідно до видаткового касового ордера №97 від 05.04.2019 ОСОБА_1 було виплачено 2 068 грн заробітної плати за листопад 2013 року (т. 1 а.с. 63, 64, 102, 223-224). 02.04.2019 Виробничим підрозділом вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» було складено акт про те, що 02.04.2019 ОСОБА_2 з`явився до відділу управління персоналом та соціальних питань, де був ознайомлений з наказом №2960/ос від 04.11.2013 про звільнення його з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору, проте він відмовився розписатися в особовій картці форми П-2 та наказі № 2960/ос від 04.11.2013, відмовився забрати трудову книжку (т. 1 а.с. 76). 20.10.2020 Виробничим підрозділом вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» було складено акт про те, що на звернення ОСОБА_2 йому було видано завірені належним чином копію контракту від 04.11.2008 № 1275 та копію наказу №2960/ос від 04.11.2013 про звільнення його з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України по закінченню строку трудового договору; розписатися в особовій картці форми П-2 та наказі № 2960/ос від 04.11.2013, а також забрати трудову книжку ОСОБА_2 відмовився (т. 1 а.с. 75). КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників. При цьому КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення. Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця. Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Таким чином доводи позивача про те, що оскільки трудові договори з ним переукладалися декілька разів, то останній трудовий договір між ним та АТ «Українська залізниця» відповідно до ст. 39-1 КЗпП України є таким, що укладений на невизначений строк і позивач має бути поновленим на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є необґрунтованими, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України. Подібні правові висновки викладені в ухвалі Верховного Суду України від 06.08.2008 у справі № 6-15914св07 та підтверджені постановою Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 607/18964/18. З огляду на встановлені обставини справи, вищезазначені норми трудового законодавства, що регулюють спірні відносини, та правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки діями відповідача його трудових прав порушено не було. Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 заявлялися вимоги про: - визнання наказу № 2960/ос від 04.11.2013 про припинення трудового договору (контракту) незаконним та його скасування; - поновлення його на роботі на посаді провідника пасажирського вагона у відокремленому підрозділі вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця»; - стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.11.2013 до дня поновлення на роботі. Абзаци 29-38 мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду містять правове обґрунтування відсутності підстав для стягнення на користь позивача з відповідача компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки. Однак, позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки ОСОБА_1 не заявлялось. У пунктах 1, 3 частини 4 статті 265 ЦПК України встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору. Зважаючи на те, що районним судом надана оцінка аргументам, які не відносяться до предмета спору, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду абзаців 29-38 щодо правового обґрунтування відсутності підстав для стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване. Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ч. 4, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити. Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 21 липня 2021 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду абзаці двадцять дев`ять тридцять вісім. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: І.О.Боброва Н.В.Висоцька

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»