Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/5498/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/5498/21 Головуючий І інстанції Біоносенко В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 19.08.2021р.) про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 14.07.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, у якому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення основного розміру його пенсії з 83% до 70%; - зобов`язати відповідача здійснити з 01.01.2018р. перерахунок його пенсії, виходячи із 83% грошового забезпечення та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та йому призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 83% грошового забезпечення. Втім, з 2018р. відповідачем здійснено перерахунок пенсії, за наслідками якого зменшено грошове забезпечення до 70%. Позивач вважає такі дії ГУ ПФУ в Миколаївській області протиправними, оскільки на час призначення пенсії діяло законодавство, яке дозволяло призначення пенсії за вислугу років у розмірі 83%. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Миколаївській області провести перерахунок та виплату пенсії, виходячи з 83% грошового забезпечення з 01.01.2018р. по 14.01.2021р. - залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач 20.09.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2021р. та прийняти рішення, яким направити справу (в частині зазначених позовних вимог) для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, позивач зазначає, що норми ст.122 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що невиплата належної суми пенсії відбулася з вини держави, в особі компетентних органів, виплата недоплаченої суми пенсії має проводитися, на думку апелянта, без обмеження будь-яким строком. 22.09.2021р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 , надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про відсутність належних підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Так, приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку вчасного звернення до адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, позивач не вказав і не надав. Судом, у свою чергу, не встановлено обставин, які б свідчили про наявність об`єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк, а тому підстави для визнання причин пропуску такого строку поважними - відсутні. При цьому, суд 1-ї інстанції вказав, що пенсія є щомісячним платежем, а тому позивач повинен був дізнатися про порушення свого права після перерахунку пенсії у січні 2018р. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суд зауважує, що реалізація захисту порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законодавцем. У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, «процесуальними строками» є встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Так, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює добросовісно ставитися до виконання учасниками процесу своїх обов`язків. Строки звернення до суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки ж пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України. Як передбачено ч.ч.3,4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або ж якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За приписами п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу. Разом із цим, ст.121 КАС України суд наділено повноваженнями за заявою сторони поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо причини його пропуску будуть визнані судом поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Для поновлення пропущеного строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, які об`єктивно перешкоджали особі вчасно подати позовну заяву. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина, яка безпосередньо унеможливлює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися тільки такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та підтверджені належним чином. До того ж, аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019р. у справі №826/17879/17. Отже, поновленню підлягають виключно порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Згідно зі ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати належні докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, відповідно до ч.1 ст.77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Водночас, поняття «поважних причин» пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Слід зазначити, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього, у свою чергу, має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Верховний Суд у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 29.10.2020р. у справі №816/197/18, від 20.10.2020р. у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021р. у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких зазначено, що при застосуванні строків звернення до суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, у першу чергу, з боку держави (постанова Верховного Суду від 29.10.2020р. у справі №816/197/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від пенсійного органу, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021р. у справі №822/1928/18) та дійшов таких висновків стосовно застосування строку звернення до суду, передбаченого ст.122 КАС України, у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, «триваюча пасивна поведінка» такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Таким чином, отримання пенсіонером листа від територіального органу ПФУ у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність або помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність чи несвоєчасність її перерахунку, тощо. У вищевказаній постанові, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Звертаючись до фактів цієї справи, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли з січня 2018р. (перерахунок пенсії позивача внаслідок якого було зменшено її розмір до 70% грошового забезпечення), водночас з даним позовом до суду позивач звернувся лише у липні 2021р. (більше ніж через 3 роки та 7 місяців), тобто зі значним пропуском встановленого ст.122 КАС України строку для звернення до адміністративного суду. Враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного Суду, колегія суддів вважає, що про порушення свого права позивач знав (повинен був знати) ще у 2018р., тобто з моменту отримання ним грошових виплат у меншому розмірі. При цьому, позивач не наводить об`єктивних непереборних обставин, пов`язаних із дійсними істотними перешкодами та труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення ним дій стосовно звернення до суду з позовом за захистом його порушеного права, протягом встановленого законом строку. Тобто, з моменту проведення спірного перерахунку та початку виплати пенсії (у зменшеному розмірі) позивачем було допущено необґрунтовані зволікання та фактично «байдуже» ставлення до отримуваних пенсійних виплат. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином, норми спеціального законодавства у сфері соціального захисту, які виключають застосування обмеження строком, стосуються саме нарахованих сум пенсій за минулий час, які не виплачені з вини пенсійного органу. Отже, норми ст.46 Закону №1058-ІV не підлягають застосуванню до правовідносин, з приводу яких виник спір у цій справі, через те, що приписи цієї норми законодавства регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, але не виплачених з вини ПФУ. А тому, доводи позивача про те, що, оскільки пенсія не одержана ним своєчасно з вини органу, що призначає та/або виплачує пенсію, у зв`язку із чим повинна виплачуватися за минулий час без обмеження будь-яким строком, є необґрунтованими. З огляду на викладене вище, підлягають відхиленню посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 та від 24.12.2020р. у справі №510/1286/16-а, оскільки дані справи не є подібними цій справі, зважаючи на те, що предмет спору у вказаних справах стосувався нарахованої, однак невиплаченої пенсії з вини пенсійного органу. Жодних інших причини непереборного та об`єктивного характеру, що заважали ОСОБА_1 своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду в апеляційній скарзі не наведено. З урахуванням наведеного, колегія суддів наголошує на тому, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежала виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах встановлених строків звернення до суду, а не реалізація цього права зумовлена лише його власною пасивною поведінкою. До того ж, стала практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, у т.ч. і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні з положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами та переслідуваною метою (рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1998р. в справі «Перес де Рада Каванілес проти Іспанії»). Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено також, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Суд апеляційної інстанції наголошує, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди ПФУ, як центральний орган виконавчої влади, був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання та, серед іншого, здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення. Зазначена ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. В обсязі встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду 1-ї інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Миколаївській області провести перерахунок та виплату пенсії, виходячи з 83% грошового забезпечення з 01.01.2018р. по 14.01.2021р. - без розгляду, як такого, що поданий з пропуском строку, встановленого ст.122 КАС України. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповне з`ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права. Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.121,122,123,240,241,243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 02.11.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко