Постанова 4820 № 689/1767/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 689/1767/20 Провадження № 22-ц/4820/1429/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В. розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року, суддя Соловйов А.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У вересні 2020 року правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк», АТ КБ «ПриватБанк», (далі - Банк), звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість по кредитному договору у розмірі 43582 грн. та 2102 грн. судових витрат. В обґрунтування позову зазначено, що 23.04.2015 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Позичальник зобов`язання по кредитному договору не виконала, у зв`язку з чим станом на 12.08.2020року заборгованість за договором становить 43582 грн., яка складається з 31918,83 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту та 11663,17 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Заочним рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11.11.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 23.04.2015 року в сумі 31918,83 грн. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що рішення суду є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції належним чином не перевірено доводів позивача, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано належної оцінки доказам. Суд дійшов помилкового висновку про наявність у неї заборгованості, оскільки, відповідно до даних, які містяться у виписці по рахунку, вона повернула Банку більше грошових коштів, ніж фактично використала. Розгляд справи проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н від 23.04.2015 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно якої отримала кошти на картковий рахунок. В анкеті-заяві зазначено про надання відповідачем згоди на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що вона періодично користувалась кредитними коштами. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №б/н від 23.04.2015 року, станом на 12.08.2020 року у позичальника існує заборгованість в сумі 43582 грн., яка складається з 31918,83 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту та 11663,17 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що анкета-заява від 23.04.2015 року не містить посилання на конкретні умови кредитування, зокрема, щодо розміру відсотків. Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не підписані відповідачем, а тому відсутні підстави вважати, що саме ці Умови розуміла відповідач, підписуючи заяву. Оскільки надані позивачем Умови та правила не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 23.04.2015 року шляхом підписання заяви, тому немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді строк виконання кредитного зобов`язання та розмір відсотків за користування кредитом. Таким чином, вимоги в частині стягнення відсотків не ґрунтуються на договорі, а положення Умов та Правил, де про це зазначено, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. При цьому, загальна сума основного боргу становить 31918,83 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь Банку. Висновок суду не є в повній мірі обґрунтованим з огляду на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23.04.2015 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін тощо. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 23.04.2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідний правовий висновок наданий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року, справа №342/180/17. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення міститься висновок суду, зокрема, щодо необхідності стягнення з відповідача суми коштів які були фактично отримані позичальником та не повернуті банківській установі. В той же час, суд першої інстанції невірно встановив усі обставини справи та не дослідив первинні фінансові документи щодо надання ОСОБА_1 грошових коштів Банком, оскільки з даних, які містяться у виписці по рахунку вбачається, що відповідачем за відповідний період користування кредитними коштами використано 141684,61 грн., в той час як повернуто Банку 144619,60 грн. (а.с. 68-86). Таким чином, всього за період користування ОСОБА_1 грошовими коштами, остання фактично повернула Банку грошових коштів більше, ніж отримала, у зв`язку з чим вимоги Банку про стягнення з відповідача простроченого тілу кредиту не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, в той же час невірно встановив обставини справи та не врахував необхідність дослідження первинних фінансових документів щодо наявності правових підстав для стягнення на користь Банку фактично отриманих але неповернутих коштів відповідачем, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими, рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню з Банку на користь апелянта. Керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року в частині стягнення 31918 грн. 83 коп. заборгованості скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині. В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 31918 грн. 83 коп. відмовити. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року в частині стягнення 1539 грн. 47 коп. судового збору скасувати. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3153 грн. (три тисячі сто п`ятдесят три)грн. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 листопада 2021 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова