Постанова 4824 № 369/7864/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 369/7864/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14765/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Ратнікової В.М., Савченко С.І., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року, постановлену під головуванням судді Ковальчук Л.М., по справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - в с т а н о в и в : У червні 2021 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Большаков Д.К. звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив в порядку поділу спільного майна подружжя: - визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2164932832224, загальна площа 84 кв.м., житлова площа 50,3 кв.м.; - визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ( ЖК «Cоцтаун», договір купівлі-продажу № 28/5/3/87/Ж-ИП від 19 серпня 2013 року); - визнати за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти у розмірі 703 637,62 грн.; - визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти 703 637,62 грн.; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти 703 637,62 грн. (а.с. 1-5). Разом з позовною заявою представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Большаков Д.К. подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності від 12 квітня 2007 року № 260225, до набуття чинності по справі судового рішення; накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 (договір купівлі-продажу №28/5/3/87/Ж-ИП від 19 серпня 2013 року) до набуття чинності по справі судового рішення (а.с. 6-9). На обґрунтування заяви зазначав, що 01 липня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13 листопада 1984 року Старокостянтинівським Рай ЗАГС Хмельницької обл., актовий запис № 223, розірвано. Зважаючи на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивач вирішив звернутись до суду щодо вирішення зазначеного спору. За час перебування у шлюбі була набута спільна сумісна власність, а саме: квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , та квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Заявник вважає, що існує ризик відчуження майна, яке є предметом спору. Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про поділ спільного майна подружжя, оскільки вказане майно може бути виведено зі спільної сумісної власності подружжя шляхом відчуження третім особам (а.с. 6-9). Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Большакова Д.К. про забезпечення позову задоволено частково. В порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності від 12 квітня 2007 року № НОМЕР_1 . В іншій частині заяви відмовлено (а.с. 30-34). Не погодившись з ухвалою районного суду, 11 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю, скасувати арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 (а.с. 37-42). На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що заява позивача про забезпечення позову та додані до неї документи не містять конкретних доказів про те, що відповідач має намір здійснити відчуження квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Апелянт вважає, що лише посилання на потенційну можливість того, що невжиття відповідних заходів може унеможливити чи утруднити виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Вказувала, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки зазначеним обставинам справи, а саме, що заява позивача про забезпечення позову та додані до неї документи не містять конкретних доказів, про те, що відповідач має намір здійснити відчуження квартири або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. В судовому засіданні представник позивача - адвокат Большаков Д.К. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси електронної пошти та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Представник відповідачки - адвокат Прохода Ю.В. подав клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на зайнятість в інших справах (а.с. 58-68). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи. Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що предметом заявлених вимог є поділ спільного майна подружжя, зокрема, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно свідоцтва про право власності від 12 квітня 2007 року № 260225 квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 15-16). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 262592612 від 22 червня 2021 року право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не зареєстровано (а.с. 17). На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя та відповідач може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (а.с. 6-9). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі. Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург). У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення є співмірним з заявленими позовними вимогами та наявні підстави вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З таким висновком колегія суддів погодилась та вважає його правильним, з огляду на предмет позову у даній справі, яким є поділ майна подружжя, зокрема, й квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Такий захід забезпечення позову, як арешт нерухомого майна, є співмірним із заявленими позивачем вимогами позовної заяви. Крім того, спірна квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується виділеними матеріалами справи та відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, відповідно до якої позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому, негативним наслідком незабезпечення позову про поділ майна подружжя є можливість реалізації належного відповідачу нерухомого майна. Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого набравшого законної сили рішення суду може бути утруднено або визнано неможливим у зв`язку з відсутністю у відповідача рухомого або нерухомого майна достатнього для його виконання. Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що між сторонами у справі виник спір щодо поділу спірного майна подружжя, обґрунтовано вважав, що існує необхідність тимчасового обмеження відповідача у реалізації права на розпорядження майном, а тому дійшов правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Окрім того, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимоги позивача про накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 з тих підстав, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що зазначена квартира належить відповідачу, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 262592612 від 22 червня 2021 року (а.с. 17). Проте ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову апелянтом не оскаржувалась. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню. Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 02листопада 2021 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова С.І. Савченко