Постанова Житомирський апеляційний суд № 276/1154/16-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №276/1154/16-ц Головуючий у 1-й інст. Мельник М.Л. Категорія 60 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №276/1154/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Поромівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Мельник М.Л. в смт Хорошів, в с т а н о в и в : У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати за нею право власності на: - земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий №1821183601:03:001:0212, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; - земельну ділянку площею 0,3800 га, кадастровий №1821183601:03:001:0213, яка розташована в с. Поромівка, Хорошівського району, Житомирської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; - житловий будинок, площею 79,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; - житловий будинок, площею 106,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; - земельну ділянку площею 0,3300 га, кадастровий №1821183601:03:001:0215, яка розташована за адресою: Житомирська область, Хорошівський район, с. Поромівка, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; - земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий №1821183601:03:001:0214, яка розташована в АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 . Зазначає, що за життя її баба заповіла все належне їй майно, її матері ОСОБА_4 , відповідно до заповіту від 29.12.1994. Вказує, що після смерті баби залишилося спадкове майно, а саме: земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий №1821183601:03:001:0212, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельна ділянка площею 0,3800 га, кадастровий №1821183601:03:001:0213, яка розташована в с. Поромівка, Хорошівського району, Житомирської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; житловий будинок, площею 79,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що за життя її мати ОСОБА_4 вступила у спадщину, але не встигла оформити права власності на зазначене вище майно. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті залишилося спадкове майно, а саме: житловий будинок, площею 106,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,3300 га, кадастровий №1821183601:03:001:0215, яка розташована за адресою: Житомирська область, Хорошівський район, с. Поромівка, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий №1821183601:03:001:0214, яка розташована в АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Стверджує, що за життя її мати ОСОБА_4 залишила заповіт на її ім`я від 02.06.1999. Вказує, що оформити спадкові права на зазначене вище майно їй, як спадкоємцю, не можливо, оскільки постановою нотаріуса від 05.12.2016 їй відмовлено. Відмова нотаріуса мотивована тим, що на зазначене вище спадкове майно відсутні правовстановлюючі документи не зареєстровано право власності. Враховуючи наведене, вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду. Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно: 1. житловий будинок по АДРЕСА_1 ; 2. земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий №1821183601:03:001:0212, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 3. земельну ділянку площею 0,3800 га, кадастровий №1821183601:03:001:0213, яка розташована в с. Поромівка, Хорошівського району, Житомирської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; 4. житловий будинок по АДРЕСА_2 ; 5. земельну ділянку площею 0,3300 га, кадастровий №1821183601:03:001:0215, яка розташована в с. Поромівка, Хорошівського району, Житомирської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; 6. земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий №1821183601:03:001:0214, яка розташована в АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 як особа, що не приймала участі у справі, на підставі ст. 352 ЦПК України подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ОСОБА_1 є її рідною сестрою, після смерті їх матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно заповіту, який вона склала 02.06.1999, все належне їй на день смерті майно вона заповіла їм з сестрою по Ѕ частині. Вказує, що її сестра при поданні позовної заяви про визнання права власності на спадкове майно ввела суд в оману, надавши копію заповіту, яким все майно їх матері належить їй. Стверджує, що суд першої інстанції мав пересвідчитись у справжності заповіту, наданого ОСОБА_1 до суду. Зазначає, що після смерті матері заведена спадкова справа №80/2016, відповідно до якої спадкоємцями є в Ѕ ідеальних часток дочки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Стверджує, що вона фактично вступила в управління спадковим майном. Крім того, вказує, що 26.04.2016 вона замовляла виготовлення технічної документації на земельні ділянки з подальшим присвоєнням кадастрових номерів. На підставі викладеного, просить рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що бабуся ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 , 29.12.1994 заповіла все своє майно дочці ОСОБА_4 . Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.02.2000, вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до довідки №975 від 17.11.2016 виданої Поромівською сільською радою Володарсько-Волинського району Житомирської області вбачається, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть №3 від 01.02.2000 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про смерть №14 від 15.09.1995 в 6-ти місячний термін шляхом розпорядження майном та особистими речами. Згідно копії заповіту від 02 червня 1999 року вбачається, що ОСОБА_4 все своє майно заповіла своїм дочкам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по Ѕ частині. Вказаний заповіт посвідчено секретарем Поромівської сільської ради народних депутатів Володарсько-Волинського району Житомирської області. Зі змісту довідки №865 від 26.09.2016 виданої Поромівською сільською радою Володарсько-Волинського району Житомирської області вбачається, що на день смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть №3 від 01.02.2000, яка була зареєстрована і постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 на день її смерті і протягом шести місяців після її смерті ніхто не був зареєстрований і ніхто не проживав. Згідно довідки №867 від 26.09.2016 виданої Поромівською сільською радою Володарсько-Волинського району Житомирської області вбачається, що ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть №3 від 01.02.2000 в лютому місяці 2000 робила дрібний ремонт спадкового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки №271 від 04.11.2016 та №189 від 21.06.2018 виданої КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради слідує, що згідно інвентаризаційної справи №181 станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на нерухоме майно не зареєстровано. Крім того, згідно довідки №273 від 04.11.2016 та довідки №187 від 21.06.2018 виданої КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради вбачається, що згідно інвентаризаційної справи №182 станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на нерухоме майно не зареєстровано. З відповідей приватного нотаріуса Хорошівського районного нотаріального округу Косинського С.О. від 17.10.2018 №73/02-14, від 17.10.2018 №74/02-14, від 17.10.2018 №75/02-14, від 17.10.2018 №76-02-14 вбачається, що після смерті ОСОБА_4 , 30.01.2000 заведено спадкову справу за №80/2016. Спадкоємці по даній спадковій справі в Ѕ ідеальних часток є дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Зі змісту довідки №575 від 03.07.2018 виданої Поромівською сільською радою Володарсько-Волинського району Житомирської області вбачається, що ОСОБА_2 фактично вступила в управління спадковим майном, що залишилося після спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала та була зареєстрована на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки в 2002 році вчиняла дрібний ремонт у спадковому будинку побілку, фарбування. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Рішення зазначеним вимогам закону не в повній мірі відповідає. Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач після смерті матері у встановлений законом строк прийняла спадщину, є спадкоємцем за заповітом, при зверненні до нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину із-за відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, що дає підстави суду задовольнити позов. Вирішуючи даний спір, апеляційний суд виходить з наступного. Право на спадщину після смерті ОСОБА_4 відкрилося ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд при вирішенні питання щодо спадкових прав керується ЦК УРСР 1963 року, діючого на той час. Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Відповідно до 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Згідно ст. 534 ЦК УРСР слідує, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Положенням ст. 548 цього Кодексу встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово - експлуатаційної організації, правління житлового - будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика або іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння майном. Доказом вступу спадкоємця в управління чи володіння майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. Відтак, для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо позивач у шестимісячний строк вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права власності на спадкове майно. Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін (пункти 2 частини другої статті 175 ЦПК України). Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Системний аналіз цих норм ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінити первісного відповідача належним відповідачем. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України). Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Матеріали справи містили відомості про те, що у померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкоємцями відповідно до заповіту від 02 червня 1999 року є дві дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по Ѕ ідеальних частин. Разом з тим, позивач зазначив у позові, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 , а суд першої інстанції не звернув уваги на те, що матеріали справи містили відомості про наявність ще одного спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 . Відповідачем у даній справі виступає Поромівська сільська рада Володарсько-Волинського (Хорошівського) району, клопотань про заміну відповідача позивач не заявляла. Пред`явлення позивачем позовних вимог про визнання права власності на майно за заповітом до неналежного відповідача свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У порушення вимог статті 12 ЦПК України, яка покладає на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному розгляду справи, не роз`яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджаючи про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і не сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, зокрема, в частині роз`яснення позивачу його право на надання доказів, їх витребування, заміну відповідача у справі. В результаті, місцевим судом не встановлено належності відповідача, не вжито заходів із визначення кола осіб, права яких можуть бути порушені у результаті розгляду справи. Крім того, суд першої інстанції не з`ясував всі обставини справи стосовно права власності на нерухоме майно померлої особи, причини відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно та наявність доказів, що підтверджують ці обставини. Суд також не встановив підстави переходу вказаного майна до позивача, як спадкоємця, і дотримання останнім законодавства щодо здійснення права на спадкування (статті 1268, 1269, 1270 ЦК України). Колегія суддів звертає увагу на те, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку із вказаних вище підстав не позбавляє права позивача на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом до належних відповідачів, тому і його право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушеним. Згідно частини 1, 3 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року складає 2596,06 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 була звільнена від сплати судового збору, її апеляційна скарга задоволена повністю, тому вказана сума судового збору підлягає стягненню з позивача на користь держави. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року підлягає скасуванню повністю, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 2596,06 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 02 листопада 2021 року. Головуючий Судді