Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/8837/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/8837/19 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П. Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №296/8837/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, ухвалене 10 листопада 2020 року суддею Сингаївським О.П. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» (далі Товариство, ТОВ «ФК «Приватні інвестиції») звернулося до суду із позовом у якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 умов кредитного договору № 185/638/08/Ф від 01 жовтня 2008 року, просило стягнути з останніх в солідарному порядку заборгованість у розмірі 692046,38 грн, з яких: 209904,97 грн - інфляційні втрати на прострочену заборгованість по кредиту з 01.04.2013 по 23.08.2019, 38549,76 грн 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту з 01.04.2013 по 23.08.2019, 115991,14 грн - інфляційні втрати на прострочену заборгованість по відсотках з 01.04.2013 по 23.08.2019, 21302,17 грн - 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість по відсотках з 01.04.2013 по 23.08.2019 та судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Приватні інвестиції» заборгованість за кредитним договором № 185/638/08/Ф від 01.10.2008 в сумі 399129,81 грн, в т.ч. 200866 грн - заборгованість по кредиту, 51128 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 110996,31 грн - заборгованість по відсотках, 87267,50грн - штрафні санкції. Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013 набрало законної сили та на підставі нього було видано виконавчі листи, проте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконано не було, що є підставою для відповідальності згідно ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми за період користування коштами з дня набрання рішенням Апеляційного суду Житомирської області законної сили (01.04.2013) до дня пред`явлення позову (23.08.2019). Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» заборгованість за кредитним договором №185/638/08/Ф від 01 жовтня 2008 року у загальному розмірі 692046,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства. Вказали, що позивач не отримував виконавчі листи за рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013, яким було не тільки стягнуто заборгованість з них, але й звернуто стягнення на предмет іпотеки з правом позивача укласти від імені іпотекодавця ОСОБА_3 договір купівлі-продажу предмета іпотеки з іншою особою покупцем. Право на задоволення своїх вимог позивач отримав 26.03.2013 та до дня смерті майнового поручителя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її спадкоємці не перешкоджали продажу майна в рахунок погашення боргу протягом останніх 6 років. Оскільки позивач протягом цього строку не вчиняв дії, спрямовані на виконання рішення суду, то вважає, що саме внаслідок дій кредитора відбулось прострочення, а тому підстави для їх відповідальності згідно ст. 625 ЦК України відсутні. Окрім цього, вказав, що 22.05.2019 між позивачем та ТОВ «Інтер-Ріск Україна» укладений договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , на яку рішенням Апеляційного суду Житомирського області від 26.03.2013 звернуто стягнення та дозволено здійснити продаж квартири позивачу у будь-який час. Від продажу квартири позивач 22.05.2019 отримав 278000 грн. Проте, не зважаючи на вказані обставини, позивач здійснив розрахунок процентів за ст. 625 ЦК України за період з квітня 2013 року по серпень 2019 року та не врахував отримані кошти при здійсненні розрахунків до позову. Також вказав, що сума отримана від продажу квартири в два рази нижча ніж її дійсна вартість на час відчуження. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначили також про не вирішення судом питання застосування строків позовної давності до вимог позивача, про застосування якого вони письмово заявили. Вважають, що суд безпідставно стягнув на користь позивача проценти, передбачені договором, вже після припинення дії кредитного договору. У своїх доводах послалися на правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду. В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав. Представник ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» Проценко М.М. надіслав заяву, у якій просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 01.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ВАТ «Кредобанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі ПАТ «Кредобанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №185/638/08/Ф, за умовами якого Банк надав їй кредит в сумі 209000 грн з кінцевим терміном повернення до 29.09.2023 із сплатою процентної ставки 23,5 % річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором 01.10.2008 між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки №185/638/08/Ф/П-2, за яким останній зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплату відсотків та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за кредитним договором №185/638/08/Ф від 01.10.2008. У зв`язку з укладенням Договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ ФК «Приватні Інвестиції» від 29.11.2011, до останнього перейшли права та обов`язки ПАТ «Кредобанк» по вищевказаних договорах. Відповідачі належним чином не виконували свої зобов`язання, у зв`язку з чим Товариство у липні 2011 року звернулося в суд з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11.02.2013 по справі № 296/821/12 в позові Товариства до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013 позов Товариства задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2013 року в частині відмови в задоволенні позову Товариства про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення: «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Приватні інвестиції» заборгованість за кредитним договором № 185/638/08/Ф від 01.10.2008 в сумі 399129,81 грн, в т.ч. 200866 грн - заборгованість по кредиту, 51128 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 110996,31 грн - заборгованість по відсотках, 87267,50грн - штрафні санкції» (а.с. 57-63 т.1). Вказане рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013 набрало законної сили та на підставі нього було видано виконавчі листи, проте це рішення ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 виконано ні частково, ні повністю не було, що спонукало позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми за період користування коштами з дня набрання рішенням Апеляційного суду Житомирської області законної сили (01.04.2013) до дня пред`явлення позову (23.08.2019). Базою нарахування інфляційних збитків за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та 3% річних від простроченої суми є 200866 грн. заборгованості по кредиту та 110996,31 грн заборгованості по процентах за користування кредитом (відповідно до рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013). Згідно наданого позивачем розрахунку, загальний розмір заборгованості становить 692046,38 грн та складається з: 209904,97 грн інфляційних втрат на прострочену заборгованість по кредиту з 01.04.2013 по 23.08.2019; 38549,76 грн 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту з 01.04.2013 по 23.08.2019, 115991,14 грн інфляційних втрат на прострочену заборгованість по відсотках з 01.04.2013 по 23.08.2019, 21302,17 грн - 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість по відсотках з 01.04.2013 по 23.08.2019, 306298, 33 грн нараховані проценти за користування процентом за період з 01.04.2013 по 23.08.2019. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прострочили виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим з них рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013 стягнуто в солідарному порядку на користь Товариства 200866 грн заборгованості по кредиту та 110996,31 грн - заборгованості по відсотках. Оскільки станом на день звернення з позовом до суду зазначене рішення апеляційного суду залишається невиконаним, позивач має право на отримання (стягнення) суми інфляційних збитків за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та трьох процентів річних від простроченої суми за період користування відповідачами коштами з дня набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013 по справі №296/821/12, тобто з 01.04.2013 до дня пред`явлення даного позову, тобто до 23.08.2019. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). У своєму відзиві на позовну заяву відповідачі заявили про застосування строків позовної давності до вимог Товариства про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат (а.с. 132-137 т. 1). У постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У цій справі Товариство пред`явило позов 03.09.2019 (а.с. 74 т.1). З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про стягнення 3 % річних, а також інфляційних, розрахованих Товариством з квітня 2013 року до 03.09.2016 (відповідно до наданого розрахунку, а.с. 64-69 т.1) є безпідставним. Отже, з відповідачів, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України та наданого до позовної заяви розрахунку, підлягали стягненню інфляційні втрати по заборгованості за тілом кредиту за період з 03.09.2016 (в межах строку позовної давності) по 23.08.2019 (в межах позовних вимог) в сумі 69298,76 грн та інфляційні втрати по процентам за користування кредитом за вказаний період в сумі 38293,72 грн, а також три проценти річних, нарахованих на заборгованість по тілу кредиту за вказаний період в сумі 17940,49 грн та три проценти річних, нарахованих на заборгованість по процентам за користування кредитом за вказаний період в сумі 9913,59 грн, що всього становить 135446,56 грн. Також, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимог Товариства про стягнення 306298,33 грн за період з 01.04.2013 по 23.08.2019, які є нарахованими процентами за користування кредитом згідно умов договору, оскільки кредитодавець втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, пред`явивши позов про стягнення заборгованості з відповідачів у липні 2011 року. Тому, доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими. В той же час, посилання у апеляційній скарзі на те, що позивач не отримував виконавчі листи за рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.03.2013, що, на думку скаржників, звільняє їх від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, є безпідставними, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Доводи відповідачів щодо недобросовісності позивача, яка, на їх думку, полягає в реалізації іпотечного майна через шість років (22.05.2019) за ціною, вдвічі нижчою від ринкової, та неврахування в суму заборгованості грошових коштів, отриманих від продажу іпотечної квартири, є також безпідставними, оскільки відповідачам було відомо про існування рішення апеляційного суду від 26.03.2013 та вони не були позбавлені можливості виконати рішення суду самостійно. Відповідачі не надали доказів, що ними вживалися всі залежні від них заходи щодо належного виконання зобов`язання, як це передбачено ст. 614 ЦК України. Окрім того, постановою Житомирського апеляційного суду від 28.10.2021 залишено без змін рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 02 грудня 2020 року, яким було задоволено позов ОСОБА_1 , визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ ФК «Приватні інвестиції», яке діяло від імені ОСОБА_3 та ТОВ «Інтер-Ріск Україна» від 22 травня 2019 року та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТДВ «Інтер-Ріск Україна». За вищенаведених обставин, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2020 року слід скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Товариства інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором №185/638/08/Ф від 01 жовтня 2008 року в загальній сумі 135446,56 грн. З відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» підлягає стягненню по 1015 грн судових витрат по сплаті судового збору за подання позову до суду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (просили стягнути 692046,38 грн, задоволено позов на суму 135446,56грн, тобто 19,6 % від сплаченого Товариством судового збору в сумі 10380,70 грн). З Товариства на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 12519,16 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у зв`язку з її частковим задоволенням (80,4% від сплаченого ОСОБА_2 судового збору в сумі 15571,10 грн.). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2020 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» інфляційні втрати та три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором № 185/638/08/Ф від 01 жовтня 2008 року в загальній сумі 135446,56 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» по 1015 грн судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» на користь ОСОБА_2 12519,16 грн понесених судових витрат. У решті вимог позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 02 листопада 2021 року.