Ухвала КАС ВС № 200/10899/20-а

УХВАЛА 02 листопада 2021 року м. Київ справа № 200/10899/20-а адміністративне провадження № К/9901/37178/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В.Е., суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №200/10899/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, треті особи: Міністерство оборони України, Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську про визнання протиправними, скасування службового листа та наказу, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, за участю третіх осіб: Міністерства оборони України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати службовий лист вих.5600/вп від 09.11.2020 за підписом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку полковника Дмитра Місюка; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 №39-РС; зобов`язати поновити наказ від 28.10.2020 №38-РС; - зобов`язати поновити на роботі у Збройних Силах України на посаді стрільця групи охорони та постової служби роти Військової служби правопорядку Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку з 28.10.2020; - стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.10.2020. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 року №39-РС в частині скасування як нереалізованого наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.10.2020 року №38-РС щодо укладання контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, призначення на посади та присвоєння військового звання та в частині визнання таким, що не набув чинності контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 28.10.2020 року Міністерством оборони України в особі начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку полковника Дмитра Місюка з громадянином ОСОБА_1 . У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник відповідача звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. Ухвалами Верховного Суду від 03 вересня 2021 року та від 24 вересня 2021 року касаційні скарги Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку повернуто у зв`язку із зверненням до Верховного Суду у непередбачений спосіб (електронною поштою) та у зв`язку із відсутністю підстав касаційного оскарження. 12 жовтня 2021 року касаційна скарга відповідача повторно надійшла до Верховного Суду. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного. Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Водночас пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправним та скасування службового листа, визнання протиправним та скасування наказу; зобов`язання поновити наказ, зобов`язання поновити на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно статті 50 (Примітка) Закону України "Про запобігання корупції" (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем`єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу. Посада публічної служби, яку мав обійняти позивач, та у зв`язку з перебуванням на якій виник цей спір (стрілець групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, військове звання - солдат), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як справи незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. У своїй касаційній скарзі скаржник не наводить виключних обставин, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які б надавали можливість оскарження в касаційному порядку судових рішень, ухвалених в зазначеній у справі, як справі незначної складності. Доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення матеріальних і процесуальних норм, переоцінки доказів, із посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Посилання скаржника на неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17, від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 та постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №1240/2611/18, від 19 лютого 2019 року у справі №824/399/17-а щодо меж позовних вимог є необґрунтованим, оскільки стосується загальних норм щодо обрання способу судового захисту та не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій. Крім того, посилання відповідача на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не може вважатися самостійною підставою для відкриття касаційного провадження без зазначення виключних обставин, передбачених п. 2 частини 5 статті 328 КАС України, та оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Згідно пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку з відпусткою судді Шевцової Н.В., розгляд цієї скарги відбувся після її виходу на роботу. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №200/10899/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, треті особи: Міністерство оборони України, Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську про визнання протиправними, скасування службового листа та наказу, зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова