Постанова 4857 № 140/7244/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/7244/21 пров. № А/857/16783/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П., за участю секретаря судового засідання Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року, прийняте суддею Андрусенко О.О. о 15 годині 43 хвилин, у м. Луцьку у справі №140/7244/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови, встановив: ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору (ВП №36946403) від 10.12.2020 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Левчук Ірини Олегівни від 10.12.2020 року ВП №36946403 про стягнення виконавчого збору. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.). Суд першої інстанції виходив з того, що 11.12.2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63889865 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 36946403 від 10.12.2020 року. На час винесення 10.12.2020 року державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 36946403 правове регулювання виконавчих дій здійснюється за нормами Закону №1404-VIII. Суд вказав, що з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі №640/32814/20, від 28.01.2021 року у справі №420/769/19, від 22.01.2021 року у справі №400/4023/19, від 21.01.2021 року у справі №640/3430/19, від 12.08.2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 року у справі № 400/878/20. Дійшов висновку, що до спірних правовідносин мають застосуватись приписи статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. Крім того, судом враховано, що 30.11.2016 року набув чинності Закон № 1730-VIII від 3 листопада 2016 року, яким внесено зміни до частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII шляхом доповнення її пунктом шостим. Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII (з урахуванням змін внесених Законом №1730-VIII) виконавчий збір не стягується згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Вказана редакція пункту 6 частини п`ятої Закону №1404-VIII є чинною і на дату винесення оскаржуваної постанови. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Другий відділ державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження умови і порядок виконання рішень судів та інших органів що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, відповідно до ч. 1, 2 ст. 25 державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Редакція статті 27 Закону №1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року №2475- VIII, який набрав чинності 28.08.2018 року, передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Апелянт вказує, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Таким чином, зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору, винесена 10.12.2020 року, тобто в період дії Закону №1404-VIII зі змінами внесеними Законом України від 03.07.2018 року №2475- VIII, а тому державний виконавець зобов`язаний вчиняти процесуальну дію відповідно до діючої редакції Закону №1404-VII, а оскільки постанова про відкриття виконавчого винесена в період дії Закону №606-XI, то винесення постанови про стягнення виконавчого збору передбачено підставами повернення виконавчого документа стягувачу (ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VII). Маються покликання на постанови Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі №300/1558/20, від 12.08.2020 року у справі №320/6360/18, від 31.08.2020 року у справі №420/6591/18. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні даного позову відмовити повністю. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст. 229, ст. 313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області 27.09.2012 року видано виконавчий лист №2-6577 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь ПАТ «Універсал Банк» кредитну заборгованість в розмірі 50798 швейцарських франків 54 сантимів, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 428231,69 грн. 13.03.2013 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 36946403 за виконавчим листом від 27.09.2012 року №2-6577. За заявою стягувача від 10.08.2020 року відповідачем цим же числом винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». В цей же день винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 5079,85 швейцарських франків, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 42823,17 грн. 11.12.2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63889865 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 36946403 від 10.12.2020 року. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №52436960), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За приписами пунктів 1- 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: - за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; - у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; - якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; - за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; - у разі виконання рішення приватним виконавцем; - за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Проте, Законом України від 03.07.2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. З урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Тож, державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20.05.2021 року у справі №640/32814/20. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5079,85 швейцарських франків, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 42823,17 грн. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог та необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. Щодо посилання апелянта на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі №300/1558/20, від 12.08.2020 року у справі №320/6360/18 та від 31.08.2020 року у справі №420/6591/18, то колегія суддів вважає їх безпідставним, оскільки у вказаних справах правовідносини не тотожні, так як постанова про стягнення виконавчого збору була винесена до набрання чинності Закону № 1404 VІІІ (справа 300/1558/20). Також, аналогічні справи №640/18626/20, №320/6360/18. Щодо справи №420/6591/18 на яку покликається апелянт, то в даній справі позов задоволено Верховним Судом саме позивача. Таким чином, обставини у вказаних справах суттєво відрізняються. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №140/7244/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 02.11.2021 року.