Постанова 4803 № 210/1464/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8814/21 Справа № 210/1464/21 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року, яке ухвалено суддею Сільченко В.Є., відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, - ВСТАНОВИВ: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» (далі - ТзОВ «Укрмонтажспецбуд») про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 17 травня 1988 року він був прийнятий на посаду слюсаря п`ятого розряду Будівельного управління №1 тресту «Криворіжіндустрбуд» на підставі наказу № 50-к від 16 травня 1988 року. 01 червня 1992 року позивач ОСОБА_1 переведений на посаду машиніста трактора шостого розрядку Будівельного управління №1 тресту «Криворіжіндустрбуд» на підставі наказу № 38-к від 29 травня 1992 року. 12 березня 2018року, відповідно до Наказу № 24 к від 12 березня 2018 року, позивача ОСОБА_1 було звільнено за ст.36 п.5 КЗпП України по переведенню за згодою до ТзОВ «Укрмонтажспецбуд». 14 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 , був звільнений з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України відповідно до Наказу № 502- к від 14 травня 2019 року. За період роботи на підприємстві відповідача заробітна плата ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплачувалась позивачу ОСОБА_1 , нерегулярно і не в повному обсязі, у зв`язку з чим за період з 02 квітня 2018 року по 14 травня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 39 852,70 грн. Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Укрмонтажспецбуд» у період з 18 вересня 2019 року по 27 вересня 2019 року з питання несвоєчасної виплати заробітної плати та складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН2593/1809/АВ від 27 вересня 2019 року, за результатами якого встановлено, що заробітна плата працівникам ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплачується несвоєчасно та не в повному обсязі, чим порушені вимоги ч. 1 ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці». Позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» з проханням виплатити заборгованість по заробітній платі, але відповідач не реагував на його прохання, тому на час його звільнення, тобто станом па 14 травня 2019 року, заборгованість ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» склала 39 852, 70 грн., однак частина цієї заборгованості була виплачена відповідачем та станом на 19 березня 2021 року, тобто на день звернення позивача з даним позовом, заборгованість з боку відповідача ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» з виплати заробітної плати перед позивачем ОСОБА_1 , з урахуванням здійснених виплат, склала 2 000 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача. Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 травня 2019 року по 18 березня 2021 року у розмірі 181 611,75 грн. Також позивач вважає, що невиплата відповідачем до теперішнього часу йому заробітної плати, негативно вплинуло на стан здоров`я позивача, що призвело до заподіяння великих моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало додаткових зусиль для організації його життя. З урахуванням викладеного, позивач ОСОБА_1 , просив суд стягнути з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» грошові кошти у розмірі 50 000 гривень в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2000 гривень. Стягнуто з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 181 611,75 гривень. Стягнуто з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 1000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі за один місяць. Стягнуто з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь держави судові витрати в розмірі 1816 гривень. В апеляційній скарзі ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не врахував те, що станом на звернення позивача з позовом заборгованість по заробітній платі у розмірі 2000 гривень перед позивачем була відсутня. Зауважує на тому, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у незастосуванні закону, а саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки позивач дізнався про порушення строків розрахунку при звільненні в травні 2019 року, натомість з позовом звернувся лише в березні 2021 року, тобто з пропущеним процесуальним строком звернення до суду. На думку апелянта, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що невиплата відповідачем всієї сум заробітної плати негативно вплинули на його здоров`я та не надано розрахунку визначеної ним суми у розмірі 50 000 гривень у відшкодування моральної шкоди. У відзиву на апеляційну скаргу відповідача представник позивача просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на їх думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, тому, відповіднодо ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підглядає перегляду судом апеляційної інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17 травня 1988 року по 01 червня 1992 року працював слюсарем V розряду; з 01 червня 1992 року по 12 березня 2018 року трактористом Будівельного управління №1 тресту «Криворіжіндустрбуд». 12 березня 2018 року позивач, відповідно до наказу відповідача № 24 к від 12 березня 2018 року, був звільнений, згідно п.5 ст.36 КЗпП України по переводу до ТзОВ «Криворіжіндустрбуд» . З 02 квітня 2018 року по 14 травня 2019 року позивач працював трактористом на ТзОВ «Криворіжіндустрбуд». 14 травня 2019 року позивач, відповідно до наказу відповідача № 502-к від 14 травня 2019 року, був звільнений за згодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП (а.с. 12 -12-зворот). Заборгованість відповідача по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, станом на травень 2019 рік, згідно розрахункового листка складала 39 852,70 грн. (а.с.21). Згідно виписів за картковими рахунками позивача, станом на березень 2021 року, відповідач має заборгованість по заробітній платі у розмірі 2000 гривень (а.с. 15-20, 31). Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що за період роботи на підприємстві відповідача заробітна плата відповідачем ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплачувалась позивачу ОСОБА_1 нерегулярно і не в повному обсязі, у зв`язку з чим за період з 02 квітня 2018 року по 14 травня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 39 852,70 грн., однак частина цієї заборгованості була виплачена відповідачем та станом на 19 березня 2021 року, тобто на день звернення позивача з даним позовом, заборгованість з боку відповідача ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» з виплати заробітної плати, перед позивачем ОСОБА_1 з урахуванням здійснених виплат, склала 2 000 грн. При цьому позивач, згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених позовних вимог. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки про заробітну плату та інші доходи №58 виданої ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» від 24 лютого 2021 року заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 немає (а.с. 32). Відповідно до виписок за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 за період з 01 січня 2019 року по 22 лютого 2021 року ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, а саме: 04 червня 2019 року 780 грн.; 22 липня 2019 року 400 грн.; 18 вересня 2019 року 9 668,18 грн.; 02 березня 2020 року 5000 грн.; 27 січня 2021 року 2000 грн.; 02 лютого 2021 року 2 004,52 грн.; 05 лютого 2021 року - 18 000 грн. та 12 лютого 2021 року 2000 грн. (а.с. 15-20, 31). Згідно довідки б/н, виданої ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» від 09 серпня 2021 року, ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, а саме: 04 червня 2019 року 780 грн.; 22 липня 2019 року 400 грн.; 18 вересня 2019 року 9 668,18 грн.; 02 березня 2020 року 5000 грн.; 27 січня 2021 року 2000 грн.; 02 лютого 2021 року 2 004,52 грн.; 05 лютого 2021 року - 18 000 грн. та 12 лютого 2021 року 2000 грн., що підтверджується розрахунковими листами ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» за червень 2019 року, липень 2019 року, вересень 2019 року, березень 2020 року, січень 2021 року та лютий 2021 року (а.с. 66-67). Таким чином заборгованість по заробітній платі ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплачена 12 лютого 2021 року у повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, відповідно до вимог ст. 12,81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що з боку відповідача ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» є заборгованість виплати заробітної плати, перед позивачем ОСОБА_1 у розмірі 2 000 грн., натомість згідно довідки про заробітну плату та інші доходи №58 виданої ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» від 24 лютого 2021 року заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 немає (а.с. 32). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову стягнення з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2000 гривень. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині заслуговують на увагу. Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що у зв`язку з наявністю заборгованості по заробітній платі з відповідача має бути стягнуто, окрім нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки по день подання позову до суду з розрахунку 392,25 грн. середній заробіток в день*463 днів затримки розрахунку = 181 611,75 грн. та моральна шкода в розмірі 50 000 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, однак не може погодитись із визначеним судом першої інстанції періодом та розміром стягнутого середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади 15 травня 2019 року, відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив нараховану заробітну плату в сумі 39 852,70 грн. (а.с. 21). Натомість, відповідно до виписок за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 за період з 01 січня 2019 року по 22 лютого 2021 року ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, а саме: 04 червня 2019 року 780 грн.; 22 липня 2019 року 400 грн.; 18 вересня 2019 року 9 668,18 грн.; 02 березня 2020 року 5000 грн.; 27 січня 2021 року 2000 грн.; 02 лютого 2021 року 2 004,52 грн.; 05 лютого 2021 року - 18 000 грн. та 12 лютого 2021 року 2000 грн. (а.с. 15-20, 31). Згідно довідки б/н виданої ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» від 09 серпня 2021 року ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, а саме: 04 червня 2019 року 780 грн.; 22 липня 2019 року 400 грн.; 18 вересня 2019 року 9 668,18 грн.; 02 березня 2020 року 5000 грн.; 27 січня 2021 року 2000 грн.; 02 лютого 2021 року 2 004,52 грн.; 05 лютого 2021 року - 18 000 грн. та 12 лютого 2021 року 2000 грн., що підтверджується розрахунковими листами ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» за червень 2019 року, липень 2019 року, вересень 2019 року, березень 2020 року, січень 2021 року та лютий 2021 року (а.с. 66-67). Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 15 травня 2019 року по 18 березня 2021 року, тобто по день звернення позивача до суду, оскількиТзОВ «Укрмонтажспецбуд» виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі 12 лютого 2021 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 15 травня 2019 року, тобто з дня звільнення з підприємства відповідача по 12 лютого 2021 року, тобто по день виплати позивачу заборгованості по заробітній платі. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Як вбачається з матеріалів справи, середньоденна заробітна плата позивача за період з 01 березня 2019 року по 30 квітня 2019 року, за сорок робочих днів, тобто за два місяці, що передували звільненню, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 складає 392,25 грн. (15 690 грн. загальна сума доходу позивача за 2 місяця /40 робочих днів =392,25). Отже, за період з 15 травня 2019 року по 12 лютого 2021 року кількість днів затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача становить 440 робочих днів, тобто середній заробіток за цей час становить 172 590 грн. (392,25 грн. х 440 = 172 590). При цьому, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати заробітної плати працівнику, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів в сумі 40 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити. Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у незастосуванні закону, а саме ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки позивач дізнався про порушення строків розрахунку при звільненні в травні 2019 року, натомість з позовом звернувся лише в березні 2021 року, тобто з пропущеним процесуальним строком звернення до суду, з огляду на наступне. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. (ст. 258 ЦК України) Відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України,працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом ч.2 статті 233 КЗпП України,у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117,237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Як вбачається з матеріалів, позивач у період з 17 травня 1988 року по 14 травня 2019 року перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд». Наказом № 502-к від 14 травня 2019 року позивач був звільнений на підставі п. 1 ст.36 КЗпП України. При звільненні позивача з роботи йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 39 852,70 грн. Остаточний розрахунок з позивачем по вищевказаних сумах було проведено 12 лютого 2021 року, що підтверджується виписками за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 , довідкою б/н виданої ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» від 09 серпня 2021 року ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» та не заперечувалось відповідачем. З позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 19 березня 2021 року, тобто перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у даному випадку почався з 13 лютого 2021 року, з наступного дня після виплати заборгованості по заробітній платі, який спливає через три місяці 13 травня 2021 року. Тобто позивач звернувся до суду із цим позовом без пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що невиплата відповідачем всієї сум заробітної плати негативно вплинули на його здоров`я та не надано розрахунку визначеної ним суми у розмірі 50 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, оскільки задовольняючи частково позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції, з урахованням положеннь ст.ст. 23,1167 ЦК України, враховуючи порушення відповідачем законних прав позивача, пов`язаних з затримкою виплати заробітної плати, що призвело до виникнення у позивача моральних страждань та втрати нормальних життєвих зав`язків, що вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, дійшов висновку про те, що розумним та обґрунтованим розміром морального відшкодування позивачу буде 1 000 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з врахуванням вимог ст.ст. 23,1167 ЦК України, роз`яснень, даних в п. 5Постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди врахував вимоги розумності і справедливості, характер порушення прав позивача, глибини його фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивача та позбавлення його можливості їх реалізації, оскільки позивач перебував в стані душевного хвилювання, втратив нормальні життєві зв`язки та прикладав додаткові зусилля для організації свого життя та життя родини, а також судом першої інстанції враховано ступень вини відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині стягнення з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 2000 гривень та стягнення з ТзОВ «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 181 611,75 гривень, з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 40 000 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 15 травня 2019 року по 12 лютого 2021 року в розмірі 40 000 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажспецбуд» заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 000 гривень відмовити. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 01 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: