Постанова КЦС ВС № 308/9204/19

Постанова Іменем України 01 листопада 2021 року м. Київ справа № 308/9204/19 провадження № 61-11424св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галина Василівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року, ухвалене суддею Івановим А. П., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Куштана Б. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 16 червня 1973 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб. 22 січня 1980 року позивачу було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 . Цей ордер було видано на сім`ю з чотирьох осіб, зокрема на нього, ОСОБА_3 , його сина - ОСОБА_4 , та його матір - ОСОБА_5 31 травня 1984 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано, проте поділу квартири вони не здійснювали. 25 квітня 2001 року відбулась приватизація даної квартири на трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 2018 році ОСОБА_3 важко хворіла, з 19 листопада 2018 року по 03 грудня 2018 року перебувала у важкому стані на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні. 14 лютого 2019 року вона була доставлена каретою швидкої медичної допомоги в реанімаційне відділення, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в лікарні. 21 січня 2019 року був оформлений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та її племінником - ОСОБА_2 . Позивач посилався на те, що через тяжкий фізичний стан та поставлений діагноз: «Кишкова непрохідність, Neo кишківника, Ca ovarium, хронічний гепатит з трансформацією у цироз, гепатоспленомегалія, коагулопатія, асцит ГЦН І, ерозивний гастрит, фаза загострення, реактивний панкреатит, вторинна анемія середньої ступені важкості», ОСОБА_3 не усвідомлювала своїх дій при укладанні вказаного договору. При цьому сестра дружини - ОСОБА_6 та племінник - ОСОБА_2 , скористалися безпорадним станом хворої, вивезли її до себе додому та вчинили договір купівлі-продажу квартири. Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_3 на час підписання договору купівлі-продажу квартири була недієздатною та не могла підписати цей договір, позивач просив визнати зазначений вище договір недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності та визнати за ним право власності на цю квартиру. Короткий зміст судових рішень Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивач участі у приватизації спірної квартири не брав, спадщину після матері та сина, які брали участь у приватизації, не прийняв. При цьому позивач не довів належними та допустимими доказами перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, не усвідомлення нею своїх дій при укладенні оспореного договору. Апеляційний суд також наголосив, що позивач із заявою про призначення судово-медичної експертизи не звертався ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 травня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи інших учасників справи У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на законність та обгрнутованість судових рішень та просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами Судами встановлено, що 16 червня 1973 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. 22 січня 1980 року ОСОБА_1 було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 . Ордер видано на сім`ю з чотирьох осіб. 31 травня 1984 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано. Поділу квартири між ними не відбулось, оскільки квартира на той час перебувала у державній власності. 29 липня 1985 року ОСОБА_1 видано охоронне свідоцтво на квартиру АДРЕСА_1 строком на три роки до 15 березня 1988 року. Далі, було видано ще одне охоронне свідоцтво строком до 06 серпня 1997 року. 30 червня 1996 року з ОСОБА_3 було укладено договір найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі зняттям з реєстрації (випискою) основного квартиронаймача ОСОБА_1 та його переходом на інше місце проживання. 25 квітня 2001 року відбулась приватизація даної квартири, яка була оформлена на трьох осіб: ОСОБА_4 (сина позивача), ОСОБА_5 (матір позивача) ОСОБА_3 (колишню дружину позивача). Ці особи набули право спільної сумісної власності на квартиру, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 , крім іншого, посилався й на те, що він має право на частку у спірній квартирі, оскільки ордер на вселення у неї було видано на його ім`я. Проте, суди такі доводи спростували наступним. ОСОБА_1 своїм охоронним свідоцтвом не скористався, навпаки виписався з квартири, у її приватизації участі не брав. Крім того, відповідно до статті 1 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» така приватизація можлива тільки на користь громадян України, в той час як ОСОБА_1 отримав громадянство Російської Федерації, про що свідчить його паспорт, наявний в матеріалах справи (а.с. 20-21). Таким чином, суди дійшли висновку, що доводи позивача про те, що він не втратив право користування даної квартирою та є її співвласником, не відповідають фактичним обставинам справи. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (матір позивача), а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 (син позивача). Після їхньої смерті право власності на їхні частки у квартирі перейшло до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 спадщину після їхньої смерті не прийняв. З 19 листопада 2018 року по 03 грудня 2018 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні. Діагноз: Кишкова непрохідність. Neo кишківника. Ca ovarium. Хронічний гепатит з трансформацією у цироз. Гепатоспленомегалія. Коагулопатія. Асцит. ГЦН І. Ерозивний гастрит, фаза загострення. Реактивний панкреатит. Вторинна анемія середньої ступені важкості». 21 січня 2019 року ОСОБА_3 уклала договір з ОСОБА_2 про продаж квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла в реанімаційному відділенні, куди була доставлена 14 лютого 2019 року каретою швидкої медичної допомоги з діагнозом: «Цироз печінки ст. декомпенсації. Портальна гіпертензія. Асцит. Гепатоспленомегалія ГЦН ІІІ. Вторинна анемія важкого степеню. Печінкова енцефалопатія ІІІ ст. Кома ІІІ. Набряк мозку». Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_3 важко хворіла, тому не могла усвідомлювати своїх дій під час укладення спірного договору купівлі-продажу, а її сестра та племінник - відповідач у справі скористалися її безпорадним станом. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Суди, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку зібраним доказам, дійшли висновку, що позивач не довів своїх тверджень про безпорадний стан ОСОБА_3 належними та допустимими доказами. При цьому клопотання про призначення судово-медичної експертизи для встановлення стану ОСОБА_3 під час укладення оспореного договору купівлі-продажу не заявив.

Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами постанов Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 334/12007/14-ц (провадження № 61-13168цс18), відхиляються колегією суддів, оскільки правові висновки, викладені у судових рішеннях у справі, що переглядається, не суперечать наведеним вище постановам. При цьому слід зазначити, що у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, які не є тотожними з цією справою. Так зокрема, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 суд вказав, що в іпотеку передано майно, що є спільною сумісною власністю подружжя. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 334/12007/14-ц встановлено, що один із співвласників майна розпорядився ним без згоди іншого співвласника, що є підставою для визнання правочину недійсним. Натомість у справі, яка є предметом перегляду, таких обставин не встановлено, а навпаки, суди встановили, що позивач не є співвласником майна, яке відчужено оспорюваним договором. Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для задоволення його позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків цих судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: О. С. Ткачук А. А. Калараш Є. В. Петров