Постанова 4824 № 2607/14488/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 2607/14488/12 Головуючий у суді І інстанції Скрипник О.Г. Провадження № 22-ц/824/11878/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року у справі за поданням державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Харитоненко Катерини Вікторівни про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, в с т а н о в и в: У квітні 2021 року державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Харитоненко К.В. (далі - Подільський РВ ДВС у м. Київ ЦМУМЮ (м. Київ)) звернулася до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України. На обґрунтування подання державний виконавець зазначила, що починаючи з 19 квітня 2019 року у неї на виконанні перебуває виконавче провадження № 58938603 з примусового виконання постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 43446958 від 18 лютого 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету виконавчого збору у розмірі 210 768,82 грн. В рамках вказаного виконавчого провадження було вжито низку заходів щодо примусового виконання виконавчого документа, зокрема, згідно відповіді Пенсійного фонду України від 21 травня 2020 року установлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах та отримує дохід в ТОВ «Юф`ючер Україна», у зв`язку з чим 14 липня 2020 року прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи останнього, яка разом із вимогою державного виконавця була направлена за місцем роботи і проживання боржника. Однак боржник ухиляється від виконання покладених на нього зобов`язань, не виконав вимоги виконавця та не вчинив дій спрямованих на сплату суми виконавчого збору, хоча був обізнаний про свої боргові зобов`язання за виконавчим документом, адже 27 листопада 2020 року до відділу надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та її скасування. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі № 640/19724/20 у задоволенні позовних вимог боржника відмовлено повністю. Державний виконавець вказала, що з місця роботи боржника на погашення заборгованості по виконавчому провадженню надійшло всього 14 269,25 грн, а в подальшому він звільнився. У боржника відсутнє будь-яке нерухоме чи рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, джерел доходів не виявлено, грошові кошти на рахунках також відсутні. Разом із тим, згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 23 березня 2021 року боржник регулярно перетинає державний кордон України і останній в`їзд в країну датується 13 січня 2021 року. Таким чином, встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України буде спонукати боржника, який свідомо ухиляється від виконання покладених на нього зобов`язань, до вчинення дій щодо погашення заборгованості та в даному випадку є єдиним методом впливу з метою забезпечення подальшого фактичного виконання рішення. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року подання задоволено. Тимчасово обмежено боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України до виконання ним виконавчого провадження. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки державним виконавцем були здійснені всі заходи щодо примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в дохід держави, проте постанова не виконана у зв`язку з відсутністю майна боржника, а також заробітної плати, то наявні підстави для встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України як одного із заходів забезпечення виконання рішення. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, боржник особисто та його представник - адвокат Мамирбаєв Є.В. звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні подання державного виконавця відмовити. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не відбулося, фактично новий кредитор, незважаючи на наявність такого судового рішення, скористався позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки та набув право власності на іпотечну квартиру на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що боржник не ухилявся від вимог державного виконавця, не переховувався, не здійснював відчуження власного майна, не здійснював жодних дій, які б перешкоджали б виконанню виконавчого документа, а фактично причиною обмеження конституційних прав боржника на свободу пересування стало його незадовільне матеріальне становище та неможливість виконання ним вимог державного виконавця щодо погашення заборгованості. Наявність самого лише невиконаного зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, а факт ухилення боржника мав підтверджуватись сукупністю належних доказів, які виконавець не надав, тому судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», статті441 ЦПК України та помилково обмежено боржника у праві виїзду за межі України. Обмеження фізичної особи в її конституційних правах не є покаранням, а є виключним способом вжиття заходів щодо особи, яка має матеріальну можливість виконати своє зобов`язання, проте не бажає цього робити. Разом з тим, бажання державного виконавця та ухвала суду першої інстанції є покаранням боржника за невиконання виконавчого документа лише через те, що у нього відсутнє майно та він тимчасово втратив місце роботи, що не відповідає принципам законності та справедливості. У своїй апеляційній скарзі представник боржника посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив, а державний виконавець не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язань. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 було визнано таким, що втратив право користування іпотечною квартирою АДРЕСА_2 , що свідчить про те, що державний виконавець Харитоненко К.В. не вживала заходів щодо його повідомлення про існуючу заборгованість. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. Згідно матеріалів справи постановами державного виконавця від 26 червня 2019 року та 18 травня 2020 року накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_3 у межах суми 210 964,12 грн, які містяться на рахунках у банківських установах та прийняті ними до виконання, тому боржник не можу вважатися таким, що ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього. Відзив заявника на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що на виконанні у державного виконавця Подільського РВ ДВС у м. Київ ЦМУМЮ (м. Київ) Харитоненко К.В. перебуває виконавче провадження № 58938603 з примусового виконання постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 18 лютого 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету виконавчого збору у розмірі 210 768,82 грн, яка була прийнята в рамках виконавчого провадження № 43446958 з примусового виконання виконавчого листа № 2607/14488/12, виданого 8 січня 2014 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з боржника на користь ПАТ «Платинум Банк» боргу у розмірі 2 107 688,22 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 44,20 кв. м. У відповідності до наданих суду матеріалів виконавчого провадження № 58938603 19 квітня 2019 року державним виконавцем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, 26 червня 2019 року - про арешт коштів та майна боржника, 18 травня 2020 року - про арешт коштів боржника. Згідно відповіді Пенсійного фонду України від 21 травня 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та отримував дохід в ТОВ «Юф`ючер Україна», у зв`язку з чим 14 липня 2020 року державним виконавцем прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка разом із вимогою державного виконавця була направлена на виконання за місцем роботи і зареєстрованого місця проживання боржника. 27 листопада 2020 року до Подільського РВ ДВС у м. Київ ЦМУМЮ (м. Київ) надійшла ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 листопада 2020 року про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та її скасування разом з матеріалами позовної заяви. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі № 640/19724/20 у задоволенні позовних вимог боржника відмовлено повністю. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, які перебувають у відкритому та вільному доступі, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі № 640/19724/20 відмовлено. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мамирбаєва Є.В. на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 640/19724/20 також було відмовлено. Встановлено та підтверджується матеріалами виконавчого провадження № 58938603, що станом на дату направлення подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у боржника відсутнє будь-яке майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, а саме: згідно відповідей з банківських установ кошти, на які можливо звернути стягнення, не виявлено; згідно відповідей з Державної фіскальної служби України від 23 березня 2021 року боржник на обліку як фізична особа-підприємець не перебуває, джерел отримання доходів не має; згідно відповідей з Пенсійного фонду України від 23 березня 2021 року про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи боржника інформації не знайдено, на обліку в пенсійному фонді не перебуває, пенсійних виплат не отримує; згідно відповіді МВС України від 23 березня 2021 року за боржником відсутні зареєстровані транспортні засоби; згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 березня 2021 року об`єкти нерухомості за боржником також не зареєстровані. Водночас, згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 23 березня 2021 року щодо перетину боржником державного кордону, ОСОБА_1 на підставі закордонного паспорту серія, номер документу/IDкартка: НОМЕР_2 , регулярно перетинав державний кордон України, зокрема: 6 травня 2019 року здійснив в`їзд в Україну; 25 грудня 2019 року - виїзд; 4 січня 2020 року - в`їзд; 2 січня 2021 року - виїзд; 13 січня 2021 року - в`їзд. Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, державний виконавець також вказувала, що на виконання постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від роботодавця боржника - ТОВ «Юф`ючер Україна» на погашення заборгованості по виконавчому провадженню надійшло 14 269,25 грн, проте станом на 29 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнився з роботи. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. За змістом статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. У пункті 5 статті 6 вищевказаного Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів Згідно із пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Таким чином, ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Слід також врахувати, що статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення за справою «Фельдеш и Фельдешне Хайлік проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. рішення Європейського суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського суду від 23 червня 1981 року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...». Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов`язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання. Разом з тим, чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня. У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше. Отже, з огляду на викладене, значення словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених рішенням», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з`являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Перевіривши надані державним виконавцем Подільського РВ ДВС у м. Київ ЦМУМЮ (м. Київ) Харитоненко К.В. докази, колегія суддів вважає, що в розпорядженні суду першої інстанції були достатні дані, які свідчать про ухилення ОСОБА_1 від виконання фінансових зобов`язань, покладених на нього постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, на момент звернення з поданням факт такого свідомого ухилення боржника фактично вже відбувся, є об`єктивно наявним та вбачається з матеріалів виконавчого провадження. Так, достеменно знаючи про відкрите відносно нього виконавче провадження, боржник свідомо ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків за вказаним вище виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження», яке полягає у неподанні декларації про доходи та майно, невиконання вимог державного виконавця та нез`явлення до нього, приховання реальних заробітків, відсутності будь-яких дій щодо погашення заборгованості чи хоча б намагання вирішити це питання, що значно ускладнює здійснення виконавчого провадження та вказує на існування ймовірності повного ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. Доказів на спростування наведеного, боржником та його представником не надано, в апеляційних скаргах здійснено посилання на формальні підстави, які не відображають реальних правовідносин сторін. Отже, задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 , який має боргове зобов`язання, в добровільному порядку не сплачує кошти на виконання постанови про стягнення виконавчого збору, законність прийняття якої перевірено в судовому порядку в порядку адміністративного судочинства, та має значну суму заборгованості, він тим самим ухиляється від виконання зобов`язання за виконавчим документом, а тому його право виїзду за межі України підлягає обмеженню. Посилання в апеляційних скаргах на те, що причиною обмеження конституційних прав боржника на свободу пересування фактично стало його незадовільне матеріальне становище та неможливість погашення заборгованості не ґрунтуються на доказах, які наявні в матеріалах справи, та спростовуються тим, що останні два роки у боржника в період новорічних свят існувала реальна фінансова можливість забезпечувати неодноразовий перетин державного кордону України щонайменше з інтервалом 9 календарних днів. Як правильно зазначив боржник в апеляційній скарзі обмеження фізичної особи в її конституційних правах не є покаранням, а є виключним способом вжиття заходів щодо боржника, який має матеріальну можливість виконувати повністю та/або частково своє зобов`язання, проте не бажає цього робити. Доводи представника боржника про те, що державний виконавець Харитоненко К.В. не вживала заходів щодо його повідомлення про існуючу заборгованість є безпідставними, спростовуються установленими обставинами та матеріалами виконавчого провадження № 58938603, а такожзмістом апеляційних скарг, в яких, зокрема, зазначено, що на початку червня 2020 року ОСОБА_1 отримав від банківських установ смс-повідомлення про арешт на його рахунках, телефонував до Подільського РВ ДВС у м. Київ ЦМУМЮ (м. Київ) та з АСВП Мін'юсту України дізнався про відрите виконавче провадження про стягнення з нього в дохід державного бюджету виконавчого збору у розмірі 210 768,82 грн та про прийняті постанови державного виконавця. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо задоволення подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у даній справіпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. У відповідності до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого боржником судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній