Постанова 4801 № 148/2003/20

Справа № 148/2003/20 Провадження № 22-ц/801/2117/2021 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В. Доповідач:Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 рокуСправа № 148/2003/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду: судді-доповідача Денишенко Т. О., суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П., за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., представника по-зивачки ОСОБА_1 адвоката Примакової В. В., представника відпові-дачки ОСОБА_2 адвоката Карнауха А. П., розглянувши у відкритому судо-вому засіданні у м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Примакової Валентини Валентинівни на рішення Тульчинського ра-йонного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року, ухвалене у при-міщенні суду м. Тульчині Вінницької області, за головування судді Саламахи О. В., повний текст якого складений 20 серпня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 24 листопада 2020 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Пріщенка С. С. звернулася у Тульчинський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Подавши 18 грудня 2020 року на виконання ухвали суду першої інстанції про виправлення недоліків звернення до суду позовну за-яву у новій редакції, представник ОСОБА_1 , посилаючись на наступні обставини, зазначив таке. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно у вигляді житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 0,0993 га, кадастровий номер 0524310100:01:006:002 за вказаною адресою. Позивачці необхідно було прийняти спадщину після смерті матері, однак вона цього не зробила, оскільки фактично хворіла, весь час перебувала за кордоном за місцем свого постійного проживання у республіці Німеччині, де з березня 2020 року були встановлені жорсткі карантинні обме-ження, під час дії яких жодні установи та організації не працювали. У серпні 2020 року позивачка дізналася, що її сестра ОСОБА_2 обманним шляхом оформила на себе все спадковке майно, яке, як зазначено у постанові приват-ного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В., складається з 42/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , житлового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки з кадас-тровим номером 0524310100:01:006:002, площею 0,0993 га за указаною адресою. При цьому ОСОБА_2 вказала нотаріусу неправдиву інформацію про те, що її сестра ОСОБА_1 не претендує на спадщину. 26 жовтня 2020 року представник позивачки адвокат Пріщенко С. С. звернувся до приватного нотаріуса Ковганич А. В. із заявою в інтересах довірительки про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Ураховуючи обставини, що мають місце, ОСОБА_1 не мала можливості приїхати до України та звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини, вважає, що має всі підстави просити суд визначити їй додатковий строк для такої дії після смерті матері ОСОБА_4 . Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини від-мовлено. 01 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Примакова В.В. подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 10 серпня 2021 року у цій цивільній справі, де зазначається про необгрунтованість рішен-ня, яке не відповідає фактичним обставинам справи, не взяття судом до уваги великої відстані між місцем постійного проживання спадкоємиці ОСОБА_1 і місцем знаходження спадкового майна, факту тривалої хвороби позивач-ки. Рішення суду, за твердженням особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрун-тується на повному, об`єктивному розгляді судом усіх обставин справи, воно не відповідає обставинам справи, суд не застосував норму права, що підлягала за-стосуванню, а саме частину третю статті 1272 ЦК України. Виклавши у скарзі перебіг фактичних обставин у справі, адвокат зазначає, що її довірителька видала сестрі ( відповідачці ) нотаріально посвідчену довіреність для можливості оформлення на своє ім`я спадщини, але у серпні 2020 року дізналася, що ОСОБА_2 усе спадкове майно оформила на своє ім`я, вказавши у заяві нотаріусу, що сестра ОСОБА_1 не претендує на спадщину та видачу свідоцтва про право на спадщину, що не відповідає дійсності. Ці обставини підтвердила допитана судом у якості свідка приватний нотаріус Ковганич А. В., що відображено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції. У подальшому ОСОБА_2 на підтвердження виконання доручення сестри та заведення спадкової справи надіслала позивачці фото витягу зі Спадкового реєстру, ввівши останню в оману про таке оформлення спадщини. У серпні 2020 року ОСОБА_1 подзвонила нотаріусу ОСОБА_5 з питання оформлення документів для отримання свідоцтва про право на спадщину, на що нотаріус повідомила про видачу нею і отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 , оскільки за її повідомленням сестра не претендує на спадщину. З посиланням на цю обставину, хворобу позивачки з постійними рецидивами, карантинні заходи на території Німеччини, докази намірів довірительки щодо прийняття і оформлення спадщини у вигляді регулярних переказів коштів на ім`я відповідачки для цього та для утримання спадкового майна, представник ОСОБА_1 адвокат Примакова В. В. просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Представник ОСОБА_2 адвокат Карнаух А. П. скористався визначеним законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 06 вересня 2021 року правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. 20 вересня 2021 року такий відзив надійшов до апеляційного суду. Представник відповідачки вважає апе-ляційну скаргу такою, що не може бути задоволена, оскільки вказані в апеля-ційній скарзі причини пропуску ОСОБА_1 строку, визначеного законом для прийняття спадщини, не є поважними; об`єктивних, непереборних, істот-них труднощів для ОСОБА_1 на вчинення дій з прийняття спадщини не було, відповідні докази її представником не надані. З 24 вересня 2019 року по 24 березня 2020 року в Україні, ФРН не вводилися обмеження щодо міждер-жавних поїздок громадян цих країн. Для позивачки існувала можливість у пе-ріод обмежень з пересування громадян у країнах ЄС у зв`язку з пандемією co-vid-19 направити нотаріусу заяву про прийняття спадщини поштою, як вона зробила 16 жовтня 2020 року, надіславши своєму представнику довіреність на представництво її інтересів у суді. Не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини хвороба позивачки, оскільки про-тягом визначеного законом шестимісячного строку для цього вона мала мож-ливість подати нотаріусу відповідну заяву. Крім цього ОСОБА_1 могла подати заяву про прийняття спадщини консулу України в Німеччині, де вона мешкає, як це передбачено пунктом 3.11.3 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310. Представник відповідачки наголошує, що поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, не-переборними, істотними труднощами для позивачки на вчинення дій з прий-няття нею спадщини не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апе-ляційну скаргу представників сторін у справі, адвокатів скаржниці ОСОБА_6 , відповідачки ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, проаналізу-вавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтова-ність оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає безумовному задоволенню. Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним ви-могам, воно є помилковим, таким, що не ураховує наявних фактичних обставин у справі, які визначають суть питання, порушеного перед судом позивачкою ОСОБА_1 . Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками спра-ви, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тульчині Вінницької області померла ОСОБА_8 , мати сторін у справі, у зв`язку з чим 26 вересня 2019 року Туль-чинським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . 24 січня 2020 року ОСОБА_1 видала на ім`я сестри ОСОБА_2 нотаріально посвідчену у Німеччині довіреність, якою уповноважила останню подавати від імені позивачки заяви та документи для прийняття спадщини, що залишилася після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , з правом отримувати довідки та документи, розписуватися за неї, а також виконувати усі юридично значимі дії, що необхідні для виконання цієї довіреності. Відповідно до копії постанови від 26 жовтня 2020 року приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В. представнику ОСОБА_1 адвокату Пріщенку С.С. відмовлено у видачі його довірительці свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 на житлові будинки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_2 , оскільки вона не подавала заяву про прийняття спадщини після смерті матері. У заяві нотаріусу від 29 квітня 2020 року про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_2 вказала, що її сестра ОСОБА_1 на спадщину після смерті матері не претендує; у цей же день 29 квітня 2020 року відповідачці видане нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за законом на все вищезазначене майно та на земельну ділянку з кадастровим номером 0524310100:01:006:002, площею 0,0993 га за адресою знаходження житла. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виклавши у рішенні норми статей 15, 20, 1220, 1268 - 1270, 1272 ЦК України, окремі положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за-твердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, Положення про порядок учинення нотаріальних дій в диплома-тичних представництвах та консульських установах України, затвердженого на-казом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за № 1649/10248, роз`яснення пункту 24 поста-нови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про су-дову практику у справах про спадкування», дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачкою встановленого законом шестимісячно-го строку для подання заяви про прийняття спадщини. Суд підкреслив, що шес-тимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини внаслідок смерті спадкодавиці закінчився 24 березня 2021 року. Ураховуючи періоди хвороби ОСОБА_1 , вона не була позбавлена можливості в інший час протягом шестимісячного строку надіслати поштою до нотаріальної контори заяву ( пові-домлення, телеграму ) про прийняття спадщини чи подати відповідну заяву або надіслати її консулу України в Німеччині. Суд не взяв до уваги доводи пред-ставника позивачки щодо встановлення карантинних обмежень у країні, де мешкає позивачка, через неналежний доказ з цього приводу, а наявність обманних, незаконних дій відповідачки з огляду на видану їй сестрою довіреність для подання заяви з прийняття спадщини суд визнав недоведеними, вказавши, що позивачка особисто, самостійно, без будь-якого впливу надала відповідачці довіреність на оформлення спадщини на своє ім`я, хоча сама не була позбавлена можливості перевірити виконання відповідачкою даної довіреності. З висновками суду першої інстанції погодитися у повному обсязі не мож-на, оскільки вони носять формальний характер, виразно суперечать встановле-ним фактичним обставинам справи, таким загальним засадам цивільно-право-вого регулювання суспільних відносин, визначеним статтею 3 ЦК України, як судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність. Зазначені загальні засади цивільного законодавства в ЦК України свідчать про підтвердження законодавцем природного права як «першоджере-ла» цивільного законодавства, що випливає із раціональності і розумності, вони використовуються, зокрема, за явної несправедливості формально правильної норми. Цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи; суди приймають рішення «contra legem» ( тобто, всупереч формальному, державному закону ), якщо дотримання норм закону призведе до явно несправедливого щодо сторін результату. Апеляційний суд визнає необхідним та правильним зосередитися на та-кому об`єктивному факті цієї цивільної справи як уповноваження позивачкою своєї сестри - відповідачки у справі - на вчинення дій з подання заяви та документів від її імені для реалізації права ОСОБА_1 на спадщину, що залишилася після смерті матері ОСОБА_4 , отримувати документи, розписуватися за неї, виконувати усі юридично значимі дії, необхідні для виконання наданої 24 січня 2020 року довіреності, нотаріально посвідченої у м. Хемніц ФРН. При цьому звертає увагу те, що ОСОБА_2 не відмовилася від виконання доручення позивачки, не ставила її до відома про небажання вчиняти дії на її користь. Доречним аргументом у розвиток вказаного є та обставина, що у заяві нотаріусу від 29 квітня 2020 року про прийняття спадщини ОСОБА_2 вказала про те, що спадкоємиця ОСОБА_1 не претендує на спадщину, видачу їй свідоцтв про право на спадщину, що було явно неправдивою інформацією. З пояснень у судовому засіданні приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В., наданих в якості свідка та відображених у рішенні суду, слідує, що ОСОБА_2 показувала їй видане ОСОБА_1 доручення на подання насамперед заяви від її імені про прийняття спадщини, але сама нотаріус повідомила відповідачці про можливість подання такої заяви особисто позивачкою. Залишилася суттєвою не проаналізована у послідовний спосіб з метою досягнення юридичної визначеності у цивільних правовідносинах цієї цивільної справи, і не взята до уваги судом та обставина, що приватний нотаріус була обізнана про наявність доручення ОСОБА_1 , з якого безсумнівно убачається намір та бажання спадкоємиці першої черги прийняти спадщину після смерті матері, виражені ще у січні 2020 року, коли до закінчення шестимісячного строку на вчинення відповідної дії залишалося ще рівно два місяці, але з незрозумілих причин нотаріус погодилася із зазначенням у заяві ОСОБА_2 про те, що позивачка не претендує на спадщину і видачу свідоцтв про право на спадщину. Неможливо погодитися й з висновком суду першої інстанції про те, що доводи представника позивачки щодо встановлення карантинних обмежень у країні, де мешкає її довірителька до уваги не будуть узяті через неналежний доказ з цього приводу. Така позиція суду є безпідставною, оскільки вжиті усім цивілізованим світом заходи стосовно обмеження впливу пандемії, захисту людей від наслідків цієї хвороби є загальновідомими, такими, що у відповідності з частиною третьою статті 82 ЦПК України доказування не потребують. Можливо критично оцінювати як поважну, істотну підставу пропуску ОСОБА_9 визначеного законом строку на подання заяви про прийняття спадщини, яку вона вказала щодо стану свого здоров`я; іншу обставину, зазна-чену представником відповідачки, щодо можливості подати відповідну заяву у консульську установу як таку, що заслуговує на увагу, однак значимою зали-шається та неспростована обставина, за якою ОСОБА_2 відверто недобросовісно діяла по відношенню до своєї сестри, такої ж спадкоємиці першої черги як вона сама, не виконуючи надану їй довіреність для реалізації позивачкою свого права на спадщину, не повідомивши довірительку про, наприклад, неможливість виконання доручення. Необхідно зауважити, що ситуація стала можливою через формальний підхід нотаріуса до питання, що мало місце, якій було відомо про довіреність ОСОБА_1 , але вона лише роз`яснила відповідачці, про необхідність подання відповідної заяви особисто позивачкою. Такий підхід до ситуації не можна визнати ані законним, ані справедливим. Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є пере-хід прав та обов`язків ( спадщини ) від фізичної особи, яка померла ( спадко-давця ), до інших осіб ( спадкоємців ). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, не-прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно з правилом частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спад-коємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських насе-лених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу міс-цевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщи-ни встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. У статті 1272 ЦК України зазначено, що якщо спадкоємець протягом вста-новленого статтею 1270 цього Кодексу строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спад-коємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прий-няття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповід-ного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позо-вом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд має дослі-джувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істот-ними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Оцінюючи доводи позивачки про поважність причин пропуску нею строку звернення із заявою про прийняття спадщини, суд першої інстанції зробив не-обґрунтований висновок про відсутність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємиці на вчинення цих дій. З метою реалізації свого права на спадкування у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність своїй сестрі, відпо-відачці у справі, сподіваючись на добросовісне виконання нею наданих повно-важень. Натомість ОСОБА_2 не лише не виконала доручення, але й ввела позивачку в оману щодо оформлення спадщини, надіславши їй фото витягу із Спадкового реєстру з поясненням про таке оформлення спадщини. Відповідно певний проміжок часу позивачка вважала свої права реалізованими, аж допоки у серпні 2020 року з особистої телефонної розмови з нотаріусом не довідалася про оформлення права власності на усе спадкове майно відповідачкою ОСОБА_10 26 жовтня 2020 року приватний нотаріус Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В. відповідною постановою відмовила пред-ставнику ОСОБА_1 адвокату Пріщенку С. С. у видачі його довірительці свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 на частину житлового будинку АДРЕСА_4 та земельну ділянку пло-щею 0,0993 га, з кадастровим номером 0524310100:01:006:002 за указаною адресою. Без отримання такої постанови нотаріуса Гурфінкель Д. А. була поз-бавлена можливості захищати свої права та інтереси у судовому порядку. За-значені позивачкою обставини, введення карантинних обмежень в Україні та ФРН ( стосовно цієї справи ) не спростовують доводи позивачки про поваж-ність причин пропуску нею строку для прийняття спадщини. ОСОБА_1 , її представником наведені об`єктивні причини, які стали перешкодою для звер-нення позивачки до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки че-рез недобросовісні дії відповідачки ОСОБА_1 як спадкоємиця за зако-ном не зверталася певний проміжок часу, належить зазначити досить нетри-валий, із заявою про прийняття спадщини з об`єктивних причин, оскільки її ввели в оману дії, вчинені ОСОБА_2 . Суд має передбачати, що у позивачки дійсно були об`єктивні підстави для неподання заяви про прийняття спадщини, вона вважала свої інтереси захище-ними діями відповідачки на виконання наданого їй доручення, а тому, незважа-ючи на тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що становить ли-ше вісім місяців до дати звернення в суд з даним позовом, апеляційний суд, враховуючи встановлені обставини, визнає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка в особі представника не довела існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини. Апеляційний суд в оцінці встановлених судом першої інстанції обставин виходить з того, що рішення у цьому спорі, ухвалене не на користь ОСОБА_1 , не відповідає принципові справедливості, добросовісності та розумності, що є критерієм оцінки поведінки учасників цивільних відносин. Апеляційний суд в обранні справедливого рішення у справі зобов`язаний враховувати, чи не діяла сторона відповідачки за межами здійснення цивільних прав, чи не вчи-нила вона недобросовісні дії з метою отримання неналежного. Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції 10 серпня 2021 року ухвалив помилкове рішення у справі, яке не відповідає закону, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права. Зважаючи на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням на задоволення апеляційної скарги представника позивачки адвоката Примакової В. В. нового рішення про задоволення позову. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 140/1484/16-ц ( провадження № 61-406св 18 ). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або ос-порюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри-дичних осіб, інтересів держави. Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» націо-нальні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди-ни і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Право на справедливий судовий розгляд, що гаран-тується статтею 6 Конвенції, параграф 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефек-тивного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав ( Beles and others v. tne Czech Republic Белеш та інші проти Чеської Республіки ), параграф

49. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров про-ти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці дока-зів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Євро-пейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлу-мачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ). Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх ар-гументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду справи суд апе-ляційної інстанції керується нормами статті 367 ЦПК України, якими визначені межі вирішення справи: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наяв-ними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обгрунто-ваність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги такими, що заслуговують на увагу, є обгрунтованими, достатніми для її задоволення у повному обсязі. Судом першої інстанції дійсно не дотримано порядку, встановленого для вирішення питання, що має місце, допущено однобічність, неповноту судового розгляду, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що реально мають місце. Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову пози-вачкою було сплачено у дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 гривень. У зв`язку з апеляційним оскарженням рішення суду першої інстанції позивачкою сплачений судовий збір у розмірі 1362,00 гривні. З урахуванням норм цивіль-ного процесуального законодавства щодо вирішення питання розподілу судо-вих витрат, з відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню поне-сені нею витрати на сплату у дохід держави судового збору як за подання позову, так і за подання апеляційної скарги. Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Примакової Валентини Валентинівни задоволити. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року у цивільній справі № 148/2003/20 ( провадження № 22-ц/801/2117/ 2021 ) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки приватного нотаріуса Тульчинського районного нота-ріального округу Ковганич Алли Вікторівни про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини скасувати. Позов задоволити. Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , мешканці АДРЕСА_5 , додатковий тримісячний строк з часу набрання цим рішенням законної сили для подання у нотаріальну контору заяви про прий-няття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , у відшкодування спла-ченого у дохід держави під час подання позовної заяви судового збору в сумі 840,80 гривень ( вісімсот сорок гривень 80 коп. ), 1362,00 гривні ( одна тисяча триста шістдесят дві гривні 00 коп. ) судового збору, сплаченого у зв`язку з апеляційним оскарженням рішення суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 листопада 2021 року. Суддя-доповідач Т. О. Денишенко Судді Л. О. Голота В. П. Рибчинський