Постанова 4855 № 320/12634/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Горобцова Я.В. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2021 року Справа № 320/12634/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В., за участю секретаря Сакевич Ж.В., представника позивача Щербини Л.А., представника відповідача Олійик І.Ю., представників третіх осіб Нетреби Ю.В., Сердіченка С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі за позовом судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Історія справи. Суддя Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київськой області (далі - Відповідач), третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України у Київській області, Державної судової адміністрації України, Міністерство фінансів України в якому просив: - визнати протиправними дії Відповідача по нарахуванню і виплаті позивачу суддівської винагороди у квітні, травні, червні, липні, серпні та вересні 2020 року, із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати Відповідача нарахувати і виплатити позивачу недоплачену суддівську винагороду у розмірі: у квітні - 9020,96 грн, у травні - 34896,84 грн, у червні 2020 року - 14208,00 грн, у вересні 2020 року - 4736,00 грн, що призвело до недоотримання позивачем 148109,80 грн; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за травень 2020 року; - зобов`язати відповідача у 10-ти денний строк подати звіт про виконання судового рішення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно Позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду не у відповідності до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, у розмірі, що не перевищує 10-ти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що Відповідачем вчинено протиправні дії по нарахуванню і виплаті Позивачу суддівської винагороди у квітні, травні, червні, липні, серпні та вересні 2020 року, із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Разом з тим, суд зазначив, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, Відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав Позивача та гарантій незалежності судді, а тому порушене право Позивача підлягає поновленню шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 включно у загальному розмірі 148109,80 грн. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи, що головним розпорядником коштів є ДСА України, а Територіальне управління є розпорядником коштів нижчого рівня, який має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі виплату суддівської винагороди, виключно в межах бюджетних асигнувань. При цьому, Відповідач зазначає, що саме на законодавчому рівні виплату суддівської винагороди було обмежено максимальним розміром 47 230,00 грн. Також Апелянт вважає, що прийняте Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 не може мати впливу на минулі правовідносини, що неодноразово підкреслювалося у постановах Верховного Суду. Крім того, на переконання Апелянта, ця справа становить суспільний інтерес і не підлягала розгляду судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 залучено до участі в цій справі в якості третіх осіб: ДСА України та Міністерство фінансів України і витребувано додаткові докази у справі. ДСА України та Міністерством фінансів України подано відзиви на апеляцію Відповідача, в якому вони підтримують апеляційну скаргу та просять її задовольнити, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені Позивачем. 28.09.2021 ДСА України надано додаткові докази у справі. 18.10.2021 та 21.10.2021 від відповідача та Міністерства фінансів України надійшли додаткові письмові пояснення. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 Указом Президента України від 25.12.2004 № 1540/2004 «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області строком на п`ять років. Згідно з постановою Верховної Ради України від 13.05.2010 № 2195-VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею Ірпінського міського суду Київської області безстроково. Наказом голови Ірпінського міського суду Київської області № 1/К від 23.01.2017 «Про надбавку за вислугу років судді ОСОБА_1 » Позивачу з 22.01.2017 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу (стаж роботи, що дає право на надбавку, становить 20 років 0 місяців 01 день станом на 22.01.2017). За період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно Позивачу була виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Згідно з розрахунком невиплаченої суми суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, складеним Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області, сума обмеження суддівської винагороди Позивача складає у квітні - 9020, 96 грн., у травні - 34896, 84 грн., у червні 2020 року - 14208, 00 грн., у вересні 2020 року - 4736, 00 грн., що призвело до недоотримання позивачем 148109, 80 грн. Позивач, вважаючи протиправними нарахуванню і виплаті позивачу суддівської винагороди у квітні, травні, червні, липні, серпні та вересні 2020 року, із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, з урахуванням внесених Законом України від 13.04.2020 № 553-ІХ змін (далі - Закон № 294-IX), Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У ст. 130 Основного Закону визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України. Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення № 141/0/15-19. Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до п. 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Згідно з ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України). 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина 2 статті 130 останньої.

2. Разом з тим, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, відповідно до вказаної норми Конституції України, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

3. Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, а тому застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.

4. Таким чином, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у Відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.

5. Отже, обмеження виплати Позивачу, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, було неправомірним.. Аналогічні правові висновки також викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020, від 09.09.2021 у справі № 120/5243/20-а.

6. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Відповідачем у цій справі є ТУ ДСА в Київській області, тобто є територіальний орган Державної судової адміністрації України, що уособлює у спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

7. У межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Київській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

8. При цьому, колегія суддів установила, що в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 Позивачу нараховувалася Відповідачем суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, установлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX.

9. Сума невиплачених за вказаний період коштів склала 148109,80 грн.

10. Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування Позивачу суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА у Київській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України Відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був застосовувати.

11. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у межах обраного Позивачем способу захисту є помилковими, оскільки не враховують всіх особливостей правового регулювання спірних правовідносин.

12. При цьому, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у вищевказаних постановах вказав про необхідність визначення статусу Державної судової адміністрації України та звертав увагу на наявність окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».

13. Враховуючи такі висновки Верховного Суду, ДСА України була залучена апеляційним судом до участі в цій справі в якості третьої особи. Втім, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучати співвідповідачів та/або замінювати неналежного відповідача.

14. Окрім того, встановлення статусу Державної судової адміністрації України та наявність спеціальної бюджетної програми жодним чином не впливає на факти встановлення порушених прав позивача та на можливість їх ефективного судового захисту.

15. Разом з тим, у цій справі позовні вимоги заявлені ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, яке згідно вимог чинного законодавства здійснює нарахування та виплату Позивачу суддівської винагороди. Відповідними повноваженнями Державна судова адміністрація України не наділена і жодних позовних вимог у цій справі до неї не пред`явлено. Тому, саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області є належним відповідачем у справі, що на переконання колегії суддів, не суперечить висновкам Верховного Суду у вищевказаних справах.

16. При цьому, колегія суддів зазначає, що на можливість захисту порушеного права Позивача не впливають обставини бюджетного процесу, обсяги виділення коштів, статус, зокрема Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, та/або наявність у того чи іншого органу, у тому числі який є відповідачем у справі, бюджетної програми для виконання судових рішень.

17. Наведене узгоджується з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України». Так, за змістом правової позиції ЄСПЛ у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

18. Отже, особливості фінансування органів державної влади, які здійснюють гарантовані виплати фізичним особам, не впливають на розгляд та можливість задоволення судом вимог таких осіб у спорах, що пов`язані із такими виплатами.

19. У зв`язку з цим колегія суддів також звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами. Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті. Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що Позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався Відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, адже цих правовідносинах ТУ ДСА у Чернігівській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб`єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки.

20. За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

21. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

22. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

23. З урахуванням наведеного та, зокрема правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020, від 09.09.2021 у справі № 120/5243/20-а, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав Позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути на його користь недоотриману ним суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 148109,80 грн, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

24. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

25. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт нарахування Відповідачем Позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, що виключало можливість визнання протиправними дій останнього у відповідній частині.

26. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

27. Приписи п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

28. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути на користь судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 148109 (сто сорок вісім тисяч сто дев`ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 01 листопада 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: І.О. Грибан О.В. Карпушова