Постанова 4851 № 440/724/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 р.Справа № 440/724/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 09.04.21 по справі № 440/724/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не належного розгляду звернення ОСОБА_1 , як інваліда війни, від 25.11.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-11631778; визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 , як інваліда війни, від 25.11.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-11631778; визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, звернення ОСОБА_1 реєстраційний №ФИ-11631778 від 25.11.2020, до повноважень якої входить вирішення викладених питань у зверненні - згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян"; визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не надання відповіді за підписом Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. або особи, яка виконувала її обов`язки; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 , як інваліда війни, реєстраційний №ФИ-11631778 від 25.11.2020, вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановлених судом, та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 25 листопада 2020 року з реєстраційним номером ФИ-11631778, поданого через Державну установу "Урядовий контактний центр". Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути звернення ОСОБА_1 від 25 листопада 2020 року з реєстраційним номером ФИ-11631778, подане через Державну установу "Урядовий контактний центр". В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 року в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 25.11.2020 року на Урядовий контактний центр надійшло звернення ОСОБА_1 (№ ФИ-11631778) до Міністерства внутрішніх справ України із проханням ініціювати проведення перевірок по фактам, вказаних у зверненні, та було надіслано за належністю до Національної поліції України. Вказує, що позивач у зверненні повідомляв про неефективність проведеної реформи поліції, у зв`язку із чим просив ініціювати проведення перевірок по кожному факту окремо з ініціюванням притягнення до відповідальності винних осіб. Зауважує, що МВС забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг, в тому числі шляхом забезпечення нормативно-правового регулювання діяльності поліції, а також контролює реалізацію відповідної державної політики поліцією. Стверджує, що відповідно до ст.22 Закону України «Про Національну поліцію» керівник поліції: очолює поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, забезпечує виконання покладених на неї завдань (п.1); у межах компетенції організовує та контролює виконання поліцією Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, а також наказів і доручень Міністра внутрішніх справ України з питань, що належать до сфери діяльності поліції (п.2); приймає у визначеному порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських (п.14). Отже, до повноважень керівника Національної поліції віднесено контроль виконання поліцією Конституції та законів України, підзаконних актів, прийняття рішень щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських. Враховуючи розмежування повноважень МВС України та Національної поліції та зміст питань, порушених у зверненні позивача (поінформування про критичне ставлення заявника до реформи поліції, проведення перевірок з притягненням до відповідальності винних осіб), вважає, що МВС не є суб`єктом, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань, відтак обґрунтовано надіслало звернення за належністю до Національної поліції. Зазначає, що у зверненні позивачем не викладалися прохання щодо вжиття заходів щодо зміни нормативно-правового регулювання діяльності поліції чи інших заходів, що належать до повноважень МВС. Вказує, що загальні твердження позивача у зверненні щодо неефективності реформи поліції не відокремлені як питання, які підлягали розгляду і вирішенню МВС, натомість у зверненні викладені прохання щодо проведення перевірок відносно працівників поліції, що відноситься до компетенції керівника Національної поліції. Наголошує, що згідно із положеннями статті 5 Закону №393/96 у зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 25 листопада 2020 року через Державну установу "Урядовий контактний центр" Фисун Д.Г. направив до Міністерства внутрішніх справ України звернення, реєстраційний номер ФИ-11631778. До вказаного звернення позивача було додано копію посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради, якими підтверджено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи та ветераном війни-інвалідом війни (а.с. 46). Отже, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни. Позивач стверджує, що не отримав відповідь на вказане звернення, реєстраційний номер ФИ-11631778 від 25.11.2020, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 25.11.2020 року, реєстраційний номер ФИ-11631778. Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 25.11.2020 року з реєстраційним номером ФИ-11631778, поданого через Державну установу "Урядовий контактний центр", та зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України розглянути звернення ОСОБА_1 від 25.11.2020 року з реєстраційним номером ФИ-11631778, подане через Державну установу "Урядовий контактний центр". Стосовно інших позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Міністерством внутрішніх справ України рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення, урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР. За приписами ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно зі ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до ст.5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону. Частиною 1 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян"). Відповідно до приписів ст.15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Згідно зі ст.19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Відповідно до ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Аналіз вищевказаних норм вказує, що звернення, яке відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян", повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №804/9185/15. За обставинами справи, 25 листопада 2020 року через Державну установу "Урядовий контактний центр" Фисун Д.Г. направив до Міністерства внутрішніх справ України звернення реєстраційний номер ФИ-11631778, у якому зазначено наступне: "...зі статті "Термин "секси-реформы" тут не к месту: посол Евросоюза напомнил о 15 млрд евро, потраченных ЕС на Украину", розміщеної за адресою https://sud.ua/ru/news/publication/185369-termin-seksi-reformy-tut-ne-k-mestu-posol-evrosoyuza-napomnil-o-15-mlrd-evro-potrachennykh-es-na-ukrainu. У вказаній статті зазначено, що "Посол Европейского Союза в Украине Матти Маасикаса на форуме коалиции "Реанимационный пакет реформ" "Диалоги о реформах: на пути к Вильнюсу" в 17 ноября указал, что Евросоюз скоро опубликует отчет в котором даст оценку Украине по внедрению реформ. Когда будет проводиться оценка, ориентируентируемая не только на своих экспертов, но и на ту информацию, которую получают за счет взаимодействия с гражданским обществом. Неефективність проведених реформ підтверджується статтею "Украина лидер в Европе по уровню преступности" https://sud.ua/ru/news/abroad/174107-ukraina-lider-v-evrope-po-urovnyu-prestupnosti, згідно якої Україна офіційно очолила рейтинг країн з найвищим рівнем злочинності в Європі, передає Numbeo. Тому зазначене питання, щодо першого місця рівня злочинності, вимагаю довести Послу Європейського Союзу в Україні Матті Маасикасу офіційно. У зв`язку з вищевикладеним. прошу Вас ініціювати проведення перевірок по кожному факту окремо з ініціюванням притягнення до відповідальності винних осіб та надання мені завірених належним чином копій матеріалів перевірок. Наголошую, що в своїх неодноразових зверненнях та офіційних позиціях я стверджував про неефективність проведеної реформи поліції, хоча влада постійно стверджувала, що реформа в поліції є найефективнішою, що не відповідає дійсності та підтверджено статтями в ЗМІ, публікаціями в Ютубі та рішенням судів, винесених на мою користь, близько 50 рішень, якими визнано бездіяльність та незаконність дій працівників поліції. Наголошую, що Держава Україна є небезпечною країною з найвищим рівнем злочинності у світі, що є прямим порушенням моїх прав, адже Україна не змозі забезпечити безпеку громадян, а тому прошу вирішити питання про надання мені матеріальної компенсації в розмірі 30 мільйонів по зазначеним фактам бездіяльності влади. Відповідь надати змістовну з урахуванням ст.ст. 2, 3, 5, 8,10,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ" (а.с. 13). Матеріалами справи підтверджено, що листом Департаменту забезпечення діяльності апарату Міністерства внутрішніх справ України від 29.11.2020 №Ф-23287/09 звернення ОСОБА_1 , реєстраційний номер ФИ-11631778, від 25 листопада 2020 року, яке надійшло до Міністерства через Державну установу "Урядовий контактний центр", надіслано для подальшого розгляду в межах компетенції до Національної поліції України (а.с. 49). У відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідач зазначає, що Міністерство внутрішніх справ України не є суб`єктом, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань, відтак обґрунтовано надіслало звернення за належністю до Національної поліції. Так, відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878 (далі по тексту Положення №878), Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Згідно з п.3 Положення №878 основними завданнями МВС є забезпечення формування державної політики у сферах: 1) охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; 2) захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; 3) цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 4) міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. У свою чергу, статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Відповідно до ст.2 Закону України "Про Національну поліцію" завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Отже, до повноважень Міністерства внутрішніх справ України належить формування державної політики у сфері охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також у сфері надання поліцейських послуг. Натомість, до повноважень Національної поліції України належить безпосередньо надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності. При цьому, Національна поліція України відноситься до органів та установ системи МВС. Відповідно до п.11 Положення №878 Міністр спрямовує та координує діяльність визначених Кабінетом Міністрів України центральних органів виконавчої влади, зокрема, ініціює питання щодо проведення службового розслідування стосовно керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, їх заступників, інших державних службовців і працівників апаратів таких органів та їх територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери їх управління; ініціює питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів апаратів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, їх територіальних органів та їх заступників, а також керівників закладів, установ і підприємств, що належать до сфери їх управління. Згідно з пп.54 п.4 Положення №878 МВС відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю МВС, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, а також стосовно актів, які ним видаються. Таким чином, питання, які ставить ОСОБА_1 у своєму зверненні, а саме повідомлення про неефективність проваджуваних реформ органів поліції, про недоліки в діяльності органів поліції, прохання ініціювати проведення перевірок та притягнення до відповідальності винних осіб, відносяться до повноважень саме Міністерства внутрішніх справ України, оскільки пов`язані з діяльністю МВС, установ, що належать до сфери управління МВС, та враховуючи те, що Міністр має право ініціювати питання щодо проведення службового розслідування стосовно керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, їх заступників, інших державних службовців і працівників апаратів таких органів та їх територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери їх управління. Доводи апеляційної скарги про те, що твердження позивача у зверненні щодо неефективності реформи поліції не відокремлені як питання, які підлягали розгляду і вирішенню МВС, натомість у зверненні викладені прохання щодо проведення перевірок відносно працівників поліції, що відноситься до компетенції керівника Національної поліції, є необґрунтованими та спростовуються змістом звернення позивача. Колегія суддів зазначає, що вказане звернення ОСОБА_1 оформлене відповідно до статті 5 Закону України "Про звернення громадян" та підлягало розгляду. Стосовно посилання відповідача на те, що про результати звернення ОСОБА_1 було повідомлено листом Директорату від 17.12.2020 року №Ф-25458/38, то колегія суддів зазначає наступне. Так, 17.12.2020 року Директоратом публічної безпеки, протидії злочинності та забезпечення правопорядку Міністерства внутрішніх справ України складено лист №Ф-25458/38 "Про розгляд звернень", за підписом директора Директорату, адресований ОСОБА_1 , у якому зазначено, що Директорат публічної безпеки, протидії злочинності та забезпечення правопорядку Міністерства внутрішніх справ України за дорученням керівництва МВС спільно з Національною поліцією України розглянув звернення від 24 та 25 листопада 2020 року №ФИ-11631778, ФИ-11633708, ФИ-11630610, ФИ-11633724, ФИ-11630616, ФИ-11631806 та ФИ-11630627, які надійшли з Державної установи "Урядовий контактний центр" щодо проведення перевірки за фактами неефективності реформ в Україні, зокрема, в поліції, високого рівня злочинності в державі, бездіяльності та незаконності дій працівників поліції, а також виплати матеріальної компенсації та з інших питань. У листі вказано, що за інформацією, наданою Національною поліцією, звернення ОСОБА_1 аналогічного змісту розглядалися Національною поліцією України та з порушених питань заявника проінформовано листом від 15.12.2020 №15516/01/25-2020. Зазначено, що оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду звернення здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" (а.с. 50). Колегія суддів зауважує, що зі змісту листа Директорату публічної безпеки, протидії злочинності та забезпечення правопорядку Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2020 №Ф-25458/38 вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 25 листопада 2020 року, реєстраційний номер ФИ-11631778, фактично не розглядалося Міністерством з посиланням на те, що звернення ОСОБА_1 аналогічного змісту розглядалися Національною поліцією України та з порушених питань заявника було проінформовано листом від 15.12.2020 року №15516/01/25-2020. При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач раніше звертався до Міністерства з тих самих питань, що ставляться у зверненні ОСОБА_1 від 25.11.2020 року, реєстраційний номер ФИ-11631778, зокрема, відповідач не надав таких звернень, та не надав доказів того, що такі питання, які ставляться позивачем у зверненні, раніше були вирішені по суті Міністерством. Відповідачем також не надано до суду й лист від 15.12.2020 року №15516/01/25-2020, на який він посилається у відповіді, адресованій ОСОБА_1 , та доказів на підтвердження фактичного надіслання такого листа ОСОБА_1 . Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду звернення позивача від 25.11.2020 року з реєстраційним номером ФИ-11631778, поданого через Державну установу "Урядовий контактний центр". Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження, надано не було. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача від 25.11.2020 року з реєстраційним номером ФИ-11631778, подане через Державну установу "Урядовий контактний центр". Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки відповідно до п.2 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію і дана справа відноситься до справ незначної складності, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 по справі № 440/724/21 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 01.11.2021 року