Постанова 4850 № 360/1305/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року справа №360/1305/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 360/1305/21 (головуючий І інстанції К.О. Пляшкова) за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправною відмову внести дані про національність до паспорта громадянина України; зобов`язати відповідача внести в графу "Особливі відмітки" (сторінки сьома, восьма, дев`ята) паспорта громадянки України ОСОБА_1 запис про її національність в наступній редакції: "Національність - Українка", який завірити підписом повноважної посадової особи і відповідною гербовою печаткою Управління Державної міграційної служби України в Луганській області. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 08 грудня 2020 року позивач звернулась із заявою до відповідача про внесення до її паспорту громадянки України в графу "Особливі відмітки" даних про національність, на яку отримала лист відповідача від 10 грудня 2020 року № К-168/6/4401-20/4401.3/14114-20 з відмовою у внесенні даних про національність в графу "Особливі відмітки" паспорта громадянки України. Позивач вважає відмову у внесенні даних про національність необґрунтованою та протиправною, оскільки відповідно до Конституції України та Закону України "Про національні меншини в Україні" вона має право вільно обирати на відновлювати національність. Оскільки позивач за етнічним походженням є Українкою, на її думку, вона має право на отримання документа, який від імені держави посвідчує національність. Таким документом може бути паспорт громадянина України, який має відповідний розділ для зазначення таких відомостей. Вважає, що відповідач своєю відмовою перешкоджає їй у національній самоідентифікації та виконанню обов`язків громадянина України. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Посилається на порушення Конституції України, вважає неконституційними обмеження щодо внесення до паспорту України національної належності. Це порушує право громадянина України щодо вільного самовиявлення за своєю національною належністю. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) 08 грудня 2020 року звернулась до відповідача із заявою, в якій просила внести до її паспорта громадянина України запис про національність - "Українка", завіривши його підписом та печаткою відповідальної (повноважної) особи (арк. спр. 18-19, 36). Листом УДМСУ в Луганській області від 10 грудня 2020 року № К-168/6/4401-20/4401.3/14114-20 позивача повідомлено про відсутність у відповідача повноважень на внесення до паспорту громадянина України інформації щодо національності позивача (арк. спр. 35). Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено порушення її прав як громадянки України не визначенням у паспорті національності. Оцінка суду. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Статтею 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Як визначено статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Згідно частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 2) громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Аналіз вищезазначених положень Конституції України свідчить, що нею не визначено право на внесення до паспорту громадянина України відомостей про національність такої особи. На підставі статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тобто, віднесення до тієї чи іншої національності не надає особі якихось переваг в користуванні правами та свободами. Відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Як визначено частиною першою статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ (Закону №2235-ІІІ) громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Принципами законодавства України про громадянство відповідно до вимог статті 2 Закону №2235-ІІІ є, в тому числі, такі: рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України. Згідно статті 5 Закону №2235-ІІІ документом, який підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України. Отже, жодна з норм Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ не передбачає можливості внесення до паспорту громадянина України відомостей про національність громадян. Відповідно до преамбули Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року № 2494-XII (Закону № 2494-XII) цей Закон прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток. Отже, і цей закон не містить переваг щодо належності до тієї чи іншої національності. Згідно статті 3 Закону № 2494-XII до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Таким чином, посилання позивача на вимоги Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року № 2494-XII є незмістовними, оскільки позивач ідентифікує себе як українку за національністю, тому не відноситься до представників національних меншин. Є неприйнятними посилання позивача на вимоги ч.2 ст.5, ч.2 ст.11 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 року № 2058-III в контексті неможливості без документу, що посвідчує її національність, виконання передбаченого цим законом обов`язку респондентів (фізична особа, яка підлягає опитуванню у процесі Перепису населення) безоплатно у повному обсязі за встановленою формою і у визначені терміни подати достовірні первинні (персональні) дані, передбачені програмою Перепису населення, в тому числі щодо етнічного походження, - оскільки на підставі частини третьої статті 6 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2058-III заповнення переписної документації здійснюється на підставі повідомлень, отриманих від респондентів без їх документального підтвердження. Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503-ХІІ). Згідно з пунктами 1, 3 Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Положення №2503-ХІІ містить опис паспортної книжечки, її форми та змісту, а також порядок заповнення. Відповідно до пунктів 5, 6 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Як визначено пунктом 7 Положення №2503-ХІІ записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що законодавцем передбачено виключний та чіткий перелік відомостей, які вносяться до паспорта громадянина України у формі «книжечки» та не визначено виключень з загального для всіх громадян України порядку заповнення паспорта, змісту та форми паспорта громадянина України. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач, у спірних відносинах не допустив порушень законодавства, діяв законно та у межах наданих повноважень, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 360/1305/21 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 360/1305/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 01 листопада 2021 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 01 листопада 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Т.Г. Гаврищук А.В. Гайдар