Постанова 4808 № 349/77/21

Справа № 349/77/21 Провадження № 22-ц/4808/1345/21 Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Горейко М.Д., секретаря Петріва Д.Б., з участю відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Могилою Р.Г. 05 липня 2021 року в м. Рогатин Івано-Франківської області, повний текст якого складено 08 липня 2021 року, в с т а н о в и в : У січні 2021 року товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 вересня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про надання особистого кредиту № 500995512 на суму 11 603,93 грн, зі сплатою 32% річних та остаточною датою повернення кредиту 15.09.2023. 28 січня 2019 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Веста» укладено договір факторингу, відповідно до якого Банк відступив товариству право вимоги за договорами кредиту, в тому числі за зазначеним договором. 29 січня 2019 між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ "Вердикт Капітал" укладено договір відступлення прав вимоги №29-01/19/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «Веста» відступило ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500995512 від 14.09.2016, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, ТОВ "Вердикт Капітал" наділено правом грошової вимоги до відповідача. За період користування кредитними коштами позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість в повному обсязі не погашена. У зв`язку з порушенням зобов`язання щодо своєчасності та повноти повернення отриманих коштів виникла заборгованість в розмірі 31 674,48 грн, яка складається з: 11 526,71 грн заборгованості за тілом кредиту; 7 822,85 грн за відсотками на дату відступлення права вимоги; 6 929 грн за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості); 5 395,92 грн пеня. З огляду на те, що позичальником прострочено грошове зобов`язання по поверненню кредитних коштів, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з яких: нараховані 3% річних 1 038,42 грн; втрата від інфляційних 2 039,07 грн; подвійна облікова ставка НБУ 1 972,38 грн. Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" заборгованість за кредитним договором №500995512 від 14.09.2016 року в розмірі 36 724,35 грн, судовий збір у розмірі 2102,00 грн та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (а.с.1-7, том 1). Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено (а.с.248-253, том 1). Не погодившись з рішенням суду представник товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року правові висновки по справі №917/1307/18 щодо обов`язковості добросовісного користування сторонами своїми правами та обов`язками є важливими для правозастосовної практики. Апелянт посилається на ч.2 ст.516 ЦК України, відповідно до якої якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. В даному випадку жодні негативні наслідки для кредитора не настають, оскільки позичальником не сплачено жодних платежів первісному кредитору після відступлення права вимоги, а тому підстав вважати, що настали негативні наслідки для нового належного кредитора та належного виконання умов кредитного договору, немає. Апелянт наголошує, що в матеріалах справи наявні докази, сукупність яких свідчить про існування факту правонаступництва і, відповідно, про наявність у ТОВ «Вердикт Капітал» права на стягнення заборгованості за кредитним договором №500995512 від 14.09.2016 року. Додатки до договорів відступлення права вимоги в своєму переліку мають понад 24 765 кредитних договорів, право за якими відступалось ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно. Внаслідок значної кількості кредитних договорів, які відображені в додатках, ТОВ «Вердикт Капітал» були прошиті належним чином та підписані сторонами договорів. Враховуючи те, що судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав необґрунтованості та недоведеності позову, а саме відсутності витягу з Додатку №1, який містить перелік боржників за кредитними договорами, не витребування таких доказів судом до ухвалення остаточного рішення в сукупності з аргументацією щодо недоведеності, не може вважатися повним та всебічним судовим розглядом. З метою повного та всебічного розгляду справи долучають до апеляційної скарги зазначені докази. Щодо первинних документів, звертають увагу суду на те, що згідно норм ЦК України, первісний кредитор відповідає за дійсність грошової вимоги до позичальника та повинен був передати підтверджуючі документи наявності заборгованості. ПАТ «Альфа Банк» не було передано наступним кредиторам розрахунку суми боргу станом на дату відступлення та інші докази, в тому числі виписки по рахунку на підтвердження факту видачі кредиту та реальності відступленої суми боргу. Під час формування позовної заяви позивачем були взяті відомості щодо відступлених первісним кредитором сум боргу, що зазначені у витягах із додатків до договорів факторингу (реєстри боржників до договорів про відступлення права вимоги). На думку апелянта, ненадання не витребуваних судом відомостей не може слугувати обґрунтованою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Тому існує необхідність витребувати у ПАТ «Альфа Банк» первинні бухгалтерські документи (виписку по рахунку) стосовно видачі кредиту та його часткового погашення за кредитним договором №500995512 від 14.09.2016 року, докази на підтвердження відступлення права вимоги. Щодо вирішення вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, в межах строку позовної давності, звертають увагу суду на те, що положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема статтею 625 цього кодексу. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, то право на позов про стягнення таких сум виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі № 918/329/16 зроблений висновок про те, що сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та подвійної облікової ставки НБУ у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України. З огляду на викладене, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.2-9, том 2). Заперечуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування зазначає, що позивач під час розгляду справи уник спростування заперечення її доводів щодо відступлення права вимоги. Зазначає, що таке відступлення від первісного кредитора ВАТ «Альфа Банк» відбулось не до ТОВ «ФК «Веста», а в подальшому до позивача в даній справі, а Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» щодо всіх вимог по виплаті за кредитним договором №500995512 від 14.09.2016 року. Нею ж було підтверджено зазначене відповідними доказами документами самого позивача, на підставі яких позивач раніше намагався стягнути з неї ті самі суми через виконавчий напис нотаріуса. Більше того, вимогу суду про явку представника позивача в судове засідання останнім було проігноровано, а надіслано суду певні копії щодо переуступки права вимоги та без роз`яснення, чому не було заявлено стороною у справі ТзОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», яка мала повноваження стягнення з відповідачки боргу. При цьому копії документів були адресовані районному суду Дніпропетровської області, а у відповідності до ч.4 ст.77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Окремо апелянт просить долучити в якості доказів певні витяги до договорів факторингу та копії платіжних доручень, однак не зазначає, чому такі докази не були своєчасно додані до позову. Також просить витребувати у ВАТ «Альфа Банк» первинні банківські документи (виписку по рахунку), проте, на думку відповідачки, такі вимоги суперечать процесуальному закону. Такі документи мали бути подані позивачем разом з позовною заявою. Вважає рішення суду обґрунтованим та об`єктивним, просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги. Апелянтом подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому повідомлено, що у отримано виписки по рахунку та інші відповідні документи, в яких відображаються відомості щодо руху коштів по рахунку відповідача, лише після поданої апеляційної скарги, тому не мали можливості долучити дані докази в суді першої інстанції і просять долучити до матеріалів справи. Відповідачка ОСОБА_1 подала заперечення щодо відповіді апелянта на відзив, в яких висловила незгоду із її доводами. У судове засідання не з`явився представник апелянта ТОВ «Вердикт Капітал», про причини неявки не повідомили, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у їх відсутності. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вислухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що надані суду документи не містять доказів направлення на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором від 14.09.2016 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» та про наявну суму заборгованості, враховуючи заперечення відповідача щодо заявленої позивачем суми заборгованості за кредитом, подання нею квитанцій про сплату частини суми кредиту в 2016-2017 роках та недолучення позивачем первинних бухгалтерських документів, що вказує на недоведеність позивачем належними доказами розміру існуючої заборгованості, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з такого. Судом встановлено, що 14 вересня 2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №500995512, за умовами якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 11 603 грн 93 коп, зі сплатою 32 % річних, строком до 15 вересня 2023 року (а.с.10-11, 12-13, 14-15, том 1). Договором передбачено обов`язок позичальниці повернути кредит частинами шляхом сплати щомісячних платежів, визначених у додатку № 1 до Угоди про надання кредиту №500995512 від 14 вересня 2016 року (а.с.16-17, том 1) . 28 січня 2019 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Веста" укладено Договір факторингу №2019-1АБ/ВЕСТА та 29 січня 2019 року Додаткову угоду до Договору факторингу №2019-1АБ/ВЕСТА від 28.01.2019 року, де згідно пункту 2.1. Розділу 2 Договору сторони домовились, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1-1 до договору, що додається до даного договору на паперовому носії (а.с.75-85, 86, том 1). Згідно копії Акту приймання-передачі реєстру боржників від 28 січня 2019 року до Договору факторингу №2019-1АБ/ВЕСТА від 28 січня 2019 року , ТОВ "Фінансова компанія "Веста" отримало загальну кількість боржників 24 765 осіб (а.с.87, том 1). 29 січня 2019 року між ТОВ "Фінансова компанія "ВЕСТА" та ТОВ "Вердикт Капітал" укладено Договір відступлення прав вимоги №29-01/19/2 та 30 січня 2019 року Додаткову угоду до Договору відступлення прав вимоги №29-01/19/1 від 29 січня 2019 року, де згідно п.2.1. Договору ТОВ "Фінансова компанія "ВЕСТА" відступило ТОВ "Вердикт Капітал права вимоги заборгованості за договорами, перелік яких міститься в додатку №1-1 до договору, що додається до даного договору на паперовому носії (а.с.88-97, 98, том 1). Згідно Акту приймання-передачі реєстру боржників від 29 січня 2019 року до Договору відступлення прав вимоги №29-01/19/1 від 29 січня 2019 року, ТОВ "Вердикт Капітал" отримало загальну кількість боржників 66 436 осіб (а.с.99, том 1). У витягу з Додатку 1-1 до Договору факторингу №2019-1АБ/ВЕСТА від 28 січня 2019 року та витягу з Додатку 1-1 до Договору про відступлення прав вимоги №29-01/19/1 від 29 січня 2019 року містяться відомості про боржників за договорами кредиту, в тому числі із зазначенням суми боргу боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №500995512 (а.с.100, 228-237, том 1). ТОВ "Вердикт Капітал" надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 04 грудня 2020 року у розмірі 36 724 грн 35 коп., складовими якої зазначено: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 11 526 грн 71 коп; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 7 822 грн 85 коп.; заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) 6 929 грн 00 коп.; заборгованість з пені - 5 395 грн 92 коп; нараховані 3 % річних - 1 038 грн 42 коп.; втрати від інфляції - 2 039 грн 07 коп.; подвійна облікова ставка НБУ - 1 972 грн 38 коп (а.с.69-74, том 1). В силу положень ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як зазначено в ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 даної статті). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом положень статті 1056-1 ЦК України, в редакції Закону, чинній на час укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В силу ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У відповідності до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (факторинг) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). Встановлено, що ПАТ «Альфа-Банк», яке уклало з ТОВ «ФК «Веста» договір про відступлення права вимоги, а в подальшому ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір про відступлення права вимоги, в тому числі за договором №500995512 від 14.09.2016, виконало свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в кредит. Договір про надання кредиту договором №500995512 від 14.09.2016, а також договори про відступлення права вимоги від 28.01.2019 та від 29.01.2019 року не визнані недійсними та/або припиненими повністю чи частково. Матеріали справи не містять інформації про належне повідомлення відповідачки ОСОБА_1 щодо заміни кредитора (відступлення права вимоги) у зобов`язанні за договором №500995512 від 14.09.2016 року. З огляду на зазначене, укладення між банком та ТОВ «ФК «Веста», а в подальшому між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» договору про відступлення права вимоги не породило обов`язку позичальника зі сплати заборгованості за кредитним договором фактору, оскільки її не повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні з огляду на наступне. Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15. Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Встановлено, що 14.09.2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.10-13, том 1). Крім того, позивачем надано публічну інформацію ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 20-68, том 1). Публічна інформація ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, не підписані позичальником. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ця Інформація є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені) або комісії та, зокрема саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Відповідач ОСОБА_1 зазначає, що у вересні 2016 року вона отримала в ПАТ "Альфа-Банк" кредитні кошти в сумі 11 603 грн 93 коп. Проте до березня 2017 року нею було сплачено банку значну частину суми кредиту. Про наявність зазначеної в позовній заяві суми заборгованості за кредитним договором дізналася лише в липні 2020 року, коли на її адресу від приватного виконавця надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса №8161, виданого 23 листопада 2019 року , про стягнення з неї на користь ТОВ "Вердикт Капітал" боргу за кредитним договором №500995512 від 14 вересня 2016 року в сумі 34 848 грн 63 коп. Зазначає, що рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2021 року вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення суду набрало законної сили. ТОВ "Вердикт Капітал" надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 04 грудня 2020 року у розмірі 36 724 грн 35 коп. Однак, надані суду документи не містять доказів направлення на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №500995512 від 14 вересня 2016 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" та про наявну суму заборгованості. Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунках заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17 квітня 2003 року. Отже, зазначений розрахунок не є належним доказом наявності або відсутності заборгованості. На вимогу суду першої інстанції позивачем не було долучено первинних бухгалтерських документів до матеріалів справи. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повніші бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Частинами 3 та 6 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що: відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів; керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку. З аналізу наданих позивачем розрахунків та виписок, та наведених правових норм, зазначений розрахунок і виписка не задовольняють вимогам до первинних документів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік га фінансову звітність в Україні" та Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженим Національного банку України від 30.12.1998, №566. Наданий представником позивача розрахунок складений не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підпис осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення. Таким чином, розрахунок не може підтверджувати існування кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Крім того, надані суду документи не містять доказів про наявну суму заборгованості. Тобто надані виписки не відображають наявний розмір заборгованості, як на момент подання позову до суду (січень 2021), так і на момент розгляду справи судом. Отже, надані позивачем розрахунки не можуть бути прийняті в якості належних та допустимих доказів. Крім цього до позовної заяви позивачем не надані первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості, суми штрафних санкцій та відсотків, які зазначені в позові, є безспірними. За наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості суд першої інстанції не мав можливості, Позиція стосовно необхідності дослідження саме первинних документів щодо стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц. Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що: позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком; виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який б доводив обґрунтованість вимог позивача. Також, в постанові від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц Верховний Суд зауважив, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Аналогічна позиція стосовно первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду від 14.06.2018 року по справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суд дійшов правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Така ж позиція висловлена і в ухвалі Верховного Суду України від 15.06.2011 по справі №6-4882св11, згідно якої, належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості. Позивачем не надано суду і у справі немає жодних належних та достатніх доказів щодо надання кредитних коштів за договором про надання кредиту, а також наявності у відповідачки заборгованості. Враховуючи не подання позивачем первинних бухгалтерських документів до матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість перевірити правильність розрахунку боргу, що в свою чергу вказує на недоведеність позивачем належними доказами розміру існуючої заборгованості і є підставою для відмови у задоволенні позову. Подані апелянтом до апеляційної скарги докази (витяги з договорів, копії платіжних доручень та інше) не приймаються судом з огляду на таке. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (ч. 2 ст. 84 ЦПК України). Однак такого клопотання, заявленого позивачем у суді першої інстанції, матеріали справи не містять. Апелянтом зазначено, що дані докази (первинні бухгалтерські документи) в суді першої інстанції не подавались у зв`язку з тим, що ПАТ «Альфа Банк» не передано наступним кредиторам розрахунок суми боргу станом на дату відступлення права вимоги та інші докази, в тому числі виписки по рахунку на підтверджен6ня факту видачі кредиту та реальності відступленої суми боргу. Проте зазначені обставини не свідчать про наявність у позивача незалежних від нього причин неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції. Надані відповідачем додаткові докази могли бути витребувані за клопотанням позивача або надані позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому будь-які об`єктивні причини їх неподання ТОВ «Вердикт Капітал» до суду першої інстанції відсутні. Позивач був обізнаний із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З огляду на зазначене, письмові докази, подані позивачем разом із апеляційною скаргою (витяг з Додатку 1-1 до договору факторингу від 28.01.2019; витяг з Додатку 1-1 до договору відступлення прав вимоги від 29.01.2019; витяг з Додатку 1-1 до договору відступлення прав вимоги від 16.01.2019; копії платіжних доручень №97 та №52), суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки заявником в апеляційні скарзі не наведено обґрунтування причин неподання таких доказів у відповідності до ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Крім того, зазначені докази не підтверджують безспірність і правильність нарахування розміру заборгованості та не забезпечують повноту з`ясування обставин по справі. Щодо вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 ЦК України, в межах строку позовної давності, то такі не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до не правильного вирішення справи, тому підстав для скасування оскарженого рішення немає. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення, а рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: Л.В.Василишин М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 01 листопада 2021 року.