Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/2794/20

Справа № 344/2794/20 Провадження № 22-ц/4808/1361/21 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Горейко М.Д., Пнівчук О.В., за участю секретаря Мельник О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на заочне рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Антоняком Т.М. 22 квітня 2021 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 26 квітня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно. Позовні вимоги мотивовано тим, що 30 серпня 2019 року позивач вступив до лав Збройних сил України, де служить по даний час. Під час розгляду питання щодо постановки його як військовослужбовця на квартирний облік йому стало відомо, що у 2006 році його батьки приймали участь у приватизації квартири загальною площею 48,00 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі і на його ім`я. На момент здійснення приватизації вказаної квартири йому було 12 років і він був малолітньою особою. Однак приватизація частини вказаної квартири на його ім`я без його згоди, коли він був малолітнім порушує його права, оскільки позбавляє можливості реалізувати своє право на приватизацію та отримати житло як військовослужбовець. З огляду на наведене просив визнати недійсною та скасувати приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 в частині надання йому у спільну приватну власність 1/3 частки цієї квартири; визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на житло від 08.12.2006 року серії 610-р, видане органом приватизації житла Госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду міськвиконкому, в частині надання йому у спільну приватну власність 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсною та скасовано приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 в частині надання ОСОБА_1 у спільну приватну власність 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 . Визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на житло від 08.12.2006 року серії 610-р, видане органом приватизації житла Госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду міськвиконкому, в частині надання ОСОБА_1 у спільну приватну власність 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 . Не погоджуючись із вказаним рішенням, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушення норм матеріального та процесуального права. Посилаючись на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», вважає, що позивач як член сім`ї наймача, який був зареєстрований та проживав станом на 2006 рік у вказаній квартирі, брав участь у приватизації у встановленому законом порядку. Ордер від 02.12.1998 року №004731 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 видавався ОСОБА_2 на склад сім`ї - дружина ОСОБА_3 , син - ОСОБА_1 . Отже надання вказаної квартири здійснювалось з врахуванням потреб неповнолітнього сина ОСОБА_1 . На момент приватизації йому було 12 років, він відповідно до цивільного законодавства був малолітньою особою, тобто прийняття даного рішення захистило його майнові права. Зазначає, що оскільки відповідно до положень чинного законодавства не передбачена необхідність письмової згоди неповнолітньої особи, а достатньо тільки згоди батьків, то відсутні порушення законодавства в момент вчинення такого правочину. Згоди на приватизацію від органу опіки та піклування також не передбачено. Саме приватизація без участі позивача була б незаконною, та такою, що суперечила б нормам законодавства щодо захисту прав дитини. Тому на момент приватизації житла, позивач (малолітня особа), що проживала разом з батьками, як член сім`ї мав беззаперечне право на участь у приватизації вказаної квартири. Також вважає, що оскаржуване свідоцтво не може виступати предметом спору. Таким може бути лише правовстановлюючий документ, на підставі якого видано свідоцтво. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі №917/927/17. Просить суд скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 22.04.2021 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що його батьки, даючи згоду на приватизацію квартири від його імені, фактично позбавили права після досягнення ним повноліття прийняти участь у приватизації державного житлового фонду та скористатись правом на приватизацію житла за його власним вибором у майбутньому. Посилаючись на ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначає, що на момент приватизації квартири мати та батько мали право приватизувати квартиру без його участі. Аналогічного висновку дійшли суди України при ухваленні рішень по наступних справах: №537/3039/13-ц, №638/19726/14-ц, №636/2881/13-ц, №640/500/14-ц. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 22.04.2021 року без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів, наведених у ній. Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії Довідки КП «Теплий дім» №02-02/01050 від 21.20.2020 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8). Встановлено також, що згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 08.12.2006 року було видано Свідоцтво про право власності, у відповідності до якого квартира загальною площею загальною площею 48,00 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - дружині та ОСОБА_1 - сину в рівних долях (а.с. 9). Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13145831 від 05.01.2007 року та Довідки Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації №DIF20-000106 від 13.02.2020 року ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 08.12.2006 року (а.с. 10-11). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії батьків позивача під час приватизації зазначеної квартири призвели до порушення його права самостійно реалізувати своє право на отримання повноцінного житла. При цьому визнання частково недійсною приватизації та часткове скасування свідоцтва на право власності на вказане житло в частині майнових інтересів позивача, не призведе до порушення прав на житло інших співвласників, що є співвідповідачами у справі, які приватизували квартиру за власним волевиявленням та на законних підставах, а також не призведе до порушення інтересів держави в особі органів, на які покладено функцію здійснення приватизації. Однак апеляційний суд не може погодитися із такими висновками з огляду на наступне. За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а втручання публічної влади у здійснення цього права допускається у виключних випадах, в тому числі задля захисту прав та свобод інших осіб. Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Згідно вимог ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Згідно ч.ч. 4, 5 даного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. За змістом ч. 1 ст. 5 цього Закону до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Як зазначено в п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992 року №56 (зі змінами) (чинному на час виникнення спірних правовідносин), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло. Згідно п.п. 20-21 даного Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до ст. 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право лише самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах (ч. 1 ст. 177 СК України). Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 3 ст. 29 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України). У розумінні положень наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала;у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №815/6945/16 (провадження №11-439апп18)). Захисту підлягає лише порушене, невизнане право чи законний інтерес особи. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі №571/1168/17 (провадження №61-8227св21), від 21.07.2021 року у справі №296/3367/18 (провадження №61-16274св19) та інші). Відповідно до копій справи №45793 на приватизовану квартиру АДРЕСА_2 від 17.10.2006 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на час приватизації проживав у даній квартирі; приватизаційне платіжне доручення №45793 від 13.11.2006 року за нього підписав батько ОСОБА_2 (а.с. 29-38). Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, позивач як член сім`ї наймача, який був зареєстрований та проживав станом на 2006 рік за адресою: АДРЕСА_1 , на законних підставах брав участь у приватизації, і така враховувала потреби та норми житлової площі неповнолітнього на той час ОСОБА_1 . А приватизація без його участі суперечила б нормам законодавства щодо захисту прав дитини. Законодавством України відмова від участі у приватизації житла осіб зареєстрованих у житловому приміщенні не передбачена, крім виключних випадків. Відповідно, згоду на участь у приватизації надають всі повнолітні члени сім`ї, а представниками дітей виступають їх батьки. Відтак, приватизація даної квартири здійснена відповідно до вимог чинного на час її проведення законодавства і підстави для визнання недійсними та скасування вказаних документів відсутні. Що стосується доводів апелянта про те, що така приватизація відбулася без його згоди, то такі також не можуть бути підставою для визнання її недійсною з огляду на наведені вище норми права щодо часткової цивільної дієздатності осіб, які не досягли чотирнадцяти років, та повноважень на прийняття рішення щодо приватизації житла батьками за неповнолітніх членів сім`ї. Батьки, відповідно до вимог до діючих на той час норм цивільного і сімейного права, діяли в його інтересах і його згода не була потрібна. Враховуючи, що позивач на час приватизації, відповідно до вимог приписів законодавства, був зареєстрований як малолітня дитина за адресою своїх батьків, а відтак будь які підстави вважати, що батьки діяли всупереч інтересам дитини, у суду відсутні. Також позивачем відповідно до ст. 81 ЦПК України не надано суду належних доказів, що його батьки під час приватизації діяли під впливом помилки щодо правової природи правочину, його змісту, прав сторін, що в свою чергу призвело до порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався, а тому вимоги позову про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно задоволенню не підлягають. Зазначено суд першої інстанції не врахував. Отже рішення місцевого суду на підставі статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2522,40 грн., сплачений за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задовольнити. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 22 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (ЄДРПОУ: 33644700, адреса: вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76018) 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: М.Д. Горейко О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 01 листопада 2021 року.