Постанова КЦС ВС № 201/10399/18

Постанова Іменем України 22 жовтня 2021 року м. Київ справа № 201/10399/18 провадження № 61-16801св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року у складі судді Антонюк О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила та змінила, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просила: захистити та визнати її право як члена сім`ї ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона проживала однією сім`єю як жінка та чоловік та знаходилась на його утриманні з 2011 року до дня смерті; визнати факти проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки, знаходження на утриманні ОСОБА_5 . Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 1996 року проживала однією сім`єю як жінка і чоловік без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 . Вони спільно проживали в АДРЕСА_1 , вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини. ОСОБА_5 зареєстрував її в указаному будинку як члена його сім`ї. У 2010 році вона тяжко захворіла і з 2011 року стала інвалідом 3-ї групи, хворіти стала частіше і з того часу знаходилася на утриманні свого чоловіка - ОСОБА_5 як дружина. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Вона звернулася до Пенсійного фонду щодо перерахунку призначеної їй пенсії та оформлення документів про утримання після смерті чоловіка, проте їй відмовлено і рекомендовано звернутися до суду з питанням встановлення факту спільного проживання та знаходження на утриманні ОСОБА_5 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року по день його смерті в АДРЕСА_1 , та факт знаходження ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_5 з 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про захист порушеного права, визнання фактів проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та знаходження на утриманні відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений за подання до суду позовної заяви судовий збір з кожного окремо по 469,86 грн, а всього 1 409,60 грн. Суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_1 з 1996 року проживала з ОСОБА_5 , вони спільно проживали як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу в АДРЕСА_1 ; вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини. З 2011 року позивач знаходилася на утриманні свого чоловіка - ОСОБА_5 як дружина. Вказані обставини підтверджуються наявними в справі письмовими доказами: реєстрацією позивача за місцем проживання одночасно з померлим ОСОБА_5 в якості члена сім`ї (відмітка в паспорті за 2004 рік), придбанням чоловіком для неї на її 40-річчя автомобіля (договір); видачею довіреностей на управління цим автомобілем на ім`я відповідачів; придбанням ними потім ще одного автомобіля на її ім`я і переоформленням її автомобіля на дружину одного з відповідачів; довідкою з місця проживанняпозивачки - разом з ОСОБА_5 в одному будинку однією сім`ю і ведення спільного господарства; спільним відпочинком; витягом з реєстру про переоформлення земельної ділянки ОСОБА_5 на позивача, а не на дорослих дітей - відповідачів. Факт знаходження позивача на утриманні ОСОБА_5 підтверджують довідки про інвалідність ОСОБА_1 , отримання нею лише пенсії і зайняття ОСОБА_5 підприємницькою фермерською діяльністю. Факт тривалого проживання ОСОБА_1 за місцем знаходження житла батька відповідачів підтверджується також копіями паспортів сторін (сини з батьком не проживали і не були там зареєстровані), в будинку немає їхніх речей, а лише речі позивача. Зустрічні вимоги не заявлено; доказів на спростування позову суду не надано; надано лише докази спорів сторін в інших судах за іншими предметами спору, з інших підстав і вимог, доказів, кола осіб учасників спору тощо. Відмовляючи в задоволенні позову до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області позивачем не заявлені та обставини, викладені в позовній заяві, стосуються інших відповідачів. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Справа судами розглядалася неодноразово. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції в частині встановлення періоду проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_6 змінено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд виходив із того, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК Українита ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу. Тому факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 2004 року. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 з 2004 року проживала з ОСОБА_5 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу в АДРЕСА_1 ; вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини, а також про те, що позивач знаходилася на утриманні ОСОБА_5 з 2011 року, оскільки позивач з 2011 року стала інвалідом 3-ї групи, отримувала лише пенсію, а ОСОБА_5 займався підприємницькою фермерською діяльністю, тому мав змогу матеріально утримувати позивача як члена сім`ї. Апеляційний суд вважав безпідставними доводи апеляційної скарги щодо трудових відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , а також благодійних дій ОСОБА_5 по відношенню до ОСОБА_1 , оскільки такі доводи скаржників належних чином не підтверджені. При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції територіальної підсудності, апеляційний суд зазначив, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2019 року провадження в справі в частині вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника закрито; суд першої інстанції розглянув справу згідно з уточненою позовною заявою, поданою ОСОБА_1 02 жовтня 2019 року до чотирьох відповідачів. Відповідно до частини першої статті 27 та частини 15 статті 28 ЦПК України позивач мала альтернативне право пред`явити позов за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів, який знаходиться в Жовтневому районі м. Дніпропетровська. Аргументи учасників справи У листопаді 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі із закриттям провадження у справі. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач подала уточнення до позовної заяви, вказавши позовні вимоги до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання права і встановлення двох фактів. Оскільки ОСОБА_1 просила встановити юридичні факти позов помилково поданий у загальному порядку, їх в якості хоча б третіх або заінтересованих осіб не зазначила, вона не повідомила той факт, що в провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 2/175/1156/18 перебуває її позовна заява, в якій вона просить визнати її членом сім`ї ОСОБА_5 і усунути їй перешкоди в користуванні будинком. Ухвалою від 16 жовтня 2018 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О. А., помилково вважаючи, що справа підсудна Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська, підстав для відмови у відкритті провадження по справі, повернення позову чи залишення його без руху немає, незаконно, у порушення вимог статті 19 ЦПК України, відкрив провадження. Якщо ОСОБА_1 звертається за захистом свого права, фактично оскаржуючи відмову в перерахунку пенсії у листі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 18 квітня 2018 року, то така справа не підсудна місцевому суду. Суд відмовив в задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки до нього вимоги не заявлені і питання обставин позову стосується інших відповідачів, то справу розглянуто з порушенням територіальної підсудності. За таких обставин провадження у цій справі відкрито з порушенням предметної та суб`єктної підсудності, одночасно порушено правила територіальної юрисдикції, оскільки вони (три відповідача) не проживають на території Жовтневого району м. Дніпропетровська. Після закриття підготовчого судового засідання представник позивача неодноразово заявляла клопотання про приєднання до матеріалів цивільної справи різних довідок, фото таблиць, як доказів, копій довіреностей, жодним чином не пояснюючи і не доводячи суду, чому дані докази не могли бути надані своєчасно. Суд всі клопотання ОСОБА_1 задовольняв, приєднував до матеріалів справи докази, подані невчасно і неправильно. Допит свідків, дослідження доказів відбувалося коли їхнє процесуальне становище було лише як треті особи. Тому фактично вони не брали участі в у справі, суд вирішив питання про їх права, інтереси. Суд у порушення вимог пунктів 2, 3 частини другої, частини третьої статті 49 ЦПК України запропонував позивачу уточнити її позовні вимоги. 02 жовтня 2019 року до Жовтневого суду м. Дніпропетровська надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , в якій вони вже зазначені в якості відповідачів разом з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (після закриття провадження за позовом до ГУ ПФУ ухвалою суду від 19 червня 2019 року). До цієї уточненої позовної заяви знову долучено нові докази по справі, які їм не надходили, в заяві фактично збільшений розмір позовних вимог, змінений предмет позову. Такий же позов розглядається в Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області (а. с. 42, 44, 45). Уточнений позов ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не вручений, їм вручений в судовому засіданні від 18 жовтня 2019 року і їм не було надано можливості якимсь чином на нього відреагувати. Висновок у постанові апеляційного суду про те, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів, є неправильним, оскільки заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення подається до суду за місцем її проживання, а місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , що відноситься до юрисдикції Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. ОСОБА_1 ніколи не перебувала у фактичних шлюбних відносинах з їхнім батьком ОСОБА_5 і не була членом його сім`ї, ніколи не знаходилася на його утриманні. Їх стосунки будувалися на засадах роботодавця і працівника. За складом свого характеру їхній батько був людиною сердобольною, йому завжди було шкода людей, які опинилися в складних життєвих обставинах, він намагався їм якось допомогти. Фактично нікуди не витрачаючи кошти, які їй в якості зарплатні давав батько, ОСОБА_1 всі кошти перераховувала на особистий рахунок у банку, які батько свого часу позичив у ОСОБА_1 під проценти для того, щоб придбати одну з трьох свиноферм і два автомобілі ГАЗ-3302СПГ, тому за її вимогою автомобілі зареєстровано на її ім`я, про що батьком складена розписка на цю суму, яка знаходиться зараз у ОСОБА_1 , яку вона пред`явила в Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області, коли в черговий раз намагалася встановити факт проживання, а суд встановив у її заяві спір про право і залишив заяву без розгляду. Їхній батько тяжко захворів на рак і проводив інтенсивне лікування, на що витрачалися великі суми коштів. У зв`язку з тим, що батько не зміг віддати займані у ОСОБА_1 гроші, він за договорами купівлі-продажу продав свинарник, телятник, землю ОСОБА_1 , про що надано докази Жовтневому суду м. Дніпропетровська. Між подружжям такі стосунки, коли чоловік продає дружині об`єкти нерухомості, бути не могли. Це свідчило про те, що батько наприкінці життя був винен ОСОБА_1 кошти за розписками, а також йому потрібні були кошти на його лікування і тому він зареєстрував ОСОБА_1 за її вимогою за своєю адресою та продав їй 4 об`єкта нерухомості. У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Відзив мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18, від 18 березня 2020 року у справі № 589/2794/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду У статті 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до частини п?ятнадцятої статті 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Згідно з частиною другою статті 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Позов, у справі, що переглядається, з урахуванням уточнень позовних вимог, пред?явлений до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Тому, з урахуванням місцезнаходження ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у позивача було право пред`явити позов в Жовтневому районі м. Дніпропетровська. Доводи касаційної скарги про порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції колегія суддів відхиляє, оскільки обґрунтування скарги (наявністю судових рішень Верховного Суду) в цій частині стосується підстав та предмету позову у подібних правовідносинах в частині визнання права на пенсійне забезпечення, в якій провадження у справі закрито ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2019 рок. Виходячи з предмету спору та характеру спірних правовідносин згідно з уточненою позовною заявою, поданою ОСОБА_1 02 жовтня 2019 року, суди правильно розглянули справу за правилами цивільного судочинства. Порушень судами норм процесуального права, які є підставою обов`язкового скасування судових рішень (частина перша статті 411 ЦПК України), суд касаційної інстанції не встановив. У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі (є аналогічними) предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). У справі, що переглядається, предметом позову є встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні. Підстави позову: фактичне спільного проживання та знаходження на утриманні з метою оформлення документів про утримання після смерті чоловіка. Установлені судами фактичні обставини: з 2004 року позивач проживала з ОСОБА_5 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу в АДРЕСА_1 ; вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини, позивач знаходилася на утриманні ОСОБА_5 з 2011 року. Суди зробили висновок про доведеність позовних вимог у відповідній частині. У справі № 569/7589/17 окремого провадження предметом заяви є встановлення факту проживання у певний період на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підстави заяви: відсутність у довідці періоду проживання, що стало підставою для відмови Рівненським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки немає підтверджувальних документів про проживання в зоні добровільного гарантованого відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду у наведеній справі зазначено, що вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України(у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою та розгляду справи судом першої інстанції) має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі вимог частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. У справі № 127/3233/19 предметом позову є визнання незаконними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо утримання коштів у розмірі 20 відсотків від пенсії щомісячно, визнання незаконним та скасування протоколу щодо утримання вказаних коштів, зобов`язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсії у повному обсязі. У постанові Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі вказано, що спір стосовно недоотриманих сум пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, пов`язаних зі здійсненням відповідачем як суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У справі № 198/623/18 предметом позову є встановлення факту, що позивач працював трактористом-машиністом та безпосереднього був зайнятий у виробництві сільськогосподарської продукції на тракторах, інших самохідних сільськогосподарських машинах протягом повного сезону сільськогосподарських робіт у рослинництві та тваринництві, а також у виробництві сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва у колгоспі «Заповіт Леніна» та у ЗАТ «Господарство Юр`ївське» у певний період. Підстави позову: неможливість у зв`язку з припиненням діяльності вказаних підприємств отримати докази на підтвердження трудового стражу, який надає право на пенсію на пільгових умовах; невизнання фактично органами ПФУ права позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах та відмова підтвердити відповідний стаж його роботи на посаді тракториста-машиніста, безпосередньо зайнятого у виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного сезону сільськогосподарських робіт у рослинництві та тваринництві. У постанові Великої Палати Верховного Суду у цій справі зазначено, що вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. У справі № 589/2794/16-ц предметом позову є встановлення факту роботи повний робочий день в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці у певні періоди, що дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільговому розмірі; зобов`язання видати відповідну уточнюючу довідку щодо наявності вказаного стажу для призначення пенсії із зазначенням вказаних періодів, як таких, що підтверджують роботу повний робочий день в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці; визнання неправомірною відмову відповідача Шосткинського казенного заводу «Зірка» у видачі такої довідки. Підстави позову: порушення права позивача відмовою Шосткинського казенного заводу «Зірка» у видачі уточнюючої довідки, необхідної для призначення пенсії, з тих підстав, що наявні у відповідача документи не підтверджують наявність пільгового стажу та зайнятість на роботах повний робочий день. У постанові Великої Палати Верховного Суду у наведеній справі вказано, що не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства заяви про встановлення фактів трудового стажу. Відмова ПФУ у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду. У справі № 287/167/18-ц окремого провадження предметом заяви є встановлення факту, що має юридичне значення, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області допущено описку щодо дати народження. Підстави заяви: відмова Ємільчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області взяти до уваги довідку, у якій вказано 1952 рік як рік народження заявника, оскільки реальна дата народження заявника не збігається з датою, вказаною в цій довідці, та призначати заявнику пенсію на пільгових умовах. У постанові Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства, тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі вимог частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18, від 18 березня 2020 року у справі № 589/2794/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц та на які містяться посилання у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК УкраїниВерховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними,то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18, від 18 березня 2020 року у справі № 589/2794/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц. Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про закриття касаційного провадження з підстав, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що судом порушено норми процесуального права (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Керуючись статтями 396, 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Закрити касаційне провадження у справі № 201/10399/18 за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18, від 18 березня 2020 року у справі № 589/2794/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков І. О. Дундар В. І. Крат