Постанова Волинський апеляційний суд № 161/16458/19

Справа № 161/16458/19 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С. Провадження № 22-ц/802/855/21 Категорія: 76 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Карпук А. К., з участю: секретаря судового засідання - Савчук О. В., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" про встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку, за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом про встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, мотивуючи вимоги тим, що 30 серпня 2017 року він був прийнятий на роботу в ТзОВ «Автомагістраль-Південь» на посаду водія для перевезення пасажирів. Під час прийняття на роботу була домовленість, що за кожен відпрацьований день він буде отримувати 600 грн заробітної плати та 80 грн щоденно на харчування. Перед початком роботи майстер ОСОБА_3 провів з ним інструктаж щодо виконання встановлених правил техніки безпеки під час будівництва дороги і експлуатації техніки. Зазначає, що механік ОСОБА_4 надав йому для заповнення заяву про прийняття та звільнення з роботи, бланк строкового трудового договору, який він заповнив для передачі керівництву товариства для підписання та який після підписання повинен був повернутий йому, однак підписаного договору йому так і не повернули. Його робочим місцем була ділянка будівництва дороги, що знаходиться між населеними пунктами с. Юнівка - місто Володимир-Волинський Волинської області, робочий день починався о 6 годині ранку та тривав весь світловий день. Безпосередній контроль за виконанням покладених на нього обов?язків здійснювали механік дільниці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які організовували його трудову діяльність. За весь період роботи йому жодного разу не було виплачено ні аванс, ні заробітна плата, проте, один раз на п`ять днів ОСОБА_6 виплачував по 400 грн (виходячи з 80 грн на день) за компенсацію вартості обідів, як і домовлялися при прийомі на роботу, про що він проставляв підпис у наданій йому відомості. Вказує, що в його обов"язки входило щоденне перевезення мікроавтобусом, що знаходився в його володінні, працівників товариства до місця роботи, а також з роботи до їх місця проживання і у визначені керівництвом місця прийому їжі. За завданням керівників виконував також упродовж дня інші перевезення. Дизельним паливом для автомобіля забезпечувало товариство, про що він звітував при складанні шляхових листів, які підписували механік ОСОБА_5 та майстри дільниці ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , котрі також вели облік його робочого часу, а здавав ці листи диспетчеру ОСОБА_8 10.11.2017 року його повідомили про звільнення з займаної посади, проте, будь-якої заяви на звільнення він не писав, так як розумів, що для цього була використана заява про звільнення з роботи, яку він заповнював на початку своєї роботи в товаристві. Позивач зазначає, що за вказаний період він працював без жодного вихідного та святкового дня, заробітної плати за цей час жодного разу він не отримав, і в день звільнення йому не було виплачено заборгований заробіток. Вказує, що на його неодноразові звернення з приводу виплати заробітної плати йому обіцяли, що найближчим часом проведуть розрахунок, однак, на початку 2018 року його повідомив ОСОБА_9 , що заробітна плата йому виплачена не буде, оскільки на підприємстві відсутні документи про прийняття його на роботу та відомості, що він працював на підприємстві. 09 лютого 2018 року він звернувся з письмовою заявою до товариства про виплату йому зарплати, однак відповіді не отримав. Тоді звернувся 30 березня 2018 року із заявою про вчинення злочину щодо нього в прокуратуру, проте до даного часу слідство не завершене. На підставі зазначеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт знаходження його в трудових відносинах з відповідачем з 30 серпня по 10 листопада 2017 року включно та стягнути в його користь заробітну плату в розмірі 55 800 грн, 3057 грн 52 коп. компенсації за невикористану відпустку. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2021 року позов задоволено. Встановлено факт знаходження у трудових відносинах ОСОБА_1 з ТОВ «Автомагістраль-Південь» з 30 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року. Стягнуто з ТОВ «Автомагістраль-Південь» в користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 30.08.2017 року по 10.11.2017 року включно в розмірі 55800 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3057 грн. 52 коп, а всього 58 857 грн 52 коп. Стягнуто з ТОВ «Автомагістраль-Південь» в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768 грн 40 коп. Стягнуто з ТОВ «Автомагістраль-Південь» в дохід держави 908 грн судового збору. Не погоджуючись із даним рішенням суду, ТОВ "Автомагістраль-Південь" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, покликаючись на його необгрунтованість, неповне з"ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, визнання судом встановленими обставин, які не були доведені в процесі судового розгляду та мають значення для справи, викладення у рішенні висновків, які не відповідають дійсним обставинам, та порушення норм процесуального і матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Автомагістраль-Південь" зазначило, що суд дійшов помилкового висновку про встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах з товариством, спираючись на докази, які надав позивач. Вважає, що позов є необгрунтованим та безпідставним, оскільки ОСОБА_1 не був оформлений у товаристві як водій, не подавав відповідної заяви, трудової книжки, а показання свідків не доводять факту укладення з ним трудового договору. Крім того, вважає, що суду слід було застосувати наслідки спливу строку позовної давності до даного позову, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні. Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим та справедливим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду підтверджено факт виконання ОСОБА_1 трудових відносин у ТОВ «Автомагістраль-Південь» з 30 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року на посаді водія, а тому вимога про встановлення факту підлягає до задоволення. Таким чином, оскільки між сторонами склались трудові відносини, позивач має право на працю, яке гарантоване Конституцією України, КЗпП України, а саме на отримання заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, належний розрахунок при звільненні з роботи. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає не відповідає у повній мірі з огляду на таке. Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом. Як вбачається з матеріалів справи, 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 був допущений до роботи представником ТзОВ «Автомагістраль-Південь» в якості водія з використанням мікроавтобуса Мерседес Бенц, д.н.з. НОМЕР_1 . Робочим місцем позивача була ділянка будівництва дороги, що знаходиться між населеними пунктами с. Юнівка - місто Володимир-Волинський Волинської області, робочий день починався о 6 годині ранку та тривав весь світловий день. В коло обов"язків входило перевезення працівників, які задіяні в дорожніх роботах, з місця проживання до місця роботи, на обід та у зворотньому напрямку та з роботи до місця проживання, а також інші перевезення упродовж дня за завданнями керівництва. Безпосередній контроль за виконанням його роботи водія здійснювали механіки дільниці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Факт виконання позивачем обумовленої із ТзОВ «Автомагістраль-Південь» через майстра ОСОБА_3 роботи у вказаний період підтверджено наявними в матеріалах справи доказами,зокрема, показаннями допитаних в суді свідків та розрахунковими відомостями (а.с.203-205,209-213 т.1). Також з майстром було узгоджено оплату за роботу, розмір якої становив 600 грн за один день роботи, які не були сплачені відповідачем, а також 80 грн на щоденне харчування, які позивач отримував від товариства. Судом також встановлено обставини, що при виконанні роботи водія механік ОСОБА_10 перед початком виконання роботи позивача проводив йому інструктаж із правил техніки безпеки на ТзОВ «Автомагістраль-Південь». Зазначені обставини щодо виконання позивачем роботи водія пасажирського мікроавтобуса у вказаний у позові період підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . У своїх письмових відповідях на запитання суду представник відповідача (директор ТОВ ОСОБА_15 ) підтвердив, що у вказаний у позові період ТОВ "Автомагістраль-Південь" дійсно проводило роботи з надання послуг із поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення Н-22 Устилуг-Луцьк-Рівне на ділянці км 35+000 -км 56+650 на підставі відповідного договору зі Службою автомобільних доріг у Волинській області. Ствердив, що ОСОБА_1 звертався до товариства з проханням укласти з ним цивільно-правову угоду з перевезень, проте йому було відмовлено через те, що він не був підприємцем та не мав у своїй власності транспортного засобу. Крім того, зазначив, що вказані у позові особи були працівниками товариства, зокрема, ОСОБА_16 - головний механік, ОСОБА_5 - машиніст, ОСОБА_3 - майстер, ОСОБА_7 - майстер, ОСОБА_6 - адміністратор, ОСОБА_8 - диспетчер, ОСОБА_17 - сторож, ОСОБА_18 та ОСОБА_11 - дорожні робітники. Щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_4 ОСОБА_20 , ОСОБА_9 вказав, що такі не перебували з товариством у трудових відносинах, однак не зазначав, чи були вони в той же час у цивільно-правових відносинах із підприємством, що не виключає можливість виконання ними обумовленої роботи та виконання відповідних завдань в користь відповідача за плату. Отже, не може спростовувати доводів позивача ОСОБА_1 щодо факту його роботи з даними особами. Разом з тим, у судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник зазначили, що при прийомі ОСОБА_1 на роботу він трудову книжку відповідачу не надавав та записи про прийняття його на роботу ніким не вносились. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України. При цьому, Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду для вирішення спору. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. За змістом статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Частиною третьою статті 24 КЗпП України визначено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, сам позивач підтвердив у суді, що фактично трудову книжку в нього ніхто не вимагав, сам він її для внесення запису про трудову діяльність керівництву товариства не показував, не подавав, не надсилав, і такого наміру не мав. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений саме строковий трудовий договір у розумінні ст.21 КЗпП України, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшло. Проте, колегія суддів вважає, що із наданих суду доказів встановлено, що між сторонами було досягнуто угоди про цивільно-правові відносини з надання послуг водія мікроавтобуса позивачем ОСОБА_1 за період з 30 серпня по 10 листопада 2017 року для щоденного здійснення перевезень працівників товариства та інших завдань, поставлених упродовж дня керівниками підрозділів товариства, які виконували роботу з ремонту автодороги на відрізку: село Юнівка-місто Володимир-Волинський Волинської області. Суд вважає, що у справі доведено факт здійснення позивачем щоденно без вихідних роботи водія без укладення трудового договору, за цивільно-правовою угодою, при досягненні істотних умов договору: оплата роботи по 600 грн та виплата компенсації на харчування по 80 грн за кожен день роботи. При цьому обумовлено обсяг роботи, що складає перевезення працівників товариства на роботу і з роботи та до місця їхнього харчування і у зворотньому напрямку, та при необхідності - за іншими потребами, оскільки угодою передбачалась наявність постійної присутності позивача з автомобілем на вказаному відрізку дороги. Забезпечення паливом здійснювалось підприємством, про що позивач надавав регулярно підтвердження. Як ствердив позивач у судовому засіданні, кошти на харчування - по 80 грн на день, йому періодично працівником відповідача виплачувались. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно із ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Згідно із статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, відповідно до якої, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17. За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підряднику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України). Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця, залишаються за його межами. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що за трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. З такого ж тлумачення наведених норм виходив Верховний Суд у постановах 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16 (провадження № 61-10203св16-ц), від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), у справі № 1840/2507/18 (провадження № К/9901/10124/19), у справі № 824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19) та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18 (провадження № К/9901/8967/19), від 10 червня 2020 року у справі № 298/827/15-ц (провадження № 61-4327св18), від 17 вересня 2020 року у справі № 560/975/19 (провадження № К/9901/35741/19). Отже, суд не встановив у повній мірі та належним чином дійсні відносини між сторонами, оскільки основним є необхідність з`ясування обставин у сукупності для встановлення факту виконання позивачем саме трудових функцій без оформлення трудових відносин або наявності між сторонами цивільно-правових відносин. Таким чином, апеляційний суд вважає, що між позивачем існували цивільно-правові відносини з відповідачем на підставі укладеного договору про виконання обов`язків водія та не встановлено факту перебування позивача у трудових відносинах, а тому суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог у цій частині. Поряд з тим, вимоги про виплату заборгованих сум на оплату виконаної роботи за період з 30 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року суд вважає обґрунтованими, виходячи з наступних підстав. Дійсність цивільно-правового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Автомагістраль-Південь» відповідачем у встановленому порядку не спростована, а отже є підстави вважати цей договір таким, що відбувся. Тобто, застосуванню підлягає принцип свободи договору та діє презумпція його правомірності. Таким чином, зміст правочину у вигляді укладення цивільно-правового договору не суперечить нормам цивільного законодавства та волі сторін. Обсяг цивільної дієздатності сторін не є обмеженим, тому вони мали весь обсяг об`єктивних та суб`єктивних прав, спрямованих на укладення вказаного вище договору. У даному випадку ОСОБА_1 погодився на укладення цивільно-правового договору, виконував поставлені задачі та не вимагав від відповідача оформлення трудових відносин, тобто своїми діями давав підстави сприймати та оцінювати правовідносини як цивільно-правові а не трудові. Відповідно до норм ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Однією із основних засад цивільного судочинства є верховенство права. Основними ж засадами цивільного законодавства є : свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність. Судом першої інстанції встановлено факт виконання позивачем роботи водія з 30 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року (всього 72 дні), тому, враховуючи обумовлену сторонами суму оплати за кожен відпрацьований день в розмірі 600 грн, позовні вимоги в даній частині позову підлягають задоволенню частково на суму 43200 грн. В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із ст. ст. 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи встановлені судом обставини, проаналізувавши досліджені докази у справі, та відповідні спірним правовідносинам норми закону, суд вважає, що права позивача порушені відповідачем та підлягають до поновлення, а позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої суми оплати за виконану роботу водія за період з 30 серпня по 10 листопада 2017 року у розмірі 43200 грн, відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "Автомагістраль-Південь"та стягнення за трудовим договором заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку. Доводи відповідача щодо застосування строку позовної давності до даних вимог колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом відмовлено у позові щодо встановлення факту трудових відносин та суд дійшов висновку, що між сторонами існували цивільно-правові відносини, до захисту яких не може бути застосовано тримісячний строк позовної давності, передбачений ст.233 КЗпП України. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, встановлені судом обставини справи не спростовують. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм діючого законодавства та підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст367-369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2021 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" про встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" 43 200 (сорок три тисячі двісті) гривень оплати за виконану роботу водія за період з 30 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року. В решті позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді