Ухвала КАС ВС № 640/23748/19

УХВАЛА 28 жовтня 2021 року Київ справа № 640/23748/19 адміністративне провадження № К/9901/37615/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №640/23748/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: 19.10.2021 до суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві (далі - скаржник), направлена до суду поштою 12.10.2021. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України); - 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга). Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду з питання правильного застосування пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, П(с)БО 11, 12, 13. 15 з питання дисконтування довгострокових зобов`язань. Однак, як вбачається зі змісту судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зобов`язання, які виникли у позивача на підставі договору позики від 22.01.2008 №1 (із наступними змінами), за своєю суттю є довгостроковими зобов`язаннями. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення. При цьому, для погашення зобов`язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договорів суму основного боргу і нараховані відсотки (пункти 6.1- 6.3 договору). Зазначене свідчить про незмістовність доводів скаржника про наявність у цій справі, як спірного, питання належності зобов`язань позивача до довгострокових і наявність обов`язку з його дисконтування. Водночас, підставою для задоволення позову в цій частині позовних вимог стали висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем самостійно визначено формулу дисконтування кредиторської заборгованості за теперішньою вартістю заборгованості для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою. Зазначене не відповідає приписам Податкового кодексу України. Такі висновки контролюючого органу є безпідставними. При цьому, суд першої інстанції послався на те, що аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 29.07.2020 у справі №640/19241/18. Касаційна скарга не містить доводів про неправильність застосування висновків Верховного Суду, викладених у цій постанові, відповідно, визначена скаржником підстава для касаційного оскарження судових рішень в цій частині не відповідає змісту судових рішень і пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, спірним у цій справі також було питання правомірності віднесення позивачем до складу витрат на збут витрати по страховим платежам. Суд першої інстанції в цій частині позовних вимог відмовив, підтримавши позицію контролюючого органу, однак, суд апеляційної інстанції в цій частині судове рішення скасував і ухвалив нове про задоволення позову. У касаційній скарзі відповідач наводить мотиви правомірності висновків контролюючого органу із посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та висновки Верховного Суду, у яких, як зазначає скаржник, викладена позиція щодо застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України. Однак, зазначена норма не регулює питання віднесення витрат до витрат на збут, а підставою для задоволення позову в цій частині позовних вимог стали висновки суду апеляційної інстанції про те, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а наявними у матеріалах справи документами підтверджено рух капіталу позивача, обумовлений укладеними договорами страхування. Також суд зауважив, що згідно з актом перевірки, висновок про завищення витрат на суму 2409617 грн обумовлений включенням до цієї суми вартості послуг Страховиків №2, а не всієї суми, сплаченої позивачем по договорам страхування обом страховикам. До того ж, відповідна сума включає всі платежі, проведені позивачем по всім укладеним ним договорам страхування, а не лише по тим, які мають недоліки. За таких обставин, суд зазначив, що висновок контролюючого органа про завищення позивачем витрат на суму, сплачену по всім договорам страхування за надані Страховиками №2 послуг, не ґрунтується на доказах, наданих на його підтвердження. При цьому, зі змісту судового рішення, а так само касаційної скарги, не вбачається, що позивач до суду апеляційної інстанції надавав додаткові первинні документи, які не надавалися до перевірки. Зазначене у сукупності свідчить про те, що скаржник наводить підставу для касаційного оскарження судових рішень безвідносно до висновків суду апеляційної інстанції. Крім того, скаржник не наводить мотивів, з яких він просить скасувати і рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження, а так само їх визначення безвідносно до висновків судів у справі, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №640/23748/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя М.М. Гімон