Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1199/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1199/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській, в якому просив визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену у листі за № 2500-0346-8/39301 від 12.10.2020 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, згідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років, відповідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з дати подання заяви про призначення пенсії, тобто, з 28.09.2020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має необхідний загальний стаж для призначення пенсії за вислугою років, відповідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому, відмова у призначенні пенсії є протиправною. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 р. позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену у листі за № 2500-0346-8/39301 від 12.10.2020 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, згідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років, відповідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з дати подання заяви про призначення пенсії, тобто, з 28.09.2020. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 27.10.2021. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.09.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років, відповідно до п. "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», додавши до неї перелік необхідних для цього документів. За результатами розгляду такої заяви, рішенням ГУ ПФУ у Чернігівській області № 2500-0346-8/39301 від 12.10.2020 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Так, у вказаному рішенні зазначено, що згідно поданої заяви та доданих документів, загальний стаж роботи позивача складає 18 років 4 місяці 8 днів. Спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 13 років 10 місяців. Період роботи з 01.07.2003 по 31.05.2010 зарахований в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «про пенсійне забезпечення», також вказано, що у поданих довідках та трудовій книжці позивача наявні розбіжності в періодах роботи вихователем. Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач у відповідності до Порядку від 30.01.2007 № 3-1, із заявою про призначення пенсії за вислугою років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області через уповноважений структурний підрозділ у встановлений законом строк, тобто, вчасно виконав усі вимогу Закону, як громадянина, для отримання пенсії. Оскільки ОСОБА_1 з 01.07.2003 по 04.08.2020, тобто, більше 17 років пропрацював вчителем, вихователем та завідувачем педагогічною частиною (відділенням) у лікувальних установах, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зараховується у подвійному розмірі, спеціальний стаж роботи позивача складає понад 34 роки. Натомість, апелянт вважає висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк, у довідці від 03.09.2020 № 06-25/1508, виданій КЛПЗ "Чернігівський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Зелений Гай" зазначено, що в період з 15.10.2003 по 31.05.2018 позивач працював вихователем, але в трудовій книжці зазначено, що позивач працював вихователем з 15.10.2003 по 31.05.2010. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058- IV (далі також Закон № 1058-IV), який набрав законної сили з 01.01.2004. Відповідно до норм п. 2-1 Перехідних положень Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Так, абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відповідно до приписів п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абз. 1 п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01.01.1966 по 30.06.1966; 50 років 6 місяців - які народилися з 01.07.1966 по 31.12.1966; 51 рік - які народилися з 01.01.1967 по 30.06.1967; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01.07.1967 по 31.12.1967; 52 роки - які народилися з 01.01.1968 по 30.06.1968; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1968 по 31.12.1968; 53 роки - які народилися з 01.01.1969 по 30.06.1969; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1969; 54 роки - які народилися з 01.01.1970 по 30.06.1970; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1970; 55 років - які народилися з 01.01.1971. Проте, слід врахувати, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2- р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту« а »статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом рішення Конституційного Суду України, положення пункту «а » статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті « а » статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах « е », « ж » статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,3 частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788- XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII - неконституційними. Тож, з наведеного слідує, що норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911 -VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто, з 04.06.2019. За змістом ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 № 911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Тобто, особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку. Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №

909. Згідно з Переліком до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються, зокрема, періоди роботи у санаторіях, диспансерах, дитячих відділеннях в лікарнях тощо на посадах вчителів, вихователів, логопедів тощо. Згідно з приміткою 2 Переліку, робота за спеціальністю в установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форм власності або підвідомчої підпорядкованості цих закладів і установ. Проте, Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», не містить будь-яких посилань на необхідність певного стажу для призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, при цьому, абзац другий постановляючої частини вказаної постанови в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 № 529 та постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 265, що були зумовлені внесенням до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» змін Законами № 213 та № 911, які рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані неконституційними, суперечить положенням пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та звужує обсяг прав осіб, які мають право на пенсію за цією нормою. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 10.07.2003 № 1110-IV, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні й інші заклади) чи їхні структурні підрозділи, у яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України № 514 від 16.07.2009. Відповідно до вказаного наказу (підпункт 1.2), до протитуберкульозних закладів відносяться, зокрема, санаторно-курортні заклади: санаторій (протитуберкульозний, туберкульозний, спеціалізований, спеціальний, зокрема дитячий (у т. ч. дитячі, однопрофільні, багатопрофільні, спеціалізовані). Крім цього, належність санаторіїв різних профілів та спеціалізацій до лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я встановлено пунктом 1.1 Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров`я» від 28.10.2002 №

385. Відповідно до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 05.07.2001 № 2586-111 заклади охорони здоров`я, які призначені для лікування хворих на туберкульоз (протитуберкульозні лікарні, диспансери, санаторії, клініки та відділення), включені до переліку інфекційних закладів, робота в яких дає право на зарахування стажу у подвійному розмірі. Тож, робота у дитячому протитуберкульозному санаторії, протитуберкульозному диспансері, медичному центрі соціально значущих та небезпечних хвороб дає право на призначення пенсії за вислугу років та на зарахування стажу роботи у цих закладах у подвійному розмірі. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивач у період з 01.07.2003 по 14.10.2003 працював у КЛПЗ «Чернігівський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Зелений Гай» вчителем фізкультури. Виконуваний позивачем характер роботи безпосередньо пов`язаний з вихованням дітей. Так, у період з 15.10.2003 по 31.05.2010, ОСОБА_1 також працював у КЛПЗ «Чернігівський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Зелений Гай» на посаді вихователя, виконуваний позивачем характер роботи також був безпосередньо пов`язаний з вихованням дітей. Окрім цього, у період з 01.06.2010 по 30.09.2018, ОСОБА_1 працюючи у КЛПЗ «Чернігівський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Зелений Гай», обіймав посаду завідувача педагогічною частини та за сумісництвом обіймав ще й посаду вихователя, характер виконуваної роботи позивача також був безпосередньо пов`язаний з вихованням дітей. У період з 01.10.2018 по 09.07.2019, ОСОБА_1 повний робочий день працював у КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» на посаді завідувача педагогічного відділення, а у період з 10.07.2019 по 04.08.2020, позивач працював на аналогічній посаді у КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» ЧОР, виконуваний позивачем характер роботи також був безпосередньо пов`язаний з вихованням дітей. Наведене підтверджується наказами по КЛПЗ «Чернігівський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Зелений Гай» №40 від 18.06.2003, № 73 від 15.10.2003; № 41 від 26.05.2010, № 201-К від 28.09.2018; по КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» № 98 від 10.07.2019; по КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» ЧОР № 97-0 від 28.09.2018 та № 93-0 від 04.08.2020, довідкою № 06-25/280 від 16.02.2021 КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради, яку видано позивачу на підставі вказаних вище наказів, трудовою книжкою ОСОБА_1 , посадовою інструкцією № 40 завідуючого педагогічною частиною санаторії, затвердженою наказом № 109 від 03.07.2012 головного лікаря КЛПЗ Чернігіський обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Зелений гай». Судом першої інстанції було встановлено та констатовано, що у трудовій книжці позивача було допущено описки у пунктах 8 та 16 щодо періодів роботи вихователем. При цьому, на підтвердження вказаних описок, у матеріалах справи довідка КНП «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради № 06- 25/1508 від 03.09.2020 (а.с. 19) про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, яка надавалась відповідачу із заявою про призначення пенсії, що зазначено безпосередньо у самій заяві, наявної у матеріалах справи, наданої відповідачем. Крім цього, у матеріалах справи наявна довідка № 06-25/280 від 16.02.2021 та копія посадової інструкції завідуючого педагогічною частиною санаторію. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, із заявою про призначення пенсії за вислугою років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області через уповноважений структурний підрозділ у встановлений законом строк, тобто, вчасно виконав усі вимогу Закону, як громадянина, для отримання пенсії, а тому, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах з 28.09.2020 - дати подання заяви про призначення пенсії, оскільки з 01.07.2003 по 04.08.2020, тобто, більше 17 років пропрацював вчителем, вихователем та завідувачем педагогічною частиною (відділенням) у лікувальних установах, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зараховується у подвійному розмірі, спеціальний стаж роботи позивача складає понад 34 роки. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню. Водночас, колегія суддів вважає, що зобовязуючи відповідача призначити позивачу пенсію, суд першої інстанції не втрутився у дискреційні повноваження пенсійного органу, адже, судом було встановлено, що позивачем надано всі необхідні документи для призначення йому пенсії, а відмова відповідача не містить інших підстав для не призначення позивачу пенсії, окрім тієї, якій судом було надано відповідну правову оцінку. У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко