Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/766/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 280/766/21 (суддя Бойченко Ю.П., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі №280/766/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 27 січня 2021 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким просить зобов`язати відповідача здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у розмірі 86 відсотків суддівської винагороди, зазначеної у довідці територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 04 березня 2020 року №08-02/917, яка становить 100896 гривень, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року, без обмеження будь-яким граничним розміром. Позов обґрунтовано тим, що після перерахунку пенсії позивача відповідач протиправно зменшив позивачу відсотковий розмір пенсії з 82% на 52% із застосуванням обмеження максимальним розміром. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позов задоволено частково. Суд, визнав протиправними дії відповідача щодо зменшення до 52 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання, судді у відставці ОСОБА_1 . Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача, виходячи із 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що стаж роботи позивача на посаді судді, який дає право позивачу як на відставку, так і на отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 23 роки 5 місяців 5 днів, а отже, при визначенні позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсоткове значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, становить 56%, а саме: 50% (20 років роботи на посаді судді) + 6% (по 2 відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років). При цьому, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання без обмеження максимальним розміром у зв`язку з відсутністю порушеного права на час звернення до суду з цим позовом. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, як наслідок зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову, оскільки позов повинен бути задоволений повністю. Зазначає про те, що таке застосування норм матеріального права призводить до звуження Конституційних прав позивача. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що згідно з рішенням №923250117802 від 28.11.2020 року позивачу здійснено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 82 % суддівської винагороди (а.с.9-10). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року у справі №280/4879/20, яке набрало законної сили 25.09.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №08-02/917 від 04.03.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року (а.с.5-8). На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року у справі №280/4879/20 відповідачем проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. При перерахунку 21.01.2021 року враховано збільшений розмір суддівської винагороди, вказаний у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 04.03.2020 №08-02/917, проте змінено відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 86% до 52% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (а.с.11-12). Правомірність дій відповідача щодо встановлення під час перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 53% від суми суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Згідно із частиною 1 статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (частина 2 статті 142 Закону №1402-VI). Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VI, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі Закон №2453-VI). До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII). Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI. Пунктом 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013). Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII. Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним. Таким чином з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі №2-р/2020, для всіх суддів у відставці незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або конкурсу, визначено однаковий підхід для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру, встановленого Законом №1402-VIII. При цьому, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановлений Законом №1402-VIII, визначається з урахуванням трьох складових: 1) стажу роботи на посаді судді; 2) розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; 3) відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. У спірних правовідносинах не можуть бути застосовані різні закони при визначенні окремих складових, з яких обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, оскільки зазначене не узгоджується з приписами чинного законодавства, суперечить змісту рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 щодо необхідності встановлення однакового підходу до визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Такий підхід застосування норм права до виплати перерахованих пенсії відповідає положенням статті 22 Конституції України та застосовується до пенсії незалежно на підставі якого закону перераховується така пенсія. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 24.09.2021 року прийнятої у справі №620/5437/20, яка у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України обов`язкова для врахування судом апеляційної інстанції. Враховуючи зазначене, у разі якщо розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача зменшиться при його перерахунку за правилами Закону №1402-VIII з урахуванням відсоткового розміру визначеного цим Законом, утримання судді виплачується в раніше встановленому розмірі, тобто в розмірі обрахованому за правилами попереднього Закону, а тому порушень положення статті 22 Конституції України Державою не допущено. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про безпідставність тверджень позивача щодо наявності у нього права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з відсоткового розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, встановленого Законом України «Про статус суддів» №2862-XII від 15.12.1992 (далі Закон №2862-XII) та Законом №2453-VI. Таким чином, при визначенні відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, необхідно враховувати розмір, встановлений частиною 3 статті 142 Закону №1402-VIII, а саме: 50 відсотків зі збільшенням на 2 відсотки грошового утримання судді за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років. Між тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання його розраховано було виходячи з стажу роботи позивача на посаді судді 21 рік 4 місяці 12 днів, про що зазначено у розпорядженні №117802 від 15.06.2016 року (а.с.51). Проте, суд першої інстанції розраховуючи відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача виходив з наявності у нього повних 23 років роботи на посаді судді та прирівняного до нього стажу посилаючись при цьому на постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 04.11.2016 року у справі № 808/2438/16, безпідставно не звернувши при цьому увагу на те, що резолютивною частиною зазначеної постанови, саме яка підлягає виконанню питання щодо наявного у позивача суддівського стажу не вирішувалося. Крім того, суд першої інстанції не правильно визначив розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача у розмірі саме 56%, зобов`язавши відповідача нарахувати позивачу за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років два відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а не два відсотки грошового утримання судді, як це передбачено частини 3 статті 142 Закону №1402-VI. Однак, враховуючи те, що апеляційну скаргу подано саме позивачем, суд апеляційної інстанції обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, та як наслідок позбавлений можливості усунути такі недоліки, оскільки це буде суперечити принципам адміністративного судочинства. Щодо доводів апеляційної скарги позивача в частині протиправності дій відповідача щодо застосування обмеження максимальним розміром перерахованого позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17. Колегія суддів, зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Враховуючи те, що відповідач не здійснював перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виходячи із 56 відсотків, як наслідок на час звернення позивача до суду з цим позовом не обмежував виплату граничним розміром, суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні, як наслідок відсутності підстав для їх задоволення. Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Між тим, інші аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі фактично зводяться до загального, а саме порушення прав позивача державою на отримання щомісячного довічного грошового утримання виходячи із 86 відсотків, суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування щодо відсутності у позивача права на обрахунок щомісячного довічного грошового утримання у зазначеному розмірі, через неможливість застосування до спірних відносин двох різних Законів, які діяли в різний час, при цьому суд дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду щодо часткового задоволення позову. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі №280/766/21 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 27 жовтня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко