Постанова 4822 № 713/1697/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2021 року м. Чернівці справа № 713/1697/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н. секретар Скрипка С.В. позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Пилип`юк І.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом. Позивач просив: - стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2007 року в сумі 26 139 доларів США 6 центів, що станом на 15 серпня 2019 року складало 659 749 гривень 87 копійок. Посилається на те, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 3 квітня 2007 року уклали кредитний договір №CVVWGA00000016. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 29 000 доларів США на строк до 30 березня 2017 року та зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №CVVWGA00000016 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. 26 листопада 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року, за умовами якої суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшили на 47 613 доларів США 11 центів. 15 вересня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року, за умовами якої суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшили на 47 352 долари США 53 центи. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 станом на 15 серпня 2019 року має заборгованість у розмірі 32 677 доларів США 96 центів, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 26 139 доларів США 6 центів, заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 4 537 доларів США 93 центи, заборгованості по комісії за користуванням кредитом в сумі 601 долар США 20 центів, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в сумі 1399 доларів США 77 центів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факт підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року та особистого отримання ним кредитних коштів у розмірі 29000 доларів США. Висновками почеркознавчих експертиз №976-К від 18 червня 2020 року та №СЕ-19/126-21/3625-ПЧ від 20 травня 2021 року спростовано підписання ОСОБА_1 кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року та заяви на видачу готівки №16 від 3 квітня 2007 року. Недоведеність факту укладання між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року в письмовій формі свідчить про нікчемність цього договору, а визнання такого правочину недійсним не вимагається. Посилання представника позивача адвоката Бацей Т.М. на часткове виконання відповідачем ОСОБА_1 протягом 11 років зобов`язань за кредитним договором №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року, а також укладення в його забезпечення договорів поруки та іпотеки, не має правового значення, оскільки недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що боржник ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за кредитним договором №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року, виконував зобов`язання за кредитним договором, що свідчить про укладення такого договору та отримання позичальником кредитних коштів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції надав належну оцінку доказам у матеріалах справи та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 2 квітня 2007 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «ПриватБанк» підписану ним анкету-заяву та просив надати йому кредит в сумі 29 000 доларів США на строк 120 місяців з відсотковою ставкою 0,92 проценти на місяць на купівлю квартири та відкрити картковий рахунок у валюті кредиту. В заяві-анкеті є умова щодо сплати комісії у розмірі 0,2 проценти та вона підписана представником АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.166-167 т.1). З кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року вбачається, що він підписаний представником АТ КБ «ПриватБанк» та міститься підпис від імені ОСОБА_1 . Згідно пункту 7.1 кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року вбачається, що позичальник отримав кредит в сумі 29 000 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 3262 долари США 87 центів на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків в сумі 0,92 процента на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,20 процентів від суми виданого кредиту щомісяця. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1). Згідно пункту 7.2 вказаного договору вбачається, що на його виконання банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін. платежам (а.с.15-17 т.1). 3 квітня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було підписано додаток №1 до кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року, де зазначена сума кредиту в розмірі 29 000 доларів США, процентна ставка 0,92 відсотка в місяць та щомісячна комісія в сумі 0,20 відсотків (а.с.17-18 т.1). 26 листопада 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року. Згідно умов вказаної угоди сторони узгодили зменшити на 47 613 доларів США 11 центів суму заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди, а саме на суму відсотків у розмірі 18 157 доларів США 85 центів та пені в розмірі 29 455 доларів США 26 центів, а також сплату штрафу в сумі 47 613 доларів США 11 центів у випадку порушення зобов`язання позичальником на строк понад 31 день та виклали в новій редакції графік погашення кредиту і встановили строк дії договору до 30 листопада 2029 року (а.с.19 т.1). АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 поручилася перед АТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року та додаткової угоди 1 до вказаного кредитного договору (а.с.26 т.1). 15 вересня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року. Згідно умов вказаної угоди сторони узгодили зменшити суму заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди, а саме на 47 352 долари 53 центи, яка є пенею, а також сплату штрафу в сумі 47 352 доларів США 53 центи у випадку порушення зобов`язання позичальником на строк понад 31 день виклали в новій редакції графік погашення кредиту і встановили строк дії договору до 30 листопада 2029 року (а.с.22-25). 1 червня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року. Згідно умов вказаної угоди сторони узгодили зменшити заборгованість в частині заборгованості по сплаті пені на 46 821 долар США 60 центів, встановили, що на дату підписання цієї угоди заборгованість за основним боргом складає 27 539 доларів США, відсотками - 101 долар США 34 центи, виклали в новій редакції графік погашення кредиту (а.с.187-190 т.1). 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням не застосовувати тимчасово до 1 листопада 2019 року санкції по кредитному договору та підтвердив готовність до 25 жовтня 2019 року погасити всі поточні платежі за договором та судовий збір (а.с.191 т.1). З виписки по рахунку № НОМЕР_2 з 3 квітня 2007 року по 5 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 в рахунок погашення кредитного договору сплатив АТ КБ «ПриватБанк» 62 307 доларів США 51 цент (а.с.247-257 т.1). З висновку експерта №СЕ-19/126-21/3625-ПЧ від 20 травня 2021 року вбачається, що підпис у графі «Отримувач» в заяві на видачу готівки №16 від 3 квітня 2007 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.36-49 т.2). З висновку експерта №976-К від 18 червня 2020 року вбачається, що рукописний запис та підписи в пункті 8.2 Позичальник у графах «Підпис ОСОБА_1 » та «Один з оригіналів даного договору мною отримано особисто (підпис) (П.І.Б.)» в кредитному договорі №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.148-151 т.1). З розрахунку заборгованості за договором CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» нараховано ОСОБА_1 станом на 15 серпня 2019 року заборгованість за тілом кредиту в сумі 26 139 доларів США 6 центів (а.с.6-9 т.1). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_1 . Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про те, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 є нікчемним, з огляду на ту обставину, що такий договір позичальником не був підписаний. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц. Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що часткове виконання відповідачем ОСОБА_1 протягом 11 років зобов`язань за кредитним договором №CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року не має правового значення. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Аналогічного висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №161/2928/19. З виписки по рахунку вбачається, що в період з 24 квітня 2007 року по 14 травня 2019 року він виконував умови кредитного договору та здійснював погашення заборгованості. Також суд враховує лист ОСОБА_1 від 30 жовтня 2019 року на адресу АТ КБ «ПриватБанк». Крім того, ОСОБА_1 в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції визнав факт отримання кредитних коштів та погашення боргу за кредитним договором. Отже, апеляційним судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 виконувались умови кредитного договору, а тому такий договір не можна вважати неукладеним. Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів про те, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір в письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З огляду на висновок експерта №976-К від 18 червня 2020 року апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний договір між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений на умовах, які визначені кредитним договором в редакції від 3 квітня 2007 року. Разом з тим, в матеріалах справи є належні, допустимі та достатні докази про те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір в письмовій формі на умовах, визначених в анкеті-заяві від 2 квітня 2007 року, додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткових угодах №1, №2, №3. Зокрема, вказані обставини суд встановлює на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 від 2 квітня 2007 року, додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року, додаткової угоди №1 від 26 листопада 2014 року та додатку №1 до такої угоди, додаткової угоди №2 від 15 вересня 2016 року та додатку №1 до такої угоди, додаткової угоди №3 від 1 червня 2017 року та додатку №1 до такої угоди. Вказані анкета-заява, додаток №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткові угоди містять підпис ОСОБА_1 , а тому умови кредитного договору, які ними встановлені є узгодженими сторонами такого договору. З додаткової угоди №3 від 1 червня 2017 року вбачається, що сторони кредитного договору погодили, що станом на день укладення такого договору заборгованість ОСОБА_1 складала 27 640 доларів США 46 центів та складається з заборгованості за основним боргом в сумі 27 539 доларів США 12 центів та відсотками в сумі 101 долар США 34 центи (а.с.187 т.1). Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 в рахунок погашення кредитного договору сплатив АТ КБ «ПриватБанк» після укладення додаткової угоди №3, за період з червня 2017 року по травень 2019 року, борг на загальну суму 7627 доларів США. З виписки по рахунку № НОМЕР_2 вбачається, що банком зі сплачених коштів ОСОБА_1 за період з червня 2017 року по травень 2019 року в сумі 7627 доларів США - 1080 доларів США 81 цент було спрямовано на погашення пені. Згідно розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що банк нараховував пеню згідно пункту 4.1 кредитного договору від 3 квітня 2007 року в розмірі 0,15 процентів від суми простроченого платежу, однак таке нарахування є незаконним з огляду на те, що докази про узгодження сторонами таких умов в матеріалах справи відсутні, враховуючи те, що ОСОБА_1 не підписав кредитний договір від 3 квітня 2007 року. Неустойка згідно умов передбачених пунктом 6 додаткових угод №1, 2 банком не нараховувалась, а отже відсутні підстави враховувати пеню при визначенні боргу за кредитним договором. З виписки по рахунку № НОМЕР_2 також вбачається, що банком зі сплачених коштів ОСОБА_1 за період з червня 2017 року по травень 2019 року в сумі 7627 доларів США - 1 322 долари США 64 центи було спрямовано на погашення комісії. Згідно пункту 3 додаткових угод №1, №2 вбачається, що кредитним договором передбачена винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2 проценти від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати. Також комісія у вказаному розмірі передбачена у анкеті-заяві від 2 квітня 2007 року та додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою такого змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та від 14 липня 2021 року у справі №569/10527/15-ц. Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З огляду на вказане, нарахування боржнику комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме в якості винагороди за надання фінансового інструменту є незаконним, а отже пункт 3 додаткових угод №1, №2 в частині встановлення винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2 процента суми виданого кредиту щомісяця в період сплати є нікчемним. Враховуючи наведене вище грошові кошти, які були спрямовані банком на погашення пені та комісії необхідно віднести на погашення тіла кредиту. Станом на 15 серпня 2019 року банком визначений розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 26 139 доларів США 6 центів. Отже, несплачений борг за кредитним договором складає 23735 доларів США 61 цент та підлягає стягненню з позичальника на користь банку (26139,06-1322,64-1080,81=23735,61). Щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 . Апеляційний суд вважає правильним висновок суду про наявність підстав для відмови в позові до поручителя ОСОБА_2 , однак такий висновок суд першої інстанції зробив з помилкових мотивів. Згідно частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. За положеннями частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання. Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18). З пунктів 1,16 договору поруки, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , вбачається, що предметом такого договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором CVVWGA00000016 від 3 квітня 2007 року та додаткової угоди 1 до вказаного кредитного договору, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 39 991 долар США 68 центів, а боржник повинен виконати зобов`язання з повернення кредиту, наданого у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 39 991 долар США 68 центів у строк з 3 квітня 2007 року по 30 листопада 2029 року включно. Згідно пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредиту, комісій, винагород, штрафів та інших платежів, відшкодування збитків (а.с.26 т.1). З пункту 2 додаткової угоди №2 від 15 вересня 2016 року вбачається, що сторони кредитного договору узгодили сплату нового штрафу в сумі 47 352 долари 53 центи у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту понад 31 день. В матеріалах справи відсутні докази про те, що поручителем ОСОБА_2 була надана згода на таку зміну зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором. Отже, зобов`язання ОСОБА_1 змінилося без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 , що свідчить про припинення поруки. Отже, в позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити з підстав, які зазначені вище. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в частині відмови в позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за кредитним договором в сумі 23 735 доларів США 61 цент. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову до ОСОБА_1 на суму 23 735 доларів США 61 цент, що складає 90,81 процент від ціни позову (26 139 доларів США 6 центів) З платіжного доручення від 16 серпня 2019 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 9896 гривень 25 копійок (а.с.81 т.1). З платіжного доручення від 16 серпня 2021 року вбачається, що позивач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 14 844 гривні 38 копійок (а.с.139 т.2). Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 22 466 гривень 97 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року в частині відмови в позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 23 735 (двадцять три тисячі сімсот тридцять п`ять) доларів США 61 цент. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року в частині відмови в позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»22 466 (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 97 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 28 жовтня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді А.І. Владичан І.Н. Лисак