Постанова 4824 № 758/3626/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 758/3626/20 провадження номер № 22-ц/824/7849/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Шебуєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у складі судді Гребенюка В.В., у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Позовна заява мотивована тим, що 22 березня 2017 року у місті Києві сталася ДТП за участю застрахованого позивачем автомобіля «Toyota», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 , в результаті якої автомобілі отримали механічні пошкодження. Позивач зазначав, що постановою Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні даної ДТП. Вказував, що 22 березня 2017 року до ПрАТ «СК «Українська страхова група» звернувся страхувальник - товариство з обмеженою відповідністю «Бізнес Солюшен» (далі - ТОВ «Бізнес Солюшен») із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування відповідно до договору №28-0107-16-01158. 03 квітня 2017 року позивачем на підставі рахунку №СМУ00007650 від 31 березня 2017 року було складено страховий акт №ДККА-55997 та 04 квітня 2017 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» виплатило власнику застрахованого автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , страхове відшкодування у розмірі 58 212 грн 62 коп. З урахуванням наведеного, на підставі ст.1194 ЦК України та, враховуючи правову позицію Верховного Суду України у справі №6-2808цс15 від 20 січня 2016 року, якою передбачено, що право потерпілого звернутись до винуватої особи про відшкодування сплаченого страхового відшкодування є абсолютним, а тому суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, ПрАТ «СК «Українська страхова група» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму страхового відшкодування у розмірі 58 212 грн 62 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 2 102 грн 00 коп. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року позов ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» шкоду в розмірі 58 212 грн 62 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ПрАТ «СК «Українська страхова група» в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності, яка була заявлена під час судового засідання. Крім того, зазначає, що страхова виплата була здійснена відповідачем лише на підставі розрахунку станції технічного обслуговування та без відповідної оцінки майна, що суперечить порядку виплати страхового відшкодування. Також указана виплата була здійснена позивачем ще до встановлення судовим рішенням вини відповідача. ПрАТ «СК «Українська страхова група» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 58 212 грн 62 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 жовтня 2016 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Бізнес Солюшен» укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті, відповідно до умов якого застраховано автомобіль «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 . 22 березня 2017 року сталася ДТП за участю застрахованого позивачем автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 ., під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні даної ДТП (а.с.15). Тому вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень ч.6 ст.82 ЦПК України (а.с.22). Судом першої інстанції встановлено, що сума виплаченого ПрАТ «СК «Українська страхова група» страхувальнику страхового відшкодування становить 58 212 грн 62 коп., що підтверджується страховим актом № ДККА-55997 від 03 квітня 2017 року, розрахунком суми страхового відшкодування (а.с.19), рахунком-фактурою № СМУ00007650 від 31 березня 2017 року (а.с.20), платіжним дорученням від 04 квітня 2017 року № 6317 (а.с. 26). Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», суд першої інстанції керувався ст.ст. 22, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст.7 Закону України «Про страхування», п.38.2.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, суд критично оцінив доводи відповідача, наведені у відзиві щодо неналежного обгрунтування підстав позову. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Частиною 1 ст.5 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхування може бути добровільним або обов`язковим. В Україні здійснюється такий вид обов`язкового страхування, як страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п.9 ч.1 ст.7 Закону України «Про страхування»). Як зазначалось вище, 17 жовтня 2016 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Бізнес Солюшен» укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті, відповідно до умов якого застраховано автомобіль «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 . Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс18), у якій Велика Палата відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, та зроблено такі висновки, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У пункті 60 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду визначила, що обгрунтованим є відмова у задоволенні позову, у разі якщо позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а одразу пред`явив вимогу до відповідача. З матеріалів справи вбачається, що до ПрАТ «СК «Українська страхова група» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, перейшло право вимоги до відповідача, у межах фактичних витрат (суброгація). Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі ( ст.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відповідно до п.21.1 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Згідно з абз.2 п.п.22.1. ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Виключний перелік регламентних виплат, що здійснюються МТСБУ передбачено ст.ст. 41, 42 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У вказаних нормах визначено, що МТСБУ відшкодовує шкоду на умовах, передбачених цим Законом. По справі встановлено та не заперечується сторонами, що станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 застрахована не була. У п.п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (п.п.38.2.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Аналіз указаних норм закону свідчить про те, що ПрАТ «СК «Українська страхова група», як особа до якої перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні, з вимогою про відшкодування шкоди повинно було звернутися до МТСБУ, зважаючи на ту обставину, що заподіяння шкоди відбулось транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Проте, ПрАТ «СК «Українська страхова група» не заявляло позовних вимог до МТСБУ у даній справі. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд не має права з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача на належного, оскільки відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позивач ПрАТ «СК «Українська страхова група» клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача, не заявляло, а суд апеляційної інстанції відповідно до положень ЦПК України позбавлений можливості усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії апеляційного розгляду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не встановив склад сторін у справі, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ «СК «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. При цьому, посилання ПрАТ «СК «Українська страхова група» у позові на правову позицію Верховного Суду України у справі №6-2808цс15 від 20 січня 2016 року, якою передбачено, що право потерпілого звернутись до винуватої особи про відшкодування сплаченого страхового відшкодування є абсолютним, а тому суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, колегія суддів відхиляє, оскільки це суперечить положенням процесуального закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Тобто, у цьому випадку підлягають застосуванню не висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, а висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), які суд апеляційної інстанції врахував при вирішенні спору відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «СК «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП,з наведених вище підстав. Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 153 грн 00 коп. (а.с.96). Оскільки судом апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові ПрАТ «СК «Українська страхова група», то з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153 грн 00 коп. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 рокускасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 153 грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: