Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/6907/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6907/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 (головуючий суддя Лазаренко М.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі Відповідач), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі Третя особа), в якій просила суд: - визнати протиправними дії Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати Відповідача провести перерахунок суддівської винагороди Позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. В обґрунтування позову зазначено про те, що у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. Позивачу мала б бути нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII. Проте, під час нарахування суддівської винагороди за вказаний період Відповідачем було протиправно застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Позивач вказує про те, що питання виплати суддівської винагороди регулюється саме Законом України» Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року по справі №280/6907/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено (а.с.149-153). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с.159-170). В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, постановлення висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що нарахування та виплата суддівської винагороди потребує застосування низки нормативно-правових актів, які регулюють різні сфери правовідносин, зокрема бюджетну, а отже Відповідач як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати Позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року без застосування обмежень, встановлених положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ), які були чинними та підлягали застосуванню. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» №249/VIІ від 16 травня 2013 року призначена безстроково на посаду судді Якимівського районного суду Запорізької області. Відповідно до наказу голови Якимівського районного суду Запорізької області №91 від 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 встановлено з 28 вересня 2017 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу. Відповідно до довідки Відповідача №08-02/1209 від 19.10.2020 року за період: квітень - серпень 2020 року Позивачу встановлювались обмеження у виплаті суддівської винагороди: за квітень 2020 року 15639,62 грн., за травень 2020 року - 41054 грн., за червень 2020 року - 41054 грн., за липень 2020 року 16064,61 грн., серпень 2020 року 10263,50 грн. (а.с. 61). Правомірність обмеження Відповідачем виплати суддівської винагороди Позивачу у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року є предметом судового розгляду у даній справі. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновків, зокрема про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)». Разом з цим, статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з ч. 9 ст. 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу». З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що правильність вищезазначених висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в Рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»« від 13.04.2020 року № 553-ІХ. Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Також, колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди інших Законів. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки наданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №08-02/1209 від 19.10.2020 року за квітень серпень 2020 року суддівську винагороду Позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що не заперечується останнім (а.с.61). Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у листі ДСА України як розпорядника коштів вищого рівня від 28.04.2021 року №10-8691/21 зазначено про те, що кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для місцевих загальних судів за кодом КЕКВ 2111 станом на 31.12.2020 становили 290019,10 грн., зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. (а.с. 116). Більш того, з матеріалів справи встановлено, що Відповідач у листі від 26.04.2021 року №08-03/1955 вказав, зокрема про те, що у спірному періоді з квітня 2020 року по серпень 2020 року, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-ІХ, не відбулося зменшення обсягу бюджетних асигнувань на виплату як суддівської винагороди, так і оплату праці працівників апарату Якимівського районного суду Запорізької області (а.с. 117-119). З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що в межах спірних правовідносин Позивачу було неправомірно обмежено виплату суддівської винагороди та порушене право останнього належить поновленню шляхом зобов`язання Відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 відповідно до ст. 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги і те, що відповідно до довідки Відповідача №08-02/3181 від 19.10.2020 року за період з 28 серпня 2020 року по 31 серпня 2020 року Позивачу було проведено перерахунок суддівської винагороди без застосування обмеження, що свідчить про правильність висновків суду першої інстанції щодо визначення періоду за який має бути здійснений перерахунок та виплата суддівської винагороди Позивачу, а саме з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно). При цьому, Відповідач вірно вказав про те, що судом першої інстанції не дотримано положень КАС України щодо зазначення в резолютивній частині оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на їх фактичне часткове задоволення, в частині визначення періоду для перерахунку та виплати суддівської винагороди, а саме: з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно). Однак, колегія суддів наголошує на тому, що оскільки таке порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи по суті, останнє не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції за результатами розгляду даної справи, проте може бути підставою для зміни резолютивної частини судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права, однак з порушенням норм процесуального, тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 30 червня 2021 року підлягає частковій зміні. Доводи апеляційної скарги Відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року по справі №280/6907/20 змінити, виклавши перший абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.». В решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року по справі №280/6907/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя В.Є. Чередниченко