Постанова 4850 № 360/425/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року справа №360/425/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Курганова В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 360/425/21 (головуючий І інстанції Є.О. Кисельова) за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі відповідач, Військово-цивільна адміністрація), в якій просив: визнати протипраною бездіяльність Сєвєродонецької міської військово-цивільної, яка полягає у невидачі ОСОБА_1 трудової книжки після припинення його повноважень;стягнути з Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки за період з 05.08.2020 по 23.10.2020 в сумі 219479,54 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо невидачі ОСОБА_1 трудової книжки у день звільнення 05 серпня 2020 року; стягнув з Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки в сумі 88938 гривень 41 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Указом Президента України «Про утворення військово-цивільної адміністрації» від 28.07.2020 № 297/2020, який набрав чинності з дня його опублікування 29.07.2020, утворено Військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецьк Луганської області. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» від 03.02.2015 № 141-VIII (далі Закон № 141-VIII) у день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження: сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, - у разі утворення військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів). Тобто, в день набрання чинності Указу Президента від 28.07.2020 № 297/2020 29.07.2020 припинились повноваження Сєвєродонецької міської ради, її виконавчого комітету, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють в органах місцевого самоврядування, в тому числі позивача. Закон № 141- VIII не містить механізму реалізації «припинення повноважень» органу місцевого самоврядування, його виконавчих органів та посадових осіб. В постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 812/676/17 Верховний Суд зазначив, що з аналізу положень частин одинадцятої, дванадцятої статті З Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» вбачається, що з моменту утворення Військово-цивільної адміністрації (державної реєстрації як юридичної особи) до останніх переходять повноваження відповідних органів місцевого самоврядування, а відтак органи місцевого самоврядування припиняють виконувати свої повноваження, закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». З аналізу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Кодексу законів про працю України, вбачається, що припинення повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування тягне за собою звільнення зі служби в органах місцевого самоврядування (припинення трудового договору), про що уповноважений орган повинен внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки посадової особи з посиланням на відповідний пункт і статтю Закону, зазначенням дати і підстави звільнення, а також провести остаточний розрахунок в день звільнення. Проте, Закон № 141- VIII не відносить до повноважень військово-цивільної адміністрації або її керівника припиняти повноваження посадових чи службових осіб органів місцевого самоврядування в тому числі видавати останнім трудові книжки. Також, стаття 235 КЗпП України та пункт 4.1 Інструкції № 58 як на підставу для відповідальності роботодавця вказує саме на вину власника або уповноваженого ним органу щодо затримки в видачі трудової книжки звільненому працівникові. Сєвєродонецька міська рада за організаційно-правовою формою юридичної особи є органом місцевого самоврядування, Військово-цивільна адміністрація міста Сєвєродонецьк та Сєвєродонецька міська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області за організаційно-правовими формами юридичних осіб є органами державної влади. Тобто, юридичні особи мають різні організаційно-правові форми. Позивач проходив службу на посаді керуючого справами виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради, у трудових відносинах з Військово-цивільною адміністрацією та Сєвєродонецькою міською військово-цивільною адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області не перебував, а Сєвєродонецька міська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області не є правонаступником Сєвєродонецької міської ради, у зв`язку з чим відповідач по справі не має права реалізовувати права та нести обов`язки іншої юридичної особи - Сєвєродонецької міської ради, яка саме і є роботодавцем позивача. Жодних трудових договорів між позивачем та ВЦА у місті Сєвєродонецьк Луганської області не укладалося, а отже в розумінні трудового законодавства ВЦА м.Сєвєродонецьк Луганської області не є роботодавцем позивача. Жодним нормативно правовим актом, чи актом Сєвєродонецької міської ради не уповноважено Військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецьк та Сєвєродонецьку міську військово-цивільну адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області мати права та здійснювати обов`язки як роботодавця позивача. Відповідач не є правонаступником Сєвєродонецької міської ради - роботодавця позивача. Отже, на думку апелянта стаття 235 КЗпП України та пункт 4.1 Інструкції № 58 не може бути застосовано до відповідача. Також, апелянт звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» №1217-ІХ внесено зміни до КЗпП України у частині 5 статті 235КЗпП України слова "трудової книжки" замінити словами "копії наказу (розпорядження) про звільнення" - що в свою чергу також свідчить про безпідставність та необґрунтованість рішення суду. Крім того, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодних обставин які б свідчили що саме затримка видачі трудової книжки призвела до вимушеного прогулу Позивача (будь-то неможливість працевлаштуватись на інше місце роботи чи таке інше). Під час судового засідання позивач визнавав що по дату отримання трудової книжки він міг працевлаштуватися на інше місце роботи, та визнавав, що саме затримка видачі трудової книжки не призвела до вимушеного прогулу. З дня опублікування Указу Президента України від 28.07.2020 № 297/2020 він був загальнодоступним для ознайомлення, тому позивач був обізнаним про припинення своїх повноважень та міг звернутися до відповідача за отриманням трудової книжки. Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав. Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 з 21.10.2016 проходив службу у Сєвєродонецькій міській раді на посаді завідувача сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державного реєстратора відділу адміністративних послуг, що підтверджується копією трудової книжки (арк. спр. 11-14). Військово-цивільною адміністрацією внесено запис 05.08.2020 до трудової книжки позивача про припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» на підставі Указа Президента України «Про утворення військово-цивільної адміністрації» від 28.07.2020 № 297/2020. Відповідач листом від 25.09.2020 № 667 повідомив позивача про припинення повноважень посадових та службових осіб органу місцевого самоврядування та можливість отримати трудову книжку у відділі кадрової роботи ВЦА м. Сєвєродонецьк. Вказаний лист було повернуто на адресу відповідача за закінченням терміну зберігання (а.с. 30). 06.01.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати йому: завірену належним чином довідку про заробітну плату за два останні повні місяці роботи на посаді; інформацію щодо дати (числа) видачі трудової книжки. Відповідачем листом від 14.01.2021 надано інформацію та документальне підтвердження щодо дати видачі позивачу трудової книжки. Щодо надання інших документів повідомлено, що ВЦА м. Сєвєродонецьк Луганської області не укладала з позивачем жодних трудових договорів, а отже в розумінні трудового законодавства ВЦА м. Сєвєродонецьк Луганської області не є роботодавцем позивача . З огляду на викладене задовольнити запит в іншій частині не вбачається можливим (а.с.10). Відповідно до довідки від 08.07.2021 № 2543, з моменту утворення Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області жодного розпорядчого документу про прийняття на роботу у Військово-цивільну адміністрацію міста Сєвєродонецьк Луганської області позивача не видавалося та відповідно робочий час позивача в табелі обліку робочого часу працівників військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк не обліковувався (арк. спр. 100). Відповідно до розпорядження міського голови від 14.07.2020 № 263-В позивач перебував у щорічній основній відпустці протягом 18 (вісімнадцяти) календарних днів, з 25.08.2020 по 11.09.2020 (арк. спр. 101). Довідка ВЦА міста Сєвєродонецького району Луганської області від 01.04.2021 № 449 свідчить, що розмір заробітної плати позивача склав: у липні 2020 року - 334738,05 грн., у січні 2020 року - 5071,44грн., разом - 38809,49 грн. Сума середньоденного заробітку складає 1617,06 грн. У примітці даної довідки зазначено, що довідка надана за фактично відпрацьовані дні, дні невідпрацьовані з поважних причин (дні відпустки та тимчасової непрацездатності) із довідки виключені. Одноразові виплати, нараховані суми відпускних, допомоги з тимчасової непрацездатності із довідки виключені (арк.спр. 60). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі Закон № 2493-III) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування. Статтею 3 Закону № 2493-ІІІ окреслено: посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Згідно зі статтею 7 Закону № 2493-ІІІ правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про статус депутатів місцевих рад», «;Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Пунктом 3 частини першої статті 78 Закону № 280/97-ВР передбачено, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках: 3) передбачених законами України «Про військово-цивільні адміністрації», «;Про правовий режим воєнного стану». Статтею 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» від 03.02.2015 141-VIII (далі Закон № 141-VIII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження сільських, селищних, міських рад, районних у містах рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад та голів та інші повноваження, визначені цим Законом. Військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов`язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. За частиною 1 статті 3 Закону № 141-VIII військово-цивільні адміністрації утворюються у разі потреби за рішенням Президента України. У день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження: сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, - у разі утворення військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів). В частині 12 статті 3 Закону № 141-VIIIзанотовано, що повноваження військово-цивільних адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. З вищевказаних положень законодавства слідує, що в день набрання чинності акту Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації населеного пункту автоматично припиняються повноваження відповідної ради, її виконавчих органів, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування. За встановлених судом обставин повноваження посадових осіб Сєвєродонецької міської ради припинено 29.07.2020 відповідно до Указу Президента України від 28.07.2020 № 297/2020. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 04.08.2020 внесено запис про реєстрацію Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області, тому з цього дня вказана юридична особа набула правосуб`єктності та до неї перейшли повноваження Сєвєродонецької міської ради Луганської області, її виконавчих органів, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування. Закон № 141-VIII не містить механізму реалізації «припинення повноважень» органу місцевого самоврядування, його виконавчих органів та посадових осіб. Однак, повноваження посадових осіб органу місцевого самоврядування припиняються достроково в силу прямої норми Закону № 280/97-ВР пункту 3 частини 1 статті 78 та пункту 3-1 частини 11 статті 79 цього Закону, тому не потребують та не залежать від видання будь-яких додаткових рішень (локальних актів) про їх припинення. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 805/4702/18 та постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 812/676/17. В постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 812/676/17 Верховний Суд зазначив, що з аналізу положень частин одинадцятої, дванадцятої статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» вбачається, що з моменту утворення Військово-цивільної адміністрації (державної реєстрації як юридичної особи) до останніх переходять повноваження відповідних органів місцевого самоврядування, а відтак органи місцевого самоврядування припиняють виконувати свої повноваження, закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Отже, з 29.07.2020 повноваження позивача, як посадової особи Сєвєродонецької міської ради, припинені достроково з підстав, визначених законом, що має наслідком звільнення позивача з посади без видання будь-яких додаткових рішень (локальних актів) про припинення повноважень. Як вже зазначалось раніше, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань лише 04.08.2020 було внесено запис про реєстрацію Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області, тому з цього дня вказана юридична особа набула правосуб`єктності та до неї перейшли повноваження Сєвєродонецької міської ради Луганської області, її виконавчих органів, міського голови, а також інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (частина 1 статті 48 Кодексу законів про працю України). Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 48 Кодексу законів про працю України). Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі Інструкція № 58). Абзацами 2, 4 пункту 2.2 глави 2 Інструкції № 58 передбачено, що до трудової книжки вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу (пункт 2.7 Інструкції № 58). Абзацом 1 пункту 2.26 глави 2 Інструкції № 58 передбачено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Главою 4 Інструкції № 58 врегульовані питання щодо видачі трудової книжки у разі звільнення. Так, згідно з пунктом 4.1 цієї глави у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Відповідно до пункту 4.2 глави 4 Інструкції № 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Відповідно до частини 5 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Отже, конструкція статті 235 КЗпП України та пункту 4.1 Інструкції № 58 як на підставу для відповідальності роботодавця вказує саме на вину власника або уповноваженого ним органу щодо затримки в видачі трудової книжки звільненому працівникові. 05.08.2020 керівником військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області внесено запис до трудової книжки позивача про припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації». Судом було встановлено, що трудову книжку після припинення повноважень позивача, як посадової особи органу місцевого самоврядування, йому не було видано. Вирішуючи питання про наявність/відсутність вини відповідача щодо невидачі позивачеві трудової книжки у день звільнення, суд бере до уваги наступне. Як установлено судом, в день припинення повноважень Сєвєродонецької міської ради та її посадових осіб 29.07.2020та внесення запису у трудову книжку позивача про припинення його повноважень 05.08.2020, позивач не перебував у відпустці або лікарняному. Отже, роботодавець не був позбавлений можливості видати позивачеві трудову книжку у зв`язку з відсутністю останнього на роботі. Відповідачем після внесення запису до трудової книжки пропринення повноважено не було видано позивачеві трудову книжку, а також не було направлено відповідного повідомлення про необхідність прибуття до відділу кадрів ВЦА для отримання трудової книжки. Повідомлення відповідачем про припинення повноважень посадових та службових осіб органу місцевого самоврядування та можливість отримати трудову книжку у відділі кадрової роботи ВЦА м. Сєвєродонецьк направлено на адресу позивача лише 25.09.2020. Вказаний лист було повернуто на адресу відповідача за закінченням терміну зберігання 25.10.2020. Разом з тим, 06.01.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати йому, серед іншого, належним чином завірену копію його трудової книжки (записів про трудову діяльність). Трудову книжку отримано позивачем тільки 23.10.2020, що підтверджується копією журналу про вручення трудових книжок (арк. спр. 15-16). Таким чином, відповідачем не дотримано правового порядку видачі трудової книжки. У постанові від 09.03.2021 у справі № 600/121/19 Верховний Суд наголошує, що трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов`язань, як і зловживання правами, не допускається. А право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі. На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог в частині визнання бездіяльності відповідача, яка полягає у невидачі позивачу трудової книжки у день звільнення. Відповідно до частини 5 статті 235 Кодексу законів про працю України (в редакції на час спірних правовідносин) у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Отже, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 06.08.2020 по 23.10.2020. Рішення суду першої інстанції в частині розрахунку сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу апелянтом не оскаржується. Щодо посилання апелянта як на безпідставність та необґрунтованість рішення суду, на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» №1217-ІХ внесено зміни до КЗпП України у частині 5 статті 235КЗпП України слова "трудової книжки" замінити словами "копії наказу (розпорядження) про звільнення", суд зазначає, що вказана редакція частини 5 статті 235КЗпП України на час спірних про відносин не діяла. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Стосовно посилання апелянта на те, що з дня опублікування Указу Президента України від 28.07.2020 № 297/2020 позивач був обізнаним про припинення своїх повноважень та міг звернутися до відповідача за отриманням трудової книжки, суд зазначає, що вказане не звільняє відповідача від обов`язку видачі трудової книжки в день звільнення. Стосовно посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять жодних обставин які б свідчили що саме затримка видачі трудової книжки призвела до вимушеного прогулу позивача (будь-то неможливість працевлаштуватись на інше місце роботи чи таке інше), суд зазначає, що зазначене у відповідності до вимог частини 5 статті 235 Кодексу законів про працю України не звільняє відповідача від обов`язку виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. За приписами ч. 1, 3, 4 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При оцінці наданих сторонами доказів за правилами ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на встановлені судом обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання протиправною бездіяльності Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо невидачі позивачу трудової книжки після припинення його повноважень та стягнути з Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки за період з 29.07.2020 по 02.10.2020 в сумі 88938 гривень 41 копійок. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За правилами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 360/425/21 залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 360/425/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 жовтня 2021 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар Т.Г. Гаврищук