Постанова 4821 № 707/2106/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2021 року справа № 707/2106/21 провадження № 22-ц/821/1868/21 категорія: на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драченка Владислава Вікторовича на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дитини, у складі головуючого суді Морозова В. В., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 07 вересня 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 29 січня 2019 року Виконавчим комітетом Степанківської сільської ради Черкаського району Черкаської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис за №

01. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, що стало підставою для окремого проживання сторін. При цьому, малолітній син сторін залишився проживати з матір`ю, водночас батько припинив брати участь у його вихованні та матеріальному утриманні. Посилаючись на викладені обставини, заявник просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини всіх заробітків (доходів) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дитини, відмовлено. Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 заявлено вимогу, яка за змістом не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Крім того, ОСОБА_1 не доведено факту того, що вона має право грошової вимоги до ОСОБА_2 , оскільки в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України не надано доказів на підтвердження того, що дитина, про стягнення аліментів на користь якої ставиться питання, перебуває саме на її утриманні. За викладеного суд прийшов до висновку, що необхідно відмовити у видачі судового наказу, оскільки вказані у заяві вимоги ОСОБА_1 не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду представник ОСОБА_1 адвокат Драченко В. В., виходячи з інтересів довірительниці, 16 вересня 2021 року подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, порушив питання про скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України обмежено верхній розмір стягнутих аліментів. Нижній же розмір належних до стягнення у такому випадку аліментів закріплений відповідною нормою матеріального права, на якій, у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, має гуртуватися судовий наказ, - у даному випадку на ч. 2 ст. 182 СК України, за якою мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, дане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб. Водночас, на підтвердження права заявниці на звернення із заявою про видачу судового наказу, нею надано суду довідку Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради № 176 від 31 січня 2019 року про місце реєстрації дитини разом з нею, а тому посилання суду на не доведення нею права на грошову вимогу до ОСОБА_2 , пов`язану з отриманням аліментів на утримання малолітньої дитини, з підстав відсутності документів, які підтверджують факт перебування на її утриманні малолітнього сина сторін, не відповідає дійсності. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тобто апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу (п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) підлягає розгляду без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця ОСОБА_1 не надала доказів тому, що малолітній син проживає разом з нею та знаходиться на її утримані. Колегія суддів, як зазначалося вище, не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його передчасним. Матеріалами судової справи встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , згідно Свідоцтва про шлюб виданого 29 січня 2019 року Серія НОМЕР_1 , 29 січня 2019 року зареєстровано шлюб, прізвище після реєстрації шлюбу дружини « ОСОБА_6 » (а. с. 8). Відповідно до Свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Серія НОМЕР_2 , виданого 29 січня 2019 року, його батьками являються ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 9). Згідно довідки з Державного демографічного реєстру № 106255-2019 від 21 лютого 2019 року ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 (а. с. 6,7). Відповідно до змісту довідки про реєстрацію місця проживання, виданої Виконавчим комітетом Степанківської сільської ради Черкаського району від 07 вересня 2021 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 31 січня 2019 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 10). Частиною 5 ст. 183 СК України передбачено право батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст. 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Стаття 165 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушенням вимог ст. 163 ЦПК України, заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає ст. 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав передбачених п. п. 3-6 ч. 1 цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності. Так, звертаючись до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ, посилаючись на обставини наведені раніше. При цьому, надавши докази які вказують на реєстрацію заявниці та малолітнього сина сторін, фактично з моменту його народження і до моменту звернення з даною заявою до суду, за однією адресою. В свою чергу, відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції послався на те, що вказані у заяві ОСОБА_1 вимоги не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України, зокрема і того, що до заяви про видачу судового наказу, в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, не додано копії документів, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. При цьому судова колегія констатує про помилковість висновків місцевого суду та невмотивованість посилання на вказані норми, зазначивши, що ст. 165 ЦПК України має вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Проте, ані ст. 163 ЦПК України, ані ст. 165 ЦПК України не містять положень щодо розгляду обґрунтованості заявлених стягувачем вимог по суті при видачі судового наказу, на які посилається суд першої інстанції. Крім того, у п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України закріплено, що у судовому наказі зазначається, повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Таким чином, відсутність у додатках до заяви заявниці доказів на підтвердження того, що малолітня дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 права на стягнення такого утримання з боржника ОСОБА_2 . Більше того подана зава за формою та змістом в цілому відповідає приписам ст. 163 ЦПК України. Крім того, посилання місцевого суду як на підставу для відмови у видачі судового наказу на той факт, що ОСОБА_1 заявлено вимогу, яка за змістом не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України зокрема, її посилання на граничний розмір аліментів, що становить не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, не відповідає чинному законодавству. Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено мінімальний розмір аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та який гарантовано має застосовуватись до усіх випадків стягнення аліментів, як у наказному, так і у позовному провадженні. Вказане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого виду судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання. Мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов`язком боржника. Розмір аліментів встановлений матеріальним законом - Сімейним Кодексом України. ЦПК України визначено процесуальний порядок розгляду цивільних справ, та процесуальний закон не змінює мінімального розміру аліментів, визначеного СК України. Викладення в прохальній частині заяви ОСОБА_7 про видачу судового наказу застереження про стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/4 частині від усіх видів доходу боржника, але не менше визначеного законом розміру, жодним чином не впливає на можливість видачі судового наказу. За наведених обставин висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу, з підстав відсутності у процесуальному законі вказівки на мінімальний розмір аліментів, є помилковим. Окремо судова колегія зазначає, що у подальшому, після видачі судового наказу, боржник за наявності підстав, у заяві про скасування судового наказу може зазначити про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача, що унормовано (п. 5 ч. 3 ст. 170, ч. 3 ст. 171 ЦПК України) і є передбаченою процесуальним законом підставою для скасування судового наказу. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду вимог у порядку наказного провадження про видачу судового наказу дійшов передчасного висновку про відмову у його видачі. Вказані обставини та правові норми які підлягають до застосування при їх врегулюванні дають підстави констатувати про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 поданої через її представника ОСОБА_8 , оскільки судова колегія в цілому погоджується, з доводами скарги в частині порушення процесуальних норм при постановленні оскаржуваної ухвали суду, однак відхиляє доводи в частині посилання скаржника, щодо того, що довідка про місце реєстраціїї малолітнього сина сторін підтверджує факт перебування останнього на утриманні заявниці. Оскільки як зазначалося раніше, суд під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, а лише наявність підстави для видачі судового наказу та відповідність заяви про його видачу певній формі та змісту. За наведеного суд приходить до висновку про скасування ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драченка Владислава Вікторовича задовольнити частково. Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року, скасувати. Справу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дитини направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Текст постанови складено 26 жовтня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко Л. В. Нерушак