Постанова 4801 № 127/23/21

Справа № 127/23/21 Провадження № 22-ц/801/2028/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 рокуСправа № 127/23/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б., за участю секретаря судового засідання Михайленко А.В., учасники справи: позивач: акціонерне товариство «Ідея Банк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув цивільну справу за позовом акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року, постановлене місцевим судом під головуванням судді Антонюка В.В., дата виготовлення повного тексту рішення 02 серпня 2021 року, встановив: В січні 2021 року акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що як стало відомо позивачу, 07 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ "Ідея Банк" в особi уповноваженого представника Оловяннікова Ігора Юрійовича укладено договір поворотної фінансової допомоги відповідно до умов якого, позикодавець ОСОБА_1 надає позичальнику ПАТ «Ідея Банк» грошові кошти в розмірі визначеному в договорi, а позичальник зобов`язується прийняти позику і повернути її позикодавцеві у визначений цим договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики. У відповідності до п. 1.2 позика надана під 19,5 % річних, з виплатою відсотків в кінці терміну від дати укладання даного договору. Згідно до п. 2.1. договору сума позики становить 190 000,00 грн., строком на 6 місяців. Остаточною датою повернення коштів є 07 травня 2019 року. Розділом 7 передбачена відповідальність сторін, у відповідності до якої позичальник при порушенні строку повернення позики вказаному в п.4.1. договору зобов`язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі 1% від розміру позики за кожний день прострочення повернення позики. Позивач вважає зазначений вище договір недійсним, таким, що вчинений без наміру створення реальних правових наслідків, таким що не укладався з боку АТ "Ідея Банк" виходячи з того, що такого банківського продукту, як договір поворотної фінансової допомоги від фізичних осіб у АТ "Ідея Банк" не існує та не міг існувати, оскільки це не передбачено банківським законодавством України та чинною банківською ліцензією. Також ОСОБА_2 не мав повноважень на укладення таких угод і жодних погоджень на це не отримував. Додатково позивач зазначає, що у АТ "Ідея Банк" відсутній як письмовий примірник оспорюваної угоди, так і будь-який запис про угоду в електронних операційних системах, хоча якби вона насправді була укладена, такий примірник та інформація про угоду зберігалися би у банку згідно до вимог чинного банківського та податкового законодавства. Виходячи з вищевикладеного, АТ "Ідея Банк" вважає, що договір підписаний зі сторони банку невідомою особою всупереч банківській ліцензії, керівництво банку не схвалювало укладення такого договору, рішення про цінові параметри договору компетентними органами банку не приймалися і такого банківського продукту не існувало та не може існувати в АТ "Ідея Банк". Також позивач вказує, що даний правочин суперечить нормам ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та чинній Банківській ліцензії за №96 від 04.11.2011 року. Виходячи з аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії закону за суб`єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на фізичних осіб, які не є суб`єктами підприємницької діяльності. Отже укладення такого договору як банком, так і ОСОБА_1 є незаконним, а договір недійсним, тому АТ "Ідея Банк" звернулося до суду із даним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року в задоволенні позову акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору повторної фінансової допомоги відмовлено повністю. Судові витрати залишено за позивачем. Стягнуто з акціонерного товариства "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 ( десять тисяч) гривень. Не погоджуючись з таким рішенням суду акціонерне товариство "Ідея Банк" подало апеляційну скаргу, в якій, посилалась на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника, суд попередньої інстанції помилково вказав на преюдиційність постанови ВС від 31 травня 2021 року у справі №127/984/20, оскільки в ній не досліджувалось питання щодо визнання недійсності оспорюваного договору. Вважає, що кошти, які отримані відповідачем, на виконання рішення суду у справі №127/984/20, були перераховані позивачем на поточний рахунок ОСОБА_1 , який відкритий на підставі договору банківського поточного рахунку фізичної особи, який є відмінним від договору поворотної фінансової допомоги. Разом з тим, вказує, що укладення оспорюваного договору суперечить Закону України «Про банки та банківську діяльність» та чинній Банківській ліцензії № 96 від 04 листопада 2011 року. Крім цього, вважає, що ОСОБА_2 , не мав право на укладення та підписання договору поворотної фінансової допомоги в інтересах позивача, оскільки не був наділений такими повноваженнями, які визначені в довіреності №767/18 від 16 жовтня 2018 року. Поряд з цим, вважає, що судом попередньої інстанції не взято до уваги той факт, що оспорюваний договір вчинено без наміру створення реальних правових наслідків, оскільки вказані кошти надійшли на особистий рахунок відповідача та в умовах договору не вказано на які цілі АТ «Ідея Банк» приймав таку фінансову допомогу. Також заперечив стягнення витрат на правничу допомогу, у зв`язку із відсутністю будь-яких належних і допустимих доказів їх понесення. 13 вересня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Якименка Олексія Олексійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи позивача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про преюдиційність постанови ВС від 31 травня 2021 року у справі №127/984/20, оскільки у вказаній справі приймали участь ці ж самі сторони, а предметом судового розгляду є один і той же договір про надання поворотної фінансової допомоги. Вважає, що оспорюваний договір відповідає вимогам закону та укладений особами, які діяли у межах своїх повноважень. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Апеляційним судом встановлено, що між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 07 грудня 2018 року укладено договір поворотної фінансової допомоги, у якому передбачено, що позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 190 000,00 гривень, а останній зобов`язується прийняти позику і повернути позику позикодавцеві у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики у строк та розмірах, що обумовлені умовами договору (т. 1 а.с. 8-9). На підтвердження факту передачі грошових коштів в розмірі 190 000,00 гривень позикодавцем до позичальника надано квитанцію №1431473 від 07 грудня 2018 року (т. 1 а.с. 16). В порушення умов договору поворотної фінансової допомоги позичальник не повернув у встановлений строк грошові кошти позикодавцю, що стало підставою письмового звернення від 27 травня 2019 року ОСОБА_1 до голови правління АТ "Ідея Банк" Власенка М.В. про повернення коштів (а.с. 17). Згодом ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ "Ідея Банк" про стягнення грошових коштів (Цивільна справа №127/984/20). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь позивача заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року у розмірі 713 382 грн., з яких 190 000 грн. сума позики, 12 282 грн. проценти за користування позикою, 511 100 грн. пеня (т. 1 а.с. 80-82). Судом касаційної інстанції, в цивільній справі №127/984/20, зокрема встановлено, що 07 грудня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АТ "Ідея Банк" був укладений договір поворотної фінансової допомоги, згідно умов якого відповідач отримав позику в сумі 190 000, 00 грн з остаточною датою повернення позики - 07 травня 2019 року. Вказаний договір вiд iменi Акціонерного товариства «Ідея Банк» було підписано уповноваженим представником - Оловянніковим І.Ю. та дійшов висновку, що за своєю правовою природою договір поворотної фінансової допомоги вiд 07 грудня 2018 року є договором позики, а не договором банківського вкладу (т. 1 а.с. 205-211). Відтак, вказані обставини встановлені в постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі №27/984/20 мають преюдиційне значення для даної справи. В листі АТ "Ідея Банк" від 09 серпня 2019 року №04.1/127371, направленому на адресу ОСОБА_1 , вказано, що в результаті проведеної службової перевірки встановлено факти порушень, вчинених працівниками банку. Для підтвердження можливих фактів шахрайства 27 травня 2019 року за вих. № 45/4030/103/2705 та 03 червня 2019 року за вих. № 45/4033/103/03/06 на адресу начальника Вінницького ВП ГУНП України у Вінницькій області скеровано заяву про відкриття кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 191 та ст. 366 КК України відносно колишнього працівника банку ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 164). Додатково представником відповідача було надано до суду підтвердження щодо повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 622 975,00 гривень, на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року, а також постанови Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року (т. 1 а.с. 225-226). В межах розгляду даної цивільної справи № 127/23/21 ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року витребувано в ОСОБА_1 для огляду, оригінал договору поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» в особі уповноваженого представника Оловянніова Ігора Юрійовича, текст якого відповідає наявній в матеріалах справи копії. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики. Відносини за договором позики регулюються ст.ст. 1046 1053 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Нормами ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 4 зазначеної статті передбачено, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України. Так, згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. За приписами статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина 1 статті 238 Цивільного кодексу України). Статтею 239 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 5013/492/12/3-59гс14, статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи). Частиною 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; переказ коштів; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно до ч. 1. ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін. Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу); розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Так, в матеріалах справи міститься копія оспорюваного договору поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року, укладений між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 8-9), за яким позикодавець ( ОСОБА_1 ) надає позичальнику (ПАТ "Ідея Банк") грошові кошти в розмірі 190 000,00 гривень, а останній зобов`язується прийняти позику і повернути позику позикодавцеві у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики у строк та розмірах, що обумовлені умовами договору. Разом з тим, колегія суддів, звертає увагу на те, що питання стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги було предметом судового розгляду в цивільній справі №127/984/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк». Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, в цивільній справі №127/984/20, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь позивача заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року у розмірі 713 382 грн., з яких 190 000 грн. сума позики, 12 282 грн. проценти за користування позикою, 511 100 грн. пеня (а.с. 80-82). Під час розгляду вищевказаної справи, судами було встановлено, що між сторонами, зокрема ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» був укладений оспорюваний договір поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року. Оцінивши докази, подані сторонами, суди встановили, що відповідач (АТ «Ідея Банк») не виконало взяті на себе за договором поворотної фінансової допомоги зобов`язання, грошові кошти позивачу ( ОСОБА_1 ) у відповідності до умов договору не повернуто. Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. З огляду на вказане, факт укладення між сторонами 07 грудня 2018 року договору поворотної фінансової позики та отримання АТ «Ідея Банк» грошових коштів за цим договором є встановленим судовим рішенням, яке набрало законної сили та не підлягає доказуванню. Відтак, встановивши, що між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, сторони були ознайомлені з текстом укладеного договору та вправі були укладати його, з огляду на діяльність позивача АТ «Ідея Банк» та повноваження їх представника, зокрема ОСОБА_2 , визначених довіреністю від 16 жовтня 2018 року №767/18, а також за відсутності будь-яких належних і допустимих доказів, які беззаперечно підтверджують перевищення останнім своїх посадових обов`язків, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги. Доводи апеляційної скарги про те, що суд попередньої інстанції помилково вказав на преюдиційність постанови ВС від 31 травня 2021 року у справі №127/984/20, оскільки в ній не досліджувалось питання щодо визнання недійсності оспорюваного договору, відхиляються судом апеляційної інстанції, з підстав встановленості вказаних обставин, які заперечує позивач у цій справі. Покликання в апеляційній скарзі на те, що укладення оспорюваного договору суперечить Закону України «Про банки та банківську діяльність» та чинній Банківській ліцензії № 96 від 04 листопада 2011 року, є помилковими та спростовуються обставинами справи та застосованими до них правовідносинами. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 , не мав право на укладення та підписання договору поворотної фінансової допомоги в інтересах позивача, у зв`язку із відсутністю наділених повноважень, на вчинення такої дії, оскільки в п. 1 довіреності №767/18 від 16 жовтня 2018 року, останньому надані повноваження, зокрема щодо укладення, зміни та розірвання кредитних та інших договорів (угод) з фізичними особами про розміщення залучених коштів. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач поповнила власний поточний рахунок, зокрема відповідно до рамкового договору банківського поточного рахунку фізичної особи № 40.12.000394 від 10 липня 2012 року, не спростовує висновків суду попередньої інстанції з огляду на наступне. Згідно рамкового договору банківського поточного рахунку фізичної особи № №40.12.000394 від 10 липня 2012 р., - банк відкриває поточний рахунок № НОМЕР_1 (п.1 р.1), даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та дiє до моменту закриття рахунку у встановленому порядку (п.1 р.5) (а.с. 7). Разом з тим, у виписках по особовим рахункам значиться: дата 19 листопада 2018 року отримувач ОСОБА_1 - «Виплата зг. Дог. №90.65000258 від 17 листопада 2014 року, за період 17 листопада 2014 року по 16 листопада 2018 року pax. 26303001275591», «Виплата вкладу (дострокове повернення вкладу) зг. договору № 90.65.000258 від 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 » ( а.с. 141-146). Тобто, договір банківського поточного рахунку фізичної особи №40.12.000394 від 10 липня 2012 р. був припинений в 2014 році, коли між сторонами був укладений новий договір № 90.65.000258 від 17 листопада 2014 року, який, в свою чергу, був припинений 19 листопада 2018 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 було виплачено вклад (дострокове повернення вкладу). Тобто, станом на 07 грудня 2018 року іншого договору, окрім як договору поворотної фінансової допомоги між сторонами не існувало. Покликання в апеляційній скарзі на те, що в умовах договору не вказано на які цілі АТ «Ідея Банк» приймав таку фінансову допомогу, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовує факт укладення вказаного договору. Доводи апеляційної скарги про те що суд попередньої інстанції не встановив обставини, які мають значення для правильного розгляду справи не є слушними, оскільки спростовуються викладеними висновками в оскаржуваному рішенні суду з наданням належної оцінки кожному наявному доказу в матеріалах справи. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1, п.п. 1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про залишення судових витрат за позивачем та правомірно стягнув з АТ «Ідея Банк» витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., з огляду на наступне. Відповідно до ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Так, у клопотанні представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Якименка О.О., останній просив стягнути з позивача АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. (т. 1 а.с. 234). На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу до вказаного клопотання, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Якименко О.О. надав довідку про надання правової допомоги від 26 липня 2021 року, в якій зазначено, що ним було затрачено 20 годин на вивчення матеріалів справи, збирання доказів та вивчення судової практики, 5 годин на складання відзиву, 5 годин на складання пояснень та заперечень, 2 години на участь у судовому розгляді (т. 1 а.с. 236), а також квитанцію № б/н від 26 липня 2021 року про сплату ОСОБА_1 10000 грн. за ведення адвокатом Якименком О.О. справи №127/23/21 (т.1 а.с. 235). Таким чином, враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом Якименком О.О. послуг ОСОБА_1 під час розгляду вказаної справи в суді та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги довідку про надану професійну правничу допомогу, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з позивача АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги, про відсутність будь яких належних і допустимих доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Ідея Банк" залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.Б. Сало