Постанова Київський апеляційний суд № 753/13205/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 753/13205/18 Головуючий у І-й інстанції - Лужецька О.Р. апеляційне провадження № 22-ц/824/7676/2021 Доповідач Заришняк Г.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Рубан С.М., Кулікової С.В. при секретарі - Діденко А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 , на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин Крістіна Вікторівна, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ : У липні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», треті особи: ПАТ «Платинум Банк», державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. В обґрунтування позову вказувала, що 19 вересня 2006 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», було укладено іпотечний договір №1.06090694, за умовами якого банк надав позичальникам кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк користування 180 місяців. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника перед кредитором є квартира АДРЕСА_1 . 18 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. було внесено запис № 26283411 про право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на вказану квартиру. Позивач вважала, що державна реєстрація права власності на квартиру, загальною площею 79,5 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було здійснено стягнення на належне позивачу майно без її згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» була здійснення відповідачем з порушенням Закону України «Про іпотеку». Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року позов задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Київської філії КП Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. про реєстрацію права власності за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 827285880000; номер запису про право власності: 26283411 від 18.05.2018 року. В іншій частині - відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року стягнуто з ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн. В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Василевської К.М. - залишити без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , діючий в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Василевської К.М. задовольнити, стягнути з ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на користь позивачки витрати на правничу допомогу в повному розмірі в сумі 49 5000 грн. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» підтримав свої апеляційні скарги з підстав та доводів, викладених в них, та заперечував проти апеляційної скарги позивача. Представник позивачки та третьої особи ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення та заперечував проти апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», вважаючи їх безпідставними. Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого судового рішення та додаткового рішення в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 19 вересня 2006 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», було укладено договір про іпотечний кредит №1.06090694, за умовами якого банк надав позичальникам кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк користування 180 місяців. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальника перед кредитором є квартира АДРЕСА_4 . В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 19 вересня 2006 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний БАНК», укладено іпотечний договір №1.06090694. Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_4 . Судом встановлено, що 16 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було укладено договір №101К про відступлення прав вимоги, за умовами якого право вимоги за іпотечним договором №1.06060694 перейшло до ТОВ «Перший інвестиційний клуб». 18 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. було внесено запис № 26283411 про право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру АДРЕСА_4 . Звертаючись з вказаним позовом до суду позивачка вказувала, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було здійснено стягнення на належне позивачці майно без її згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Аналіз приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотекодержателя захистити свої майнові права у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: в позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі виконавчого напису нотаріуса) або в судовому порядку за рішенням суду. Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, далі - Закон № 898-ІV) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (у цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, (до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки), є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом. Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» № 800-VI (далі -Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11 та від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236а12. Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17 та від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15 (адміністративне провадження № К/9901/3238/18). Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9,15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 37 Закону «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Стороною позивача не заперечувалась та обставина, що в квітні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було отримано від ТОВ «Перший інвестиційний клуб» вимогу про усунення порушень та про необхідність повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит №1.06090694 від 19 вересня 2006 року, в якій Товариство повідомляло про заміну стягувача з ПАТ «Платинум Банк» на ТОВ «Перший інвестиційний клуб», а також вказувало на те, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявна заборгованість за кредитним договором, яку боржники повинні сплатити у тридцятип`ятиденний термін з дня направлення, але не більше ніж 30-денний строк з дня отримання вказаного листа. При цьому було зазначено, що в разі не виконання даної вимоги протягом вказаного строку, Товариство розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п.3.3 іпотечного договору №1.06090694 від 19 вересня 2006 року. Разом з тим, державну реєстрацію Банк здійснив 18 травня 2018 р., тобто всупереч вимогам п. 61 Порядку державноі? реєстраціі? речових прав на нерухоме маи?но та і?х обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 р., з порушенням 30 денного терміну, який наданий позивачу для усунення порушень, а отже державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у проведенні реєстраційної дії. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив порушення вимог договору та норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у зв`язку з чим, обґрунтовано захистив порушене право позивача щодо переходу права власності на нерухоме майно до відповідача шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за банком, оскільки є установленим факт порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19). За змістом Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. З матеріалів справи слідує, що спірна квартира виступає предметом іпотеки за кредитним договором в іноземній валюті, використовується як місце проживання позичальника, й загальна площа не перевищує 140 кв. метрів. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що на іпотечну квартиру позивача розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», якии? був чинним під час винесення державним реєстратором оскаржуваного рішення, а тому звернення стягнення Банку на іпотечне маи?но позивача у позасудовому порядку є незаконним. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, наданим по справі доказам надав належну правову оцінку та й прийшов обґрунтованого висновку про задоволення позову щодо скасування рішення державного реєстратора Київської філії КП Вишенківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В. про реєстрацію права власності за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 827285880000; номер запису про право власності: 26283411 від 18.05.2018 року. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність його постановлення. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України). За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Твердження апеляційної скарги про те, що спірне нерухоме майно - квартира АДРЕСА_4 , не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не заслуговують на увагу, оскільки апелянтом не було надано належних та достовірних доказів, які б спростовували доводи позивача про те, що квартира, яка є предметом іпотеки, є єдиними житлом родини позивача, інше нерухоме житлове майно у власності позивача відсутнє. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира є місцем постіи?ного проживання сім`і? позивача, що видно з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме маи?но та Реєстру прав власності на нерухоме маи?но, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого маи?на щодо об`єкта нерухомого маи?на №165493471 від 29.04.2019 р. та щодо дружини №165493664 від 04.05.2019 року. Крім того, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (№ 304-VII) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Тобто, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону № 304-VII щодо тимчасової заборони відчуження. Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачкою було обрано неефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, не можуть бути прийнятими до уваги. Дійсно, рішення Державного реєстратора є актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а не правочином, а тому вимоги позивача про визнання недійсним вказаного рішення про державну реєстрацію не базуються на приписах чинного законодавства, адже після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення про державну реєстрацію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права. Такі доводи підтверджуються практикою Верховного Суду, наведеною представником ТОВ «Перший інвестиційний клуб» в апеляційній скарзі. Разом з тим, із пояснень позивачки та наданих нею доказів слідує, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 рокує виконаним, на підставі цього рішення право власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на спірну квартиру 24 лютого 2021 року припинено. Дана обставина підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 березня 2021 року. З огляду на викладене, колегія суддів вважає недоцільним скасування рішення суду з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту. Інші доводи апеляційної скарги ТОВ «Перший інвестиційний клуб» щодо оскарження рішення суду від 02 грудня 2020 року висновків суду не спростовують та не містять підстав для його скасування. Щодо оскарження додаткового рішення, апеляційний суд зазначає наступне. З матеріалів справи слідує, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», треті особи: ПАТ «Платинум Банк», державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Пукшин К.В., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. 05.01.2021 р. від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в які просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу правову допомогу в розмірі 49 500 грн. Про намір подати дану заяву було озвучено в судовому засіданні 02.12.2020 року. Заява подана 23.12.2020 року. Обгрунтовуючи подану заяву, представник зазначала, що позивачці надавались юридичні послуги, що підтверджується відповідними доказами. При цьому, позивачкою разом з позовною заявою було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла та очікує понести. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Статтею 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи слідує, що 22.03.2018 року між Адвокатським об`єнанням «Кравець і партнери» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правничої допомоги №198, де визнано усі істотні умови та вартість послуг. На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію договору про надання правничої допомоги №198 від 22.03.2018 р.; копії актів наданих послу за договором про надання правничої допомоги №198 від 22.03.2018 р.; копії рахунків; копії квитанцій про оплату послуг за договором про надання правничої допомоги №198 від 22.03.2018. З розрахунку витрат на правничу допомогу вбачається, що адвокатами Адвокатського об`єднання «Кравець і партнери» надано послуги, загальна вартість яких складає 49 500 грн., а саме виконано: підготовку та подачу позовної заяви - вартістю 4 000 грн.; підготовку адвокатського запиту - вартістю 1 000 грн.; участь 15 судових засіданнях - вартість 37 500 грн.; відзив на апеляційну скаргу на ухвалу про забезпечення позову - 2 500 грн.; відзив на апеляційну скаргу на ухвалу про відмову у зустрічному забезпеченні - 2 000 грн.; відзив на апеляційну скаргу на ухвалу про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову - 2 500 грн. Визначаючи час на надання вищенаведених послуг та видів правничої допомоги, суд виходив із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому районний суд також вірно вважав, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, вони не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та з врахуванням зазначених обставин, а також складності справи та виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням поданого представником відповідача заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, суд першої інстанцій прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність зменшення їх розміру, обґрунтовано стягнувши з відповідача на користь позивача 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Додаткове рішення суду відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційних скаргах. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції за власною ініціативою зменшив розмір понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу з 49500 грн. до 20 000 грн. без заперечень із збоку представника ТОВ «Перший інвестиційний клуб», не заслуговують на увагу й спростовуються протоколом судового засідання від 02 березня 2021 року, з якого слідує, що представник Товариства заперечував проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи її розмір необґрунтованим, а також і поданою апеляційною скаргою на вказане додаткове рішення. Відсутність письмового клопотання учасника процесу про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не є підставою вважати, що сторона не заперечувала проти ухвалення додаткового рішення. Посилання в апеляційній скарзі ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на те, що представником позивача не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, не заслуговують на увагу й спростовуються наданими актами виконаних робіт. Доводи представника ТОВ «Перший інвестиційний клуб» про необхідність скасування додаткового рішення та залишення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення є безпідставними й спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, представником позивачки 17.11.20 р., тобто до ухвалення судового рішення, протягом встановленого законом строку, було надіслано суду докази щодо понесених позивачкою судових витрат у даній справі (т.2 а.с. 210-240). В судовому засіданні від 02.12.2020 р. до закінчення судових дебатів у справі представник позивачки заявила про необхідність відшкодування судових витрат згідно поданих нею раніше доказів, проте це питання не було розглянуто при винесені судом рішення по суті спору, тому 22 грудня 2020 р. представник позивачки подала заяву про ухвалення додаткового рішення та повторно надала докази щодо розміру понесених витрат. За таких обставин, докази про розмір витрат у зв`язку з розглядом справи були надані суду представником позивачки з дотриманням вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, підстав для залишення без розгляду заяви представника позивачки про ухвалення додаткового рішення немає. Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановлення додаткового рішення. Керуючись ст.ст.367, 374,375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року - залишити без змін. Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з моменту виготовлення повної постанови. Повний текст постанови виготовлений 21 жовтня 2021 року. Головуючий Судді: