Постанова 4857 № 140/4811/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/4811/21 пров. № А/857/14946/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Волдінер Ф.А.), ухвалене у письмовому провадженні в м.Луцьк 16 червня 2021 року у справі №140/4811/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, П О С Т А Н О В И В: 12.05.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, просив: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 16 квітня 2021 року № 2206/03-16 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на час призначення пенсії) в розмірі 90 відсотків суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки Волинської обласної прокуратури від 01 квітня 2021 року № 21-233вих04 про складові заробітної плати з додатком до довідки, з дня звернення до суду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України, розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Суд першої інстанції вказав, що Закон №1789-ХІІ в окремих його положеннях є чинним, та з аналізу наведеної вище норми передбачається право на пенсію згідно з цією статтею, а саме 50-1 Закону №1789-ХІІ. Суд першої інстанції зазначив, що позивач почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років. Суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача є порушеним, оскільки має місце звуження змісту та обсягу існуючого права на пенсійне забезпечення, оскільки обираючи місце свого працевлаштування та ідучи на посаду позивач мав легітимні очікування, які передбачали гарантії, які надаються державою працівникам прокуратури, у тому числі гарантій щодо пенсійного забезпечення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подали апеляційні скарги, просять скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області апеляційну скаргу мотивує тим, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулює стаття 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ. Скаржник вказує, що підстави для застосування статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ відсутні. Скаржник зазначає, що пенсія призначається у розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати. Скаржник вказує, що у період роботи позивача в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то не виникає і право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ. Також вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо призначення позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром. Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми, які втратили чинність. Скаржник вказує, що права особи не можуть накопичуватись протягом дії закону, який у подальшому втратив чинність. Скаржник зазначає, що право на призначення пенсії не пов`язується з часом початку роботи позивача в органах прокуратури. Скаржник вважає, що відмова у призначенні пенсії позивачу ґрунтується на вимогах чинного законодавства та є правомірною. Позивач подав відзив на апеляційні скарги, навівши мотиви за яких апеляційні скарги вважає безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Враховуючи, положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01 вересня 1998 року по 30 червня 2003 року навчався у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого та здобув кваліфікацію юрист, з 04 квітня 2003 року прийнятий на посаду помічника прокурора Маневицького району Волинської області, з 16 червня 2016 року переведений на посаду старшого прокурора відділу по роботі з кадрами прокуратури Волинської області та працював на різних посадах, з 30 листопада 2020 року обіймає посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань обласної прокуратури. 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся у Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (від 05 листопада 1991 року в редакції від 10 січня 2002 року). Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 повідомлено, що з 11.10.2017 пенсії працівникам прокуратури призначаються відповідно до норм статті 86 Закону №1697, згідно наданих заявником документів стаж роботи на посадах прокурорів становить 17 років 6 місяців 0 днів, вислуга років 19 років, 11 місяців, 0 днів, страховий стаж складає 22 роки 4 місяці 0 днів. У зв`язку з відсутністю на день звернення вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів, прийнято рішення №032350011693 від 12.02.2021 відмовити у призначенні пенсії за вислугу років. 08 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся у Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою за призначенням пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (від 05 листопада 1991 року в редакції від 10 січня 2002 року). До заяви додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, заяву про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, трудова книжка, диплом (свідоцтво) про навчання, довідка із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення, довідка про заробітну плату, довідка про прийняття на роботу (а.с.13-16). 16 квітня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області прийняло рішення №2206/03-16 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 через недостатній пенсійний вік (39 років 7 місяців 20 днів), страховий стаж особи становить - 22 роки 4 місяці (необхідний стаж 25 років) (а.с.18). Не погоджуючись із рішенням щодо відмови в призначені пенсії, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. На час звернення ОСОБА_1 із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) у відповідній редакції. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора. Згідно з частиною 1 статті 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Таким чином, станом на дату звернення позивача в орган Пенсійного фонду України необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років були: а) стаж за вислугу років - 25 років; б) стаж на посадах прокурорів - не менше 15 років. Частиною 6 статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася. Відповідно до частини 2 статті 86 Закону №1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Положення статті 86 Закону №1697-VII є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу як працівнику прокуратури України. На час звернення із заявою від 08.04.2021 про призначення пенсії за вислугою років загальний стаж роботи позивача є меншим, ніж встановлено частиною 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки згідно з трудовою книжкою позивача трудовий стаж становить 22 роки 4 місяці 0 днів, з них стаж роботи на прокурорських посадах - 17 років 6 місяців 0 днів, що позивачем не заперечується. Таким чином, оскільки стаж позивача недостатній для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідачі не порушили права позивача на пенсію. Щодо аргументів позивача та суду першої інстанції про неможливість звуження обсягу досягнутих соціальних гарантій шляхом внесення змін до законодавства, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції, яка була чинна на час прийняття позивача на роботу в органах прокуратури і на яку покликається позивач) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. У період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у вказаній редакції позивач не набув стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому при прийнятті Закону №1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. Водночас, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що документи для призначення пенсії за вислугу років позивач подав 08.04.2021, тобто в період, коли втратили чинність норми ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, на підставі яких призначалися пенсії за вислугу років працівникам прокуратури. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Даючи оцінку вищезазначеним аргументам, у спірних правовідносинах необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України, наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-7/99, викладеної стосовно дії загально-правового принципу норми права у часі. Згідно з позицією Конституційного Суду України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні від 3 жовтня 1997 року (справа №18/183-97) Конституційний суд України вказав, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Так, з 15 липня 2015 року введено в дію новий Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, яким на сьогоднішній день регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України (стаття 86), а також обмеження щодо виплати та обчислення розміру пенсії, та який є спеціальним при вирішенні спірних правовідносин. Слід зазначити, що Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини пятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України. Таким чином, питання щодо наявності у позивача права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватись у відповідності до приписів чинної на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років статті 86 Закону №1697-VІІ. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2019 у справі № 415/2185/17, від 10.10.2019 у справі №554/5582/17, від 04 березня 2021 року у справі №452/208/17. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами. Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури. З огляду на це, у позивача відсутні «законні сподівання» на призначення пенсії, які могли б підпадати під дію ст.1 Першого протоколу. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що для призначення пенсії за вислугу років, працівник органів прокуратури, звертаючись за призначенням пенсії в період з 1 жовтня 2020 року і пізніше (як це мало місце у спірних відносинах) повинен мати на день звернення вислугу років 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років, тоді як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ в редакції від 12.07.2001 та наявність у позивача права на призначення пенсії відповідно до статті 50-1 Закону №1789-XII, оскільки норми Закону №1789-XIІ в частині пенсійного забезпечення працівників прокуратури втратили свою чинність. Позовні вимоги щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати пенсію за вислугою років в розмірі 90 відсотків суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру є похідними від першої позовної вимоги, тому також не підлягають задоволенню. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції вирішуючи даний публічно-правовий спір порушив норми матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати. Щодо судових витрат, то у відповідності до положень статті 139 КАС України, такі не належить стягувати з сторін спору. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі №140/4811/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко