Постанова 4811 № 944/2844/20

Справа № 944/2844/20 Головуючий у 1 інстанції: Кондратьєва Н.А. Провадження № 22-ц/811/1725/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження,без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 березня 2021 року в складі судді Кондратьєвої Н.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування,- встановив: У червні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду в з позовом до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" про стягнення страхового відшкодування, просила стягнути з відповідача недоплачене відшкодування моральної шкоди в розмірі 25038 грн та 6000 грн витрат на правничу допомогу. Вимоги обґрунтовувала тим, що 20.03.2019 близько 18 год 10 хв на автодорозі поблизу с.Новий Яр, Яворівського району Львівської області трапилась ДТП з участю автомобіля марки «Камаз», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та велосипедиста ОСОБА_3 , внаслідок якої останній від отриманих травм помер. Постановою старшого слідчого ВРЗСТ ГУНП у Львівській області від 27.06.2019, кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120194000000331 від 21.03.2019, закрито у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія «Камаз» на момент настання ДТП була застрахована в ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" згідно полісу №10813641, позивачка 25.09.2019 звернулася в ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою в розмірі 50076 грн. 12.12.2019 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату відшкодування в розмірі 25038 грн, що становить 50% від заподіяної шкоди. Зменшення відшкодування на 50% страхова компанія мотивує положенням п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивачка вважає, що відповідач безпідставно зменшив розмір страхового відшкодування, оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона втратила сина, дана втрата є непоправною, вона оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 300000 грн, однак в силу вимог закону не вправі вимагати у відповідача її відшкодування в розмірі більшому ніж 50076 грн. За змістом п.36.3 ст. 36 Закону, на який посилається відповідач, у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість осіб. На думку позивачки, у даній ситуації положення п. 36.3 Закону застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а відповідальність велосипедиста ОСОБА_3 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тобто неправильне застосування відповідачем норм закону призвело до порушення прав позивачки на отримання повного відшкодування шкоди, пов`язаної з загибеллю її сина. Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що позивач не є фахівцем в галузі права, а справа має важливе значення для неї, оскільки внаслідок ДТП вона втратила сина-годувальника, понесла витрати на його поховання, а відповідач не здійснив виплату відшкодування в повному обсязі, тому змушена була звернутись за наданням правничої допомоги. Загальна кількість витраченого часу на надання правової допомоги становить 4 год, відповідно вартість наданих послуг, при вартості однієї нормогодини в розмірі 1500 грн, становить 6000 грн. Просила позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 30 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 недоплачене відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 038 (двадцять п`ять тисяч тридцять вісім) 00 коп. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на користь ОСОБА_1 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" в дохід держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. Рішення суду оскаржив відповідач ПрАТ СК «ПЗУ Україна», вважає рішення незаконним та необгрунтовним, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що враховуючи понесені позивачем витрати на лікування, на підставі наданої медичної документації, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» проведено розрахунок суми страхового відшкодування. Поряд з цим, враховуючи грубу необережність ОСОБА_3 , що сприяло виникненню шкоди і яку зафіксовано у постанові ГУНП із підтвердженням порушення ним Правил дорожнього руху, керуючись ст.ст. 1187, 1193 ЦК України, п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховою компанією прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 50 % від завданої шкоди, тому страховик сплатив позивачу відшкодування у сумі 25038,00 грн. Згідно із п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. У пункті 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 роз`яснено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Схожі положення містяться і у ст. 1193 ЦК України. Згідно постанови ГУНП ОСОБА_3 допустив грубу необережність, що призвело до порушення ним правил дорожнього руху, згідно цієї ж постанови ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути скоєння наїзду на велосипедиста ОСОБА_3 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмуванню. Тобто, причиною ДТП з технічної точки зору є факт зміни велосипедистом ОСОБА_3 напрямку свого руху. Таким чином, взявши до уваги грубу необережність ОСОБА_3 , що сприяло виникненню шкоди та відповідно до ст. 1193 ЦК України зменшивши розмір відшкодування до 1/2 , ПрАТ СК «ПЗУ Україна» у повному обсязі виконало свої зобов`язання. Звертає увагу на судову практику у схожих справах, а також на те, що ОСОБА_3 був учасником дорожнього руху та здійснював рух на транспортному засобі і його дії у подальшому призвели до ДТП. Стверджує, що є всі підстави для віднесення діяльності велосипедиста до джерела підвищеної небезпеки, при цьому ст. 1193 ЦК України визначає виключні випадки, коли шкода відшкодовується в повному обсязі незважаючи на наявність вини потерпілого у будь якій формі. Крім цього, у ст.ст. 1167, 1187 ЦК України щодо відшкодування шкоди внаслідок дії джерел підвищеної небезпеки, не передбачені виключення. Більше того, ст. 2 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає пріоритет даного закону перед положеннями інших актів, тому суд мав керуватися п. 36.3 ст. 36 цього закону. Також вважає, що витрати на правову допомогу не підлягають стягненню, як похідні від основного зобов`язання. Крім цього, суд не дослідив повноваження адвоката Стефківського В.І. на представлення інтересів позивача, його належність до адвокатського об`єднання та фактичне надання ним послуг по даній справі, а відсутність у матеріалах справи платіжного документу, що підтверджує надання послуг, ставить під сумнів, чи є витрати на правову допомогу реально понесеними. Покликаючись на складність справи, вважає, що сума начебто понесених витрат на правову допомогу не є співмірною. Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. 05.07.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивачки адвоката Стефківського В.І. на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на відповідну судову практику та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно застосував при розрахунку та виплаті страхового відшкодування позивачу положення п. 36.3 ст. 36 Закону, а тому наявні усі підстави для стягнення з нього недоплаченого страхового відшкодування. Зокрема, суд зазначив, що шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Таким чином, суд зазначив, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин положення п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки шкода пов`язана зі смертю потерпілого відшкодовується незалежно від його вини. Окремо суд зазначив, що положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки, однак у даній ситуації, смерть потерпілого велосипедиста настала в результаті наїзду на нього автомобіля, який у даній дорожній обстановці не мав технічної можливості уникнути скоєння наїзду на велосипедиста, що не переконавшись в безпечності маневру, змінив напрямок руху. При цьому, велосипедист не вважається джерелом підвищеної небезпеки, так як цей транспортний засіб не мав двигуна, а рухався внаслідок дії мускульної сили людини, яка знаходиться на ньому, відтак, його експлуатація є повністю контрольованою, а ознаками джерела підвищеної небезпеки є неможливість повного контролю з боку людини, наявність шкідливих властивостей, велика ймовірність завдання шкоди тощо, тому зіткнення автомобіля з велосипедом у цій конкретній ситуації не може бути кваліфіковано як взаємодія кількох джерел підвищеної небезпеки, що спростовує доводи представника відповідача про те, що діями ОСОБА_3 було допущено грубу необережність, яка сприяла виникненню шкоди, у зв`язку із чим, на підставі пункту 36.3 ст. 36 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 50%. У цьому контексті суд керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.01.2019, справа № 350/1425/17. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки законодавством передбачено відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого незалежно від його вини, тому шкода, на думку суду, повинна відшкодовуватися у повному обсязі. Крім цього, суд вирішив питання судових витрат та стягнув такі у користь позивачки та дохід держави, відповідно. Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини. 20.03.2019 близько 18 год. 10 хв., на автодорозі поблизу с. Новий Яр Яворівського району Львівської області трапилась ДТП за участю автомобіля «Камаз», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та велосипедиста ОСОБА_3 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отриманих травм помер на місці пригоди. Відповідно до постанови старшого слідчого ВРЗуСТ ГУНП у Львівській області Репія Я.В. від 27.06.2019, кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120194000000331 від 21.03.2019, закрито у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 8-9). Зокрема, проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що у діях водія ОСОБА_2 відсутні порушення вимог ПДР України, які б перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку із ДТП та її наслідками у виді загибелі ОСОБА_3 . Поряд з цим, цією ж постановою встановлено, що причиною настання ДТП, з технічної точки зору, є факт зміни велосипедистом ОСОБА_3 напрямку свого руху ліворуч та його виїзду на смугу руху автомобіля КАМАЗ 5511 під керуванням водія ОСОБА_2 на такій віддалі до останнього, яка вже була недостатньою для уникнення наїзду. Згідно копії перекладу з чеської мови свідоцтва про народження № 1906 від 12.12.2000 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати - ОСОБА_4 , батько не записаний (а.с. 12). 14.09.2006 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14.09.2006, виданого Залузькою сільською радою Яворівського району Львівської області. Прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_6 (а.с. 13). Згідно із свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданого Шклівською селищною радою Яворівського району Львівської області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 18 років (а.с. 10). Відповідно до довідки № 36/2019 від 21.03.2019 виданої для поховання, причиною смерті ОСОБА_3 є травмування при зіткненні з вантажним автомобілем (а.с. 11). Слідуючи заяві про коло осіб першої лінії спорідненості, на момент смерті ОСОБА_3 , останній одружений не був, як зазначалося вище у свідоцтві про народження записана лише мати (а.с. 14). Враховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що на час смерті ОСОБА_3 право на одержання страхового відшкодування мала лише його мати ОСОБА_1 , якій належить і компенсація моральної шкоди, заподіяної у зв`язку зі смертю сина. Згідно із повідомленням від 07.08.2019 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 кошти у сумі 12 000.00 грн на поховання сина ОСОБА_3 (а.с. 15). Відповідно до полісу № 10813641 транспортний засіб марки «Камаз 5511», реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент настання ДТП був застрахований в ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" (а.с. 16). 25.09.2019 представник ОСОБА_1 повідомив ПрАТ «СК "ПЗУ Україна» про дорожньо-транспортну пригоду, а також звернувся з вимогою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою у розмірі 50 076,00 грн. (а.с. 7, 8). Згідно листа № 2383-31 від 12.12.2019, ПрАТ «СК "ПЗУ Україна» повідомило про виплату страхового відшкодування у розмірі 50% завданої шкоди, оскільки велосипедистом ОСОБА_3 було порушено вимоги ПДР (а.с. 17). Відповідно до довідки про рух коштів за рахунком 1195881100 від 16.06.2020 ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" зарахувало згідно довіреності представнику позивачки ОСОБА_7 12.12.2019 на рахунок страхове відшкодування в розмірі 25 038,00 грн. (а.с. 18). Звертаючись з позовними вимогами, сторона позивачки свої доводи зводить до того, що відповідач безпідставно зменшив розмір страхового відшкодування, зокрема в силу вимог закону не вправі вимагати у відповідача відшкодування в розмірі більшому ніж 50076,00 грн., при цьому застосування відповідачем положення п. 36.3 ст. 36 Закону є неправильним, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а відповідальність велосипедиста ОСОБА_3 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Оскаржуючи рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 березня 2021 року страхова компанія зазначає, що причиною ДТП з технічної точки зору є факт зміни велосипедистом ОСОБА_3 напрямку свого руху, тому взявши до уваги грубу необережність останнього, що сприяло виникненню шкоди та відповідно до ст. 1193 ЦК України зменшивши розмір відшкодування до Ѕ частини, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» у повному обсязі виконало свої зобов`язання. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода) застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. За змістом цієї норми обов`язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини. Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. В разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо(частина перша статті 543 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. В свою чергу, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування». Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексуУкраїни). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» далі Закон № 1961-IV, вказаний Закон). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», його норми мають перевагу над нормами інших законів у цій сфері страхування. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону). Стаття 4 цього закону визначає суб`єктів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, зокрема до таких відносяться страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі. Згідно із статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За змістом пункту 22.1 статті 22, статті 23 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IVпорядку. Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 23.09.2020, справа № 199/1100/19. З положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Пунктом 27.3 статті 27 вказаного Закону встановлено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Статтею 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, зобов`язаний виплатити його в передбачений 90-денний строк з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 цієї статті). Відповідно до п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). При цьому, цим законом дійсно не передбачено можливості прийняття страховиком рішення про зменшення розміру страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, з врахуванням дій потерпілого, життю якого заподіяно шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Іншими словами, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що шкода пов`язана зі смертю потерпілого відшкодовується незалежно від його вини. При цьому, ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки, тобто п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується випадку, передбаченого у ч. 2 ст. 1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Разом з цим, у спірних правовідносинах смерть потерпілого велосипедиста настала в результаті наїзду на нього автомобіля (як джерела підвищеної небезпеки), який у даній дорожній обстановці не мав технічної можливості уникнути скоєння наїзду на велосипедиста, що не переконавшись в безпечності маневру, змінив напрямок руху. При цьому умислу потерпілого не доведено. Натомість, велосипедист у ситуації, яка виникла у цій справі, не вважається джерелом підвищеної небезпеки, так як цей транспортний засіб не мав двигуна, а рухався внаслідок дії мускульної сили людини, яка знаходиться на ньому. Отже, його експлуатація є повністю контрольованою, а ознаками джерела підвищеної небезпеки є неможливість повного контролю з боку людини, наявність шкідливих властивостей, велика ймовірність завдання шкоди тощо. Отже, зіткнення автомобіля з велосипедом у цій конкретній ситуації не може бути кваліфіковано як взаємодія кількох джерел підвищеної небезпеки. (Постанова Верховного Суду від 10.01.2019 року в справі № 350/1425/17, провадження № 61-38123св18). Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про виплату страхового відшкодування не відповідає вимогам Закону ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Так, на день настання страхового випадку розмір мінімальної заробітної плати було встановлено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у розмірі 4173 грн. (ст. 8 закону). Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 у ситуації, яка склалася та беззаперечного факту з приводу завдання їй непоправної моральної шкоди, є цілком підставними, а висновки суду обґрунтованими, яких не спростовують суб`єктивні твердження та доводи апеляційної скарги. Що стосується розподілу судових витрат, то такий, на переконання колегії суддів, проведено судом з дотриманням вимог закону, оскільки в матеріалах справи наявні детальні розрахунки робіт (наданих послуг), договори про надання правової допомоги, на підставі яких така надавалася, підстави вважати такі докази неналежними, відсутні (а.с. 20-28). Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, колегія суддів враховує те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). Як вбачається із матеріалів справи, заперечуючи розмір судових витрат, представник відповідача покликається на те, що предмет спору у такій не є складним, що на думку останнього свідчить лише один епізод спірних правовідносин, відсутність великого обсягу фактичних даних та процесуальних документів. У цьому контексті, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі виконання відповідачем вимог закону, спірні правовідносини (тобто ті, які, з врахуванням принципу диспозитивності є предметом даного спору) могли бути врегульовані у досудовому порядку, без подання позову та відповідних стягнень у примусовому порядку. Що стосується доводів про відсутність у представника позивачки адвоката Стефківського В.І. повноважень, то такі прямо спростовуються наявними у матеріалами доказами. При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зміст оскаржуваного рішення відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, в тому числі в частині щодо мотивованої оцінки доводів сторін, наданих ними доказів, норм права, які суд застосував та мотивів їх застосування, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - залишити без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 жовтня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк