Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/10244/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 308/10244/21 пров. № А/857/17788/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Затолочного В.С., Ніколіна В.В., за участю секретаря судових засідань - Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 серпня 2021 року (головуючий суддя: Зарева Н.І., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - встановив: ОСОБА_1 , 03.08.2021 звернувся з позовом до суду про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕОА № 4540473 від 25.07.2021, винесеної інспектором поліції Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Шелеснак Мар`яною Андріївною за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Обґрунтовує позов тим, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся українською мовою, без залучення перекладача. Процес розгляду справи інспектором не відповідає вимогам ст. 279 КУпАП, обставини передбачені ст. 280 КУпАП не з`ясовувалися, права позивача як особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, всупереч вимогам ст. 268 КУпАП, роз`яснені не були, інспектор поліції не спілкувалась з позивачем на зрозумілій йому арабській мові. Окрім цього, посилається на те, що інспектором поліції не притягнуто відповідача до адміністративної відповідальності за керування автомобілем із технічною несправністю в темну пору доби з непрацюючим заднім габаритом. Також позивач вказує на те, що оскільки позивач оспорив і не визнав вчинення ним адміністративного правопорушення, інспектор повинен був скласти протокол про адміністративне правопорушення, інспектор не зазначила в постанові, який саме пункт ПДР порушено позивачем під час ймовірного керування ним автомобілем із технічною несправністю. У постанові не наведено про дослідження доказів відповідачем під час розгляду справи відносно позивача. Поліцейською не було зазначено доказів відсутності у позивача посвідчення водія. Окрім цього, позивач зазначає, що відповідачем було порушене його право на правову допомогу, вказує, що з огляду на нероз`яснення такого права через відсутність перекладача. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Постанову серії ЕОА № 4540473 від 25.07.2021 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, винесену інспектором поліції Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Шелеснак Мар`яною Андріївною, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн скасовано. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 надіслано на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Представник позивача Цебрик Л.В., 19.10.2021 подав до суду апеляційної інстанції письмове клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі. Суд апеляційної інстанції зауважує, що участь позивача та його представника в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, а відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Отже, у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити. Крім цього, неявка в судове засідання представника позивача визнана неповажною, оскільки ним визначено пріоритетною участь у іншому судовому засідані. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 15.07.2021 інспектором УПП в Закарпатській області лейтенантом поліції Шелеснак Мар`яною Андріївною винесено постанову серії ЕАО № 4540473 відносно ОСОБА_1 , громадянина Йорданії, про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Згідно з постановою серії ЕАО № 4540473 від 25.07.2021 року, ОСОБА_1 25.07.2021 о 23 год. 20 хв. у м. Ужгороді по вул. Собранецькій, 13 керував автомобілем із технічною несправністю, у темну пору доби не працював задній габарит, водій, керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. Із посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої 23.03.2017, орган, що видав 2101, вбачається, що позивач є громадянином Йорданії. Згідно з свідоцтвом від 20.02.2017 про складення іспитів на середню освіту позивачем за спеціальністю авто-електрика, перекладеного з англійської мови, копія якого міститься в матеріалах справи, та довідки ДВНЗ «УжНУ» за № 52-11/4705 від 16.08.2021, позивач є студентом 3-ого курсу інженерно-технічного факультету Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» з англійською мовою навчання. Паспортом виданим на ім`я позивача серії 0373116 від 19.02.2017, посвідкою на тимчасове проживання серії ТР166172 від 23.03.2017 підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Йорданії. З водійських прав серії НОМЕР_2 від 24.02.2016, виданих на ім`я позивача Королівством Йорданії, вбачається, що у ньому відсутні нумерація реквізитів, місце народження позивача, його підпис, які згідно п. 4 додатку № 6 до Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року є обов`язковими для національного посвідчення водія. Окрім цього, піктограми категорій транспортних засобів, на керування якими дійсне посвідчення, відрізянються від тих, які визначені пукнтом 11 додатку № 6 вищевказаної конвенції, які є також обов`язковими реквізитами національного посвідчення водія, згідно даного нормативно-правового акта. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення водія позивача, видане Королівством Йорданія не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, а тому воно не надає останньому право на керування транспортними засобами на території України. Крім цього, дійшов висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відповідачем допущено грубі порушенням норм КУпАП, а тому надіслано справу на новий розгляд до компетентного органу, який виніс оскаржувану постанову, а саме - Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до п. п. «а» п. 2.1. розділу

2. Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР України), водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також, зокрема, пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (п.п. «а» п. 2.4 ПДР України). Частиною 2 ст. 126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Таким чином, закон пов`язує відповідальність, яка передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ передбачено, що водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пунктами 2, 5 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення. З системного аналізу вищенаведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право працівників органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, на підтвердження права на керування транспортним засобом, до матеріалів справи долучено копію посвідчення водія, виданого позивачу Королівством Йорданія (а. с. 42). Згідно з пунктом 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511) особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту. Відповідно до Статусу Конвенції про дорожній рух 1968 року - Королівство Йорданія не ратифікувало зазначену конвенцію та не приєдналося до неї. Крім цього, водійське посвідчення позивача, не відповідає вимогам цієї конвенції, оскільки в ньому відсутні нумерація реквізитів, його підпис, які згідно п. 4 додатку № 6 до Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року є обов`язковими для національного посвідчення водія. Також, піктограми категорій транспортних засобів, на керування якими дійсне це посвідчення, відрізняються від тих, які визначені пунктом 11 додатку № 6 вищевказаної Конвенції, які є також обов`язковими реквізитами національного посвідчення водія. Отже, посвідчення водія позивача, видане Королівством Йорданія не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, а тому воно самостійно, не надає останньому право на керування транспортними засобами на території України. Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом розглядуваного спору є постанова про накладення стягнення, згідно якої, позивач не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, чим порушено п. 2.1. розділу 2 ПДР України, відповідальність за вказане правопорушення передбачено ч. 2 ст. 126 КУпАП, а тому суд апеляційної інстанції критично оцінює покликання позивача, що інспектором поліції не вказано в оскаржуваній постанові, який саме пункт ПДР України порушено позивачем, під час керування позивачем в темну пору доби з не працюючим заднім габаритом. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана обставина не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови. Оскільки, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, тобто за одне правопорушення з числа вчинених, є обґрунтованим, навіть коли факт керування транспортним засобом в темну пору доби з не працюючим заднім габаритом, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 127/19283/17. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивачем при розгляді справи, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не додано доказів, які б підтверджували, що на момент розгляду поліцейським справи про адміністративне правопорушення, у позивача було наявне посвідчення водія, яке надає позивачу право на керування транспортними засобами на території України. Щодо покликання позивача, що справа про адміністративне правопорушення розглянута без залучення перекладача, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Королівства Йорданії та навчається в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет», з англійською мовою навчання, а українською мовою не володіє. Однак, інспектором, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, не вжито жодних дій щодо надання позивачу можливості реалізувати своє право, передбачене 268 КУпАП, скористатися послугами перекладача. Отже, такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що на думку суду апеляційної інстанції, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 286 КАС України, є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та надіслання справи на новий розгляд до компетентного органу - Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 315, 316, 321, 322, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 серпня 2021 року у справі № 308/10244/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. С. Затолочний В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 22.10.2021.