Постанова 4807 № 334/7307/20

Дата документу 19.10.2021 Справа № 334/7307/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2792/21 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В. Є.У.№ 334/7307/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві володіння та користування майном (квартирою) шляхом вселення, за апеляційною скаргоюОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві володіння та користування майном (квартирою) шляхом вселення. Позов обґрунтовує тим, що йому на праві власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 , відповідачі є співвласниками квартири, кожному з них належить по 1/4 частці. Квартирою користуються лише відповідачі, які не визнають його співвласником та перешкоджають у володінні та користуванні житлом, не допускають до квартири, не дають можливості заселитися в ній, відмовляються надати комплект ключів від вхідних дверей та визначитися із порядком користування її житловим приміщенням, у зв`язку з чим він позбавлений можливості належним чином здійснювати обслуговування приміщення, не має можливості провести його технічну інвентаризацію, обстежити, замінити, відремонтувати (у разі необхідності) відповідні мережі водо-, тепло -, газо -, електропостачання, після чого укласти відповідні договори з підприємствами, що надають відповідні послуги, та не має можливості користуватися зазначеними послугами, не має доступу до лічильників в квартирі. У зв`язку з тим, що відповідачами чиняться перешкоди у вільному володінні і користувач належним йому майном, позивач для відновлення своїх прав вимушений був неодноразово звертатися до Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з відповідними заявами. У зв`язку з тим, що поліція вбачає у виниклій ситуації ознаки цивільно-правових відносин, позивач вимушений звернутись з відповідним позовом до суду. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2021 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у праві володіння та користування майном (квартирою) шляхом вселення до квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надати ОСОБА_1 комплект ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору та на правничу (правову) допомогу в сумі 2340,80 грн. в рівних частинах по 780,27 грн. Не погоджуючись з рішенням суду,ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_3 вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач не є членом родини відповідачів, і тому не може користуватись наявними в квартирі кімнатами спільно зі сторонніми для нього особами. ОСОБА_1 забезпечений іншим житлом, чудово розуміє неможливість проживання в квартирі, не бажає вирішити питання мирним шляхом. Окрім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірна квартира є двокімнатною та має чотирьох співвласників, при вказаних обставинах виділити ОСОБА_1 частку вказаної квартири в натурі не можливо. Також апелянт вказував на те, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі всіх осіб, а саме ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який є малолітнім сином ОСОБА_2 . Апелянт вважає, що оскаржуване рішення впливає на права не залучених у справі осіб. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів ОСОБА_5 , яка підтримала апеляційну скаргу і просила про її задоволення, заперечення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Його частка у праві спільної часткової власності у спірній квартирі складає 1/4. Вказані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 182473795 від 26.09.2019, технічним паспортом на спірну квартиру, виданим ТОВ «ЗМБТІ» станом на 10.09.2019. Право спільної часткової власності на спірну квартиру позивач ОСОБА_1 набув на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2019 у справі № 334/2792/18. Іншими співвласниками спірної квартири є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 103478410 від 13.11.2017. Право спільної часткової власності на спірну квартиру відповідачі набули на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих 09.12.2016 Запорізькою районною державною нотаріальною конторою. Згідно з довідками Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 22.12.2020 відповідачі мають зареєстровані місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачі чинять перешкоди у користуванні спірною квартирою, що підтверджується їх заявами по суті спору та поясненнями представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 , а також відповідями Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області на заяви ОСОБА_1 ( т.1 а.с.17-19) Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторони є співвласниками спірної квартири, їх частки є рівними, а отже кожний із співвласників має право володіти і користуватися належною йому власністю. Відповідачі перешкоджають позивачеві у вселенні, а тому його порушене право підлягає захисту у судовому порядку. Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції виваженими, законними та обґрунтованими з огляду на таке. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. У ст. 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Установивши, що сторони є співвласниками спірної квартири, їх частки є рівними, проте відповідачі перешкоджають ОСОБА_1 у користуванні спільною частковою власністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про усунення таких перешкод і вселення позивача у належне йому житло. Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідачів, а позивач має у власності житловий будинок, а отже забезпечений житлом, а тому і не може бути вселений в спірну квартиру, є неспроможними. Наявність у позивача іншого житла не є підставою для відмови йому у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні іншим житлом, яке належить сторонами на праві спільної часткової власності. Доказів неможливості визначити порядок користування квартирою, поділити її в натурі, матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в порушення норм діючого законодавства не було залучено до справи як учасника ОСОБА_5 , яке має право користування спірною квартирою апеляційний суд вважає безпідставними. Спір з приводу квартири, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, виник між співвласниками цієї квартири. При зверненні до суду ОСОБА_1 на власний розсуд визначився із відповідачами особами, які порушують його права як співвласника, до яких і були заявлені відповідні вимоги. Не залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_5 , яка не є співвласником квартири, не є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову. ОСОБА_5 приймала участь у розгляді справи як представник відповідачів і мала реальну можливість вступити у справу у відповідності до вимог ст. 51 ЦПК України, проте не скористалася таким своїм правом. Представництво інтересів малолітнього ОСОБА_6 , 2018 р.н., який не є співвласником спірного житла, здійснював його батько відповідач ОСОБА_2 . Питання про права і обов`язки малолітнього ОСОБА_6 оскаржуваним рішенням не вирішувалися. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 20 жовтня 2021 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська