Постанова 4802 № 161/13437/15-ц

Справа № 161/13437/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/1292/21 Категорія: 34 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я., з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В., представника відповідача - Дейнеки О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Сента», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 28 серпня 2012 року на автомобільній дорозі Київ-Чоп 302 км + 40 м в с. Горбаків Гощанського району Рівненської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Водій ОСОБА_2 , керуючи вантажним автомобілем Volvo FH 4Х2Т, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить Приватному підприємству «Сента» (далі - ПП «Сента»), і який на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з власником джерела підвищеної небезпеки, скоїв наїзд на належний їй автомобіль марки «ІВЕКО» 5912, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Позивач зазначала, що внаслідок ДТП вона, як пасажир автомобіля «ІВЕКО», отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості та змушена була тривалий період провести в лікарні, на відновлення здоров`я було витрачено значні кошти, вона пройшла тривалий термін повернення до звичного життя. Також позивач вказувала, що внаслідок ДТП належний їй автомобіль «ІВЕКО» зазнав значних механічних пошкоджень, був евакуйований з місця ДТП на платну стоянку, де перебував 76 днів з 28 серпня 2012 року по 13 листопада 2012 року в Гощанському районі Рівненської області. При цьому, вартість послуги з евакуації на стоянку становила 1 000 грн, розмір витрат, пов`язаних з перебуванням автомобіля на платній стоянці - 1 520 грн та евакуація транспортного засобу до м. Луцька - 2 350 грн. Кримінальну справу по факту ДТП, яка сталася 28 серпня 2012 року, було порушено 05 вересня 2012 року, а лише 02 липня 2013 року відомості по даному факту було внесено в ЄДРД. При цьому, на її неодноразові звернення зі скаргами на недотримання розумних строків, бездіяльність слідчого, тяганину при досудовому розслідуванні злочину, позитивних результатів не дали, досудове розслідування на даний час не завершене та рішення по даній справі не прийнято, у зв`язку з чим вона була змушена звернутись до суду з позовом про відшкодування завданої їй внаслідок ДТП матеріальної та моральної шкоди до прийняття рішення щодо притягнення винної особи до відповідальності. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача ПП «Сента» на її користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 3 070 грн 39 коп., матеріальні збитки, заподіяні пошкодженням транспортного засобу відповідно до висновку експерта-автотоварознавця, моральну шкоду у розмірі 25 000 грн, а також понесені по справі судові витрати. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи залучено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» (далі - ПрАТ «СК «Перша»). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПП «Сента» на користь ОСОБА_1 72 800 грн 24 коп. спричинених матеріальних збитків, понесені витрати на лікування у розмірі 550 грн 39 коп., витрати на евакуацію транспортного засобу у розмірі 3 350 грн, 1 520 грн сплачених за стоянку автомобіля, 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2017 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ПрАТ «СК «Перша». Збільшивши позовні вимоги, представник ОСОБА_4 просила суд стягнути з ПрАТ «СК Перша» на користь позивача ОСОБА_1 50 000 грн матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, 550 грн 30 коп. понесених витрат на лікування, а з ПП «Сента» - 22 800 грн 24 коп. матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, 119 202 грн 72 коп. інфляційних збитків, 3 350 грн витрат, пов`язаних з евакуацією транспортного засобу, 1 520 грн витрат за стоянку транспортного засобу, 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 3 268 грн 80 коп. витрат, пов`язаних з проведенням судової автотехнічної експертизи, 2 218 грн 17 коп. сплаченого судового збору. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Перша» на користь ОСОБА_1 50 000 грн матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу та 550 грн 30 коп. понесених витрат на лікування. Стягнуто з ПП «Сента» на користь ОСОБА_1 22 800 грн 24 коп. матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, витрати на евакуацію транспортного засобу у розмірі 3 350 грн, 1 520 грн витрат на стоянку автомобіля, 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «СК «Перша», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Перша» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Перша», не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що на час подання апеляційної скарги позивач не зверталась до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, не надавала для огляду пошкоджене майно, не подавала заяву про обґрунтовану неможливість вчинити обов`язкових дій, визначених спеціальним законом. Крім того, строк на подання вказаної заяви є присічним та становить один рік, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і три роки, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Отже, у ПрАТ «СК «Перша» не виникло зобов`язання щодо виплати будь-якого виду страхового відшкодування на рахунок позивача внаслідок ДТП від 28 серпня 2012 року у зв`язку з неподанням такою особою заяви на виплату страхового відшкодування упродовж встановленого строку, а також невиконання власних обов`язків відповідно до порядку та норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 до страхової компанії. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «СК «Перша» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки рішення суду відповідачем ПрАТ «СК «Перша» оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до страхової компанії, тому в іншій частині це рішення апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що 28 серпня 2012 року на автомобільній дорозі Київ-Чоп 302 км + 40 м в с. Горбаків Гощанського району Рівненської області сталася ДТП за участю вантажного автомобіля Volvo FH 4Х2Т, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить відповідачу ПП «Сента», під керуванням ОСОБА_2 та автомобілем «ІВЕКО» 5912, д.н.з. НОМЕР_2 , належного позивачу ОСОБА_1 під керуванням ОСОБА_3 . З постанови про закриття кримінального провадження від 06 квітня 2016 року вбачається, що 28 серпня 2012 року на дорозі Київ-Чоп 302 км + 40 м в с. Горбаків Гощанського району Рівненської області, ОСОБА_2 , який працює водієм ПП «Сента», керуючи автомобілем Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом «Kogel», д.н.з. НОМЕР_3 , рухаючись зі сторони м. Київ у напрямку м. Рівне, не вибравши безпечної швидкості руху та не врахувавши дорожню обстановку, здійснив зіткнення з транспортним засобом «ІВЕКО» 5912, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який належить ОСОБА_1 , в якому вона була пасажиром, та зупинився на заборонений сигнал світлофора на регульованому пішохідному переході. Внаслідок чого автомобіль «ІВЕКО» здійснив зіткнення з автомобілем «Renault», д.н.з. НОМЕР_4 з напівпричепом «Kogel», д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_5 . В результаті останнього зіткнення пасажир автомобіля «ІВЕКО» - позивач по справі ОСОБА_1 , отримала тілесні ушкодження, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою довготривалого розладу здоров`я. Постановою про закриття кримінального провадження (КП № 12013190080000292) від 06 квітня 2016 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні кримінального правопорушення та копію постанови направлено начальнику відділу превентивної діяльності ГУ Національної поліції в Рівненській області для вирішення питання про притягнення винного водія до адміністративної відповідальності за вчинення даного правопорушення. Під час досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 написала заяву про закриття кримінального провадження за фактом нанесення їй тілесних ушкоджень під час ДТП, так як претензій матеріального та морального характеру не має, потерпілим по даному факту бути не бажає. З висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 8349 від 01 грудня 2020 року слідує, що з технічної точки зору, в діях водія автомобіля марки Вольво, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам п.13.1 ПДР України. З технічної точки зору, така невідповідність дій водія автомобіля марки Вольво, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП, що мала місце 28 серпня 2012 року на дорозі Київ-Чоп 302 км + 40 м в с. Горбаків Гощанського району Рівненської області (а.с.127-131, том 2). Судом також встановлено, що ОСОБА_2 на момент ДТП працював водієм ПП «Сента», транспортний засіб марки Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 , перебував у власності відповідача ПП «Сента», цивільно-правова відповідальність цього підприємства згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8613365 від 07 серпня 2012 року була застрахована у відповідача ПрАТ «СК «Перша» на страхову суму у 100 000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю та 50 000 грн за шкоду, заподіяну майну, розмір франшизи - 0 грн. (а.с.57, том 1). З висновку про вартість матеріального збитку до звіту про оцінку транспортного засобу № 2013/1825 від 16 лютого 2013 року вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «ІВЕКО» 59.12, д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження станом 05 грудня 2012 року, складає 72 800 грн 24 коп. (а.с.138-188, том 1). Також з виписки № 12998 від 18 серпня 2012 року слідує, що позивач ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у Волинській обласній клінічній лікарні і вартість її лікування, згідно представлених чеків, становить 550 грн 39 коп. (а.с.27-29, том 1). Позивачем також були понесені витрати за стоянку автомобіля у розмірі 1 520 грн та 3 350 грн за послуги з евакуації транспортного засобу (а.с.30, 33, 38, том 1). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 свої вимоги мотивувала тим, що внаслідок ДТП, у якій належний їй транспортний засіб отримав механічні пошкодження та вона сама отримала тілесні ушкодження, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою довготривалого розладу здоров`я, їй була завдана майнова та моральна шкода, яку їй мають відшкодувати відповідачі, а саме ПрАТ «СК «Перша» у межах лімітів страхового відшкодування, а ПП «Сента» решту шкоди, яка не охоплюється регламентною виплатою. Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Частинами 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Статтею 3 цього Закону передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Положеннями статей 1, 6, 9 Закону передбачено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок ДТП з використанням транспортного засобу. Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 вказаного Закону передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положеннями ст. 988 ЦК України визначено, що страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. У разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ПП «Сента» була застрахована у відповідача ПрАТ «СК «Перша» на страхову суму у 100 000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю та 50 000 грн за шкоду, заподіяну майну, згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8613365 від 07 серпня 2012 року, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з ПрАТ «СК «Перша» в межах лімітів відповідальності підлягає до стягнення на користь позивача ОСОБА_1 50 000 грн матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу та 550 грн 30 коп. понесених витрат на лікування в рахунок погашення шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілої. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ПП «Сента» на користь ОСОБА_1 матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, витрат на евакуацію транспортного засобу та на стоянку автомобіля, про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом в цій частині. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у ПрАТ «СК «Перша» не виникло зобов`язання щодо виплати позивачу будь-якого виду страхового відшкодування внаслідок ДТП від 28 серпня 2012 року у зв`язку з неподанням такою особою заяви на виплату страхового відшкодування впродовж встановленого строку, а також невиконання власних обов`язків відповідно до порядку та норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на таке. Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 991 ЦК України, п. 37.1.3. ст. 37 Закону страховик має право відмовитись від здійснення страхової виплати у разі невиконання потерпілим своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини і обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Такі обов`язки потерпілого визначені ст. 33 та 33-1 Закону. Так, водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після ДТП, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком повідомлення про ДТП його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна (п. 33.3. ст. 33 Закону). Відповідно до п. 33-1.1. ст. 33-1 Закону страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до ДТП, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин ДТП, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї ДТП пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально. Отже, невиконання потерпілим наведених обов`язків може бути підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування лише в тому випадку, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини і обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_1 зберігала пошкоджений транспортний засіб з моменту ДТП (28 серпня 2012 року) до його евакуації до м. Луцька (13 листопада 2012 року). При цьому страховик ПрАТ «СК «Перша» був обізнаний про факт ДТП, що підтверджується висновком про вартість матеріального збитку до звіту про оцінку транспортного засобу №2013/1825 від 16 лютого 2013 року, виконаного на його замовлення з метою визначення розміру страхового відшкодування. Отже, матеріали справи не містять даних про невиконання позивачем своїх обов`язків, які призвели до неможливості страховика встановити факт ДТП, причин та обставин її настання або розмір заподіяної шкоди. При цьому потерпілий, в силу норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», має право на отримання страхового відшкодування і не зобов`язаний повідомляти про страховий випадок страхову компанію, яка за законом повинна здійснювати страхове відшкодування, так як цей обов`язок покладено саме на водія забезпеченого транспортного засобу У справі, що переглядається, обов`язок повідомлення страховика про ДТП покладений саме на відповідача ПП «Сента», водій якого причетний до такої пригоди, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Неповідомлення позивачем ОСОБА_1 про страховий випадок не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки вказані дії не призвели до неможливості страховиком встановити вищевказані обставини. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 29 липня 2019 року у справі № 501/212/17. Покликання відповідача в апеляційній скарзі на невідповідність рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є його власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність рішення в оскаржуваній частині. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: