Ухвала КАС ВС № 640/11715/19

УХВАЛА 21 жовтня 2021 року м. Київ справа № 640/11715/19 адміністративне провадження № К/9901/36120/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М., перевіривши касаційну Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі №640/11715/19 за адміністративним позовом Національної поліції України до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії, - у с т а н о в и в : Національна поліція України (далі по тексту - позивач, НП України) звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідачі, ДФС України, ДПС України) в якому просила визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 06 березня 2019 року №920/5/99-99-13-02-03-16/ІПК та зобов`язання відповідача надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до податкового органу із запитом на отримання індивідуальної податкової консультації щодо можливості включення грошової компенсації поліцейським у розмірі понесених витрат за найм житла, що обумовлене виконанням ними службових обов`язків до переліку доходів, визначених підпунктом 165.1.1 ст. 165 ПК України та відповідного відображення у формі №1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу нарахованого (оплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з цих податку» як доходу, який не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу поліцейських. В наданій податковій консультації податковий орган зазначив, що щомісячна грошова компенсація поліцейським за найм ними житла, не пов`язана з виконанням обов`язків несення служби, тому до такої виплати не застосовуються положення п. 168.5 ст. 168 ПК України, яка передбачає відшкодування утриманих сум податку на доходи фізичних осіб лише із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних поліцейськими у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби. Не погодившись зі змістом індивідуальної податкової консультації як правовим актом індивідуальної дії, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду та просить суд задовольнити позовні вимоги та зобов`язати відповідача надати нову консультацію з урахуванням висновків суду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 06 березня 2019 року №920/5/99-99-13-02-03-16/ІПК. В іншій частині відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини. Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності. Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі №640/11715/19 за адміністративним позовом Національної поліції України до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді О. О. Шишов М. М. Яковенко