Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/7215/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7215/21 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2021 року Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Одеського державного університету внутрішніх справ, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ №248 о/с від 17 листопада 2020 року "По особовому складу"; - поновити рядового поліції ОСОБА_1 на посаді курсанта 2 курсу Херсонського факультету ОДУВС з 18 листопада 2020 року; - стягнути з Одеського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, оскільки вказані позивачем підстави поважними визнані не були. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскаржуваним наказом позивач ознайомився у електронному кабінеті «Електронний суд» 13 червня 2021 року, а саме під час огляду матеріалів позовної заяви ОДУВС (усі матеріали завантажено до підсистеми «Електронного суду» 13 червня 2021 року. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло відповідачем. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача докази по справі. На електронну адресу Київського окружного адміністративного суду 07 липня 2021 року від Одеського державного університету внутрішніх справ надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском ОСОБА_1 строку звернення до суду, оскільки про спірний наказ позивачу стало відомо ще 18 листопада 2020 року. Так 12 липня 2021 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Одеського державного університету внутрішніх справ засобами поштового зв`язку надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, яка є аналогічною за змістом із заявою, поданою 07 липня 2021 року. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи спростовують твердження позивача щодо його необізнаності з існуванням спірного наказу до 13 червня 2021 року, та свідчать про те, що 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 вже було відомо про його відрахування з навчального закладу та звільнення зі служби в поліції на підставі спірного наказу (особисте ознайомлення, що засвідчується підписом позивача), що є початком обчислення процесуального строку для звернення до суду. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Суспільні відносини, пов`язані зі вступом, проходженням та звільненням з публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється спеціальним законодавством - Законом України "Про Національну поліцію", а також затвердженим постановою КМ України від 29 липня 1991 року № 114 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, питання звернення до суду за захистом своїх прав при вступі, проходженні та звільненні з публічної служби врегульовуються положеннями КАС України, який встановлює спеціальні строки звернення до адміністративного суду. За правилами частини 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 цього Кодексу). У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Колегія суддів звертає увагу, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року по справі №340/1019/19. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Як вбачається з матеріалів справи, що предметом позову в даній справі є, зокрема, оскарження наказу №248 о/с від 17 листопада 2020 року "По особовому складу". Так, наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 17 листопада 2020 року №248 о/с "По особовому складу" відраховано з університету відповідно до наказів МВС України від 14 лютого 2008 року №62 та від 07 вересня 2009 року №381 за невиконання навчального плану та звільнено зі служби в Національній поліції з 18 листопада 2020 року і відповідно до вимог контракту про здобуття освіти від 30 вересня 2019 року утримати кошти, які МВС України затратило на навчання в університеті рядового поліції ОСОБА_1 , курсанта 2-го курсу Херсонського факультету. Так, позивач у позовній заяві та у апеляційній скарзі зазначив, що зміст спірного наказу не був доведений відповідачем до його відома, а зі вказаним документом він ознайомився лише 13 червня 2021 року під час ознайомлення через систему "Електронний суд" з позовною заявою Одеського державного університету внутрішніх справ про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням, в сумі 32227,37 грн. На підтвердження своїх пояснень позивач долучив до матеріалів справи витяг з системи "Електронний суд". Так, в рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року по справі № 540/4144/20 зазначено, що 09 березня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що з 02 грудня 2020 року та по теперішній час перебуває на військовій (строковій) службі в Національній гвардії України, та не має можливості повною мірою відповідати на листи та виконувати інші процесуальні дії, що не пов`язані з виконанням обов`язків військовослужбовця. 28 грудня 2020 року матір`ю ОСОБА_1 було отримано лист з відділу юридичного забезпечення ОДУВС від 03 грудня 2020 року № 4/681, адресований позивачу, про те, що ним порушено умови Контракту в частині невиконання умов договору щодо дострокового звільнення з органів Національної поліції України, і тому він повинен відшкодувати державні кошти витрачені на навчання МВС, через Університет, в розмірі 32227,37 грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96212392). Отже, в даному випадку під час підготовлення відзив на позовну заяву по справі № 540/4144/20 позивач вже знав про наказу від 17 листопада 2020 року №248 о/с "По особовому складу" ще 18 листопада 2020 року. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом наказу від 17 листопада 2020 року №248 о/с "По особовому складу" ще 18 листопада 2020 року, про що свідчить надана відповідачем копія розписки від 18 листопада 2020 року про отримання витягу зі спірного наказу, яка містить підпис позивача. З аналізу матеріалів справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи спростовують твердження позивача щодо його необізнаності з існуванням спірного наказу до 13 червня 2021 року, та свідчать про те, що 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 , вже було відомо про його відрахування з навчального закладу та звільнення зі служби в поліції на підставі спірного наказу, що є початком обчислення процесуального строку для звернення до суду. Відтак, строк звернення до адміністративного суду сплинув, оскільки за захистом власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся лише 17 червня 2021 року, тобто, більше ніж через п`ять місяців з моменту, коли дізналася про існування оскаржуваних наказів, та більше місяця з моменту подання відзиву на позовну заяву по справі № 540/4144/20. У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Великої Британії" Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33). Оскільки на протязі більше ніж трьох місяців (подання відзиву на позовну заяву по справі № 540/4144/20) позивачем не ставилося питання щодо правомірності звільнення останньої з публічної служби, то подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням спірного наказу матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Отже, висновки суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують. Щодо посилання апелянта, що судом першої інстанції не було надано йому можливості подати заперечення на заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції надавалась можливість подання позивачу заяви з обґрунтування пропущення строку і останній в ній зазначив, як і в апеляційній скарзі, що про оскаржуваний наказ йому стало відомо лише 13 червня 2021 року, в той час, як свідчать матеріали справи надані відповідачем та встановлені рішенням суду, що про оскажуваний наказ позивачу було відомо більше, як за три місяці до звернення до суду з даним позовом. Крім того, як вбачається з матеріалів справи на адресу позивача відповідачем 07 липня 2021 року надіслано заяву про залишення без розгляду та ОСОБА_1 отримано 12 липня 2021 року (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), отже останній не був позбавлений права до 22 липня 2021 року подати свої заперечення на дану заяву. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 123, 169, 240, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов