Постанова Чернігівський апеляційний суд № 728/1223/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 728/1223/21 Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1379/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Кредитна спілка «Істок», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Кредитної спілки «Істок» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 липня 2021 року (повний текст рішення складено 26 липня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Істок» про захист прав споживача та визнання частково недійсним договору про споживчий кредит, - У С Т А Н О В И В: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Істок» (далі по тексту - КС «Істок») про захист прав споживача та визнання частково недійсним договору про споживчий кредит. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що згідно договору про споживчий кредит № ДКВ - 2592 від 12.02.2018 КС «Істок» надала йому грошові кошти в сумі 50000 грн до 12.08.2019. Пунктом 4.7.3 Договору встановлено, що у разі порушення Позичальником виконання зобов`язань зі сплати платежів за договором, можуть настати правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема повернення Позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100 % річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором, згідно ст.625 ЦК України. Вважає, що вказана відповідальність є необґрунтованою та несправедливою, виходячи з положень ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просить визнати недійсним пункт 4.7.3 в частині, яким встановлена відповідальність у розмірі 100 % річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором про споживчий кредит № ДКВ-2592 від 12 лютого 2018 року, укладеним між КС «Істок» та ОСОБА_1 та стягнути з КС «Істок» на його користь 4000 грн витрат на правничу допомогу адвоката. Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 4.7.3 в частині, яким встановлена відповідальність у розмірі 100 % річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором про споживчий кредит № ДКВ-2592 від 12 лютого 2018 року, укладеним між КС «Істок» та ОСОБА_1 . Стягнуто з КС «Істок» на користь ОСОБА_1 2000 гривень 00 копійок в рахунок повернення коштів по сплаті за правничу допомогу. Стягнуто з КС «Істок» на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, КС «Істок» звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про захист прав споживачів». Матеріали справи не містять доказів того, що положення п. 4.7.3 Договору про споживчий кредит №ДКВ-2592 від 12.02.2018 року було визнано несправедливим, з огляду на що, як зазначає Закон, саме після цього таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Заявник указує, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваного пункту договору у зв`язку з тим, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Зазначає, що звернення ОСОБА_2 із позовними вимогами про визнання пункту договору недійсним має на меті ухилення позивача від виконання зобов`язань за укладеним Договором про споживчий кредит №ДКВ-2292 від 12.02.2018 року, що підтверджується наявним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 31.01.2020 року, винесеним у справі №127/11508/19, що набрало законної сили. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що умова п. 4.7.3 Договору від 12.02.2018 щодо сплати 100 % відсотків від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за договором згідно ст. 625 ЦК України є несправедливою, оскільки всупереч принципу добросовісності, породжує істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків споживача, внаслідок чого є підстави для визнання недійсним вказаного пункту відповідно до ч.1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України з моменту укладення договору. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Судом встановлено, що 12.02.2018 між КС «Істок» та ОСОБА_1 , як членом кредитної спілки «Істок», було укладено договір про споживчий кредит №ДКВ-2592, відповідно до якого позивач надав відповідачеві кредит в сумі 50000 гривень на строк до 12.08.2019. Позичальник зобов`язався повернути наданий кредит і виконати свої обов`язки за даним договором в повному обсязі (а.с. 5-6). Пунктом 4.7.3 Договору встановлено, що у разі порушення Позичальником виконання зобов`язань зі сплати платежів за договором, можуть настати правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: повернення Позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100 % річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором, згідно ст.625 ЦК. Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 31.01.2020 року частково задоволено позовні вимоги КС «Істок» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Істок» заборгованість за договором про споживчий кредит № ДКВ 2592 від 12.02.2018, яка утворилася станом на 31.03.2019 в розмірі 22777,42 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 7-9). Указана сума сплачена ОСОБА_1 відповідачу 11.12.2020, що підтверджується випискою за рахунками (а.с. 10). Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. Суд першої інстанції надав правильну оцінку доводам позивача про те, що пункт 4.7.3 кредитного договору щодо встановлення 100 % річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором, згідно ст.625 ЦК України, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Дійшовши такого переконання, суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказаний пункт договору недійсним. Вимога про нарахування та сплату відсотків за договором споживчого кредиту, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у пункті шість статті 3, частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач був ознайомлений зі змістом кредитного договору перед його укладенням, не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки в силу вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець, зокрема банк, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Колегія суддів вважає, що тлумачення скаржником положень Закону України «Про захист прав споживачів», якими, як вважає скаржник, суд першої інстанції безпідставно керувався при ухваленні оскаржуваного рішення, має суб`єктивний характер та не є вірним. Посилання в апеляційній скарзі на те, що звернення ОСОБА_2 із позовними вимогами про визнання пункту договору недійсним мало на меті ухилення позивача від виконання зобов`язань за укладеним Договором про споживчий кредит №ДКВ-2292 від 12.02.2018 року, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 31.01.2020 року, винесеним у справі №127/11508/19, що набрало законної сили, було відмовлено КС «Істок» у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом. Згідно положень статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 сплатив грошові кошти на погашення кредитної заборгованості за рішенням суду (а.с. 10). Інші доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні районним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що районним судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і достатніх підстав для його скасування чи зміни не вбачає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Істок» - залишити без задоволення. Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: Н.В.Висоцька Н.В.Шитченко