Постанова Житомирський апеляційний суд № 281/445/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №281/445/21 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П. Категорія 96 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого - судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Лісової Т.С. без участі сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області Коваленко В.П. від 12 серпня 2021 року у цивільній справі №281/445/21 за матеріалами заяви ОСОБА_1 , зацікавлені особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства, - в с т а н о в и в: У серпні 2021 року заявник звернулася до суду першої інстанції із заявою та просила встановити факт батьківства ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_8 . Ухвалою судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду . Роз`яснено заявникові право на подачу позовної заяви в порядку позовного провадження. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 просить вказану ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На думку апелянта, ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду, на думку апелянта, є помилковими, оскільки ухвалою Дарницького районого суду м.Києва від 03.11.2020 року у справі №753/22870/19 позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису - залишено без розгляду. Приймаючи таке рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обмежені вирішенням питання про встановлення факту, що має юридичне значення, без пред`явлення вимог для подальшого вирішення спору по суті. Таким чином, позивач у цій ситуації штучно використав термін «позов» при застосуванні процесуального механізму встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки інших вимог при зверненні до суду ним заявлено не було. А тому ОСОБА_1 подано заяву про встановлення факту батьківства. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що встановлення факту батьківства для заявника має юридичне значення, оскільки необхідне для подальшого оформлення спадщини. Проте, будь-яких вимог стосовно отримання спадщини заявником не заявлено, предметом розгляду є виключно встановлення факту батьківства, на що й було правильно звернуто увагу судом у справі №753/22870/19. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суддя першої інстанції виходив з того, що встановлення факту батьківства необхідно для подальшої реалізації спадкових прав, тому дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Проте, погодитися з висновком суду неможливо, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Так, згідно з частиною першою статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Так, відповідно до ч.7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження в тому числі і справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Згідно з частинами третьою та четвертою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Водночас, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Аналогічні роз`яснення містить п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де вказано, що у тому разі, коли буде виявлено, встановлення підвідомчого суду факту пов`язане із вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті такої заяви, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі ст. 135 СК. Отже, у спірному випадку належним способом вирішення питання щодо батьківства малолітньої ОСОБА_8 є саме звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України у порядку окремого провадження. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Звертаючись до Дарницького районного суду м.Києва з позовом ухвалою вказаного суду від 03.11.2020 року у справі №753/22870/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису - залишено без розгляду. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 обмежені вирішенням питання про встановлення факту, що має юридичне значення, без пред`явлення вимог для подальшого вирішення спору по суті. Таким чином, позивач у цій ситуації штучно використав термін «позов» при застосуванні процесуального механізму встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки інших вимог при зверненні до суду ним заявлено не було. А тому, ОСОБА_1 звернулася до Лугинського районного суду із заявою про встановлення факту батьківства. Заявник зазначила,що встановлення вказаного факту необхідно для визначення кола спадкоємців, які мають право на отримання спадщини після смерті ОСОБА_7 , зокрема, визнання неповнолітньої ОСОБА_8 спадкоємницею після смерті батька, а також для оформлення та отримання допомоги у зв`язку з втратою годувальника. Отже, між заявником та відповідачами немає цивільно-правового спору, як і матеріально-правових відносин з приводу вимог про визнання батьківства, що виключає можливість задоволення позову про визнання батьківства. Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Відповідно до указаної норми, а також норми статті 130 СК України ОСОБА_7 у спорі про визнання батьківство є особа, яка, на думку позивача, є батьком дитини. Оскільки спірні правовідносини випливають з особистих немайнових відносин, то правонаступництво у таких спорах не допускається. Позовні вимоги ОСОБА_1 обмежені вирішенням питання про встановлення факту, що має юридичне значення, без пред`явлення вимог для подальшого вирішення спору. Тобто, між сторонами у справі не виникло цивільно-правового спору, який би підлягав вирішенню у порядку позовного провадження. Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 736/379/19. Крім того, у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказана заява підлягає залишенню без розгляду через неналежність обраного способу вирішення питання встановлення батьківства певної особи. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Встановлення лише юридичного факту у тому випадку, якщо встановлення цього факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право та лише в межах поданої заяви у порядку окремого порядку. За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що встановлення факту батьківства необхідно заявникам для отримання допомоги у зв`язку з втратою годувальника та для визначення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_7 . При цьому встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. А тому висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є помилковим. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.367,368,376,379,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року скасувати. Справу за матеріалами заяви ОСОБА_1 , зацікавлені особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства направити до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області для продовження її розгляду по суті. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бутиоскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Головуючий: Судді: