Постанова 4814 № 552/1516/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/1516/17 Номер провадження 22-ц/814/2172/21Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Хіль Л.М., суддів: суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2017 року постановлену під головуванням судді Яковенко Н.Л. (дані про складення повного тексту ухвали відсутні) за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Полтавській області Запорожець Т.Ю. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді-доповідача,- В С Т А Н О В И В: У березні 2017 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Запорожець Т.Ю. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . В обгрунтування вимог вказував, що на примусовому виконанні у відділі знаходиться виконавче провадження ВП № 51369701 з примусового виконання рішення апеляційного суду Полтавської області в справі № 524/3045/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 як з солідарного боржника на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за договором в розмірі 3419853,74 грн. та судового збору в розмірі 2580,75 грн. Зазанчав, що боржник протягом тривалого часу ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням. У зв`язку з вищевикладеним, державний виконавець просив суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання своїх зобов`язань. Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 17 березня 2017 року подання задоволено Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань з виконання рішення апеляційного суду Полтавської області в справі № 524/3045/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 , як з солідарного боржника на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за договором в розмірі 3419853,74 грн. та судового збору в розмірі 2580,75 грн. Не погодившись з вказаною ухвалою її в апеляційному порядку оскаржив адвокат Ожередов В.Ю. посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просив скасувати ухвалу місцевого суду, а в задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового управління юстиції у Полтавській області відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що він не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, а тому відсутні підстави вважати, що він свідомо ухиляється від виконання рішення суду. Крім того, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження того, що ним направлялися виклики на адресу боржника про явку останнього для виконання своїх зобов`язань. Вказує, що доказів, які б підтверджували факт свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду, державним виконавцем не надано. Учасники справи будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи до суду не з`явились . Від представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Бовконюка С.А. надійшла заява про розгляд апеляційної скарги у його відсутність. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, апеляційний суд вважає за можливе проводити розгляд справи без участі учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Місцевим судом вірно встановлено, що на примусовому виконанні у відділі знаходиться виконавче провадження ВП № 51369701 з примусового виконання рішення апеляційного суду Полтавської області в справі № 524/3045/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 , як з солідарного боржника, на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за договором в розмірі 3419853,74 грн. та судового збору в розмірі 2580,75 грн. Також встановлено, що 10 червня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ( а.с.5). Із матеріалів справ вбачається, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем вживалися заходи, як щодо добровільного виконання рішення боржником, так і заходи примусового виконання. Зокрема, вживалися заходи щодо можливого виявлення майна, належного боржника, на яке можливе звернути стягнення. Задовольняючи подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Полтавській області Запорожець Т.Ю у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що рішення суду не виконано, а боржником не вчиняються будь-які дії щодо виконання рішення суду. Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне. Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно з частинами 2, 3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження. У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) Європейський суд з прав людини застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон в зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі Європейський суд з прав людини визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто, лише в зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника. Згідно з п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Таким чином, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником, може бути застосоване судом за ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, а не за наявність такої заборгованості. За своїм змістом словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Із справи вбачається, що 10 червня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа № 524/3045/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 , як з солідарного боржника, на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за договором в розмірі 3419853,74 грн. та судового збору в розмірі 2580,75 грн. Задовольняючи подання, суд повинен встановити свідоме ухилення боржника від виконання судового рішення, вчинення боржником дій, які б свідчили про його намагання шляхом виїзду за межі України ухилитись від виконання рішення суду. Сам факт відкриття виконавчого провадження, вчинення приватним виконавцем передбачених законом дій по його виконанню та його неналежне виконання боржником, при відсутності належних та допустимих доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчить про необхідність вжиття тимчасового обмеження конституційних прав боржника у праві виїзду за межі України. Разом з тим, в матеріалах справи відстуні належні та допустимі докази на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду. У поданні державний виконавець посилався лише на наявність у ОСОБА_1 невиконаного зобов`язання, покладеного на нього судовим рішенням, що само по собі не доводить факту ухилення від виконання рішення суду. У поданні старший державний виконавець зазначив, що на час звернення до суду з даним поданням вимога про сплату боргу боржником виконана не була, боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконання рішення. Між тим, інформація про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в матеріалах справи відсутня. Перевіривши надані державним виконавцем докази, суд апеляційної інстанції вважає, що в розпорядженні суду першої інстанції не було достатніх даних про ухилення божника від виконання фінансових зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, оскільки на момент звернення з поданням факт такого ухилення боржника повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, тому відсутні підстави для обмеження його у праві виїзду за межі України. За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу місцевого суду скасувати, а у задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Полтавській області Запорожець Т.Ю. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України відмовити. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2017 року задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2017 року,- скасувати. У задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Полтавській області Запорожець Т.Ю. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя Л.М. Хіль Судді С.А. Гальонкін О.Ю. Кузнєцова Повний текст постанови складено 20.10.2021 року