Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/4270/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/4270/21 пров. № А/857/14413/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А., за участі секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (суддя Сорока Ю.Ю., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Державна судова адміністрація України, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року; стягнути недонараховану та недоплачену суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 185887,42 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Луцького міськрайонного суду Волинської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до ЗУ Про судоустрій і статус суддів. Проте, в період з 18.04.2020 до 27.08.2020 суддівська винагорода протиправно виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, що є порушенням права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Позивач вважає, що Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 в частині обмеження розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України, у зв`язку із чим не може застосовуватися при її нарахуванні. Відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував позивачу суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі №140/4270/21 позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Пушкарчук В.П. недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 185887,42 грн. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону №553-ІХ). Крім того, за змістом ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта. Позивач та треті особи правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що рішенням Волинської обласної ради народних депутатів №12/4 від 18.12.1992 та наказом Управління юстиції облдержадміністрації №253 від 21.12.1992 ОСОБА_1 призначено на посаду народного судді Маневицького районного народного суду. Постановою Верховної ради України №607-XIV від 22.04.1999 ОСОБА_1 обрано на посаду судді Луцького міського суду Волинської області безстроково. Відповідно до Указу Президента України №358/2004 від 23.03.2004 переведено на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області. У період з 18.04.2020 до 27.08.2020 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік. Не погодившись з діями відповідача щодо виплати суддівської винагороди у зменшеному розмірі, позивач звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, є протиправними, тому з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь позивача необхідно стягнути недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 185887,42 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Згідно зі ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року Згідно з ч.ч.4, 5 ст.135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу. З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII можна дійти висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Відповідно до ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України. У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392. 18.04.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 наступного змісту: Стаття

29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).. Встановлено, що з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. Згідно з ч.ч.1-4 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Разом з тим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони. Також судом враховано, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 28.04.2020 №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Отже, в силу приписів ч.3 ст.7 КАС України до спірних правовідносин суд застосовує ч.2 ст.130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік. За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а тому викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, обмеживши розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», були вимушені вчиняти дії, що порушують права та конституційні гарантії суддів. Отже, в силу своїх повноважень, відповідач виконував приписи закону. Крім того, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування. А тому, з врахуванням ст.5 та п. 10 ч. 1 ст. 245 КАС України, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача недоотриманої суми грошової винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, а в частині позовних вимог про визнання протиправним дій відповідача слід відмовити. Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права. Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача є частково підставними і обґрунтованими. Враховуючи викладене, судом першої інстанції при розгляді позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду в цій частині відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги з наведених вище підстав. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року в справі № 140/4270/21 підлягає залишенню без змін. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі №140/4270/21 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, та прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні цієї позовної вимоги відмовити. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року в справі №140/4270/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 20 жовтня 2021 року