Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2040/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року справа №360/2040/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року по справі №360/2040/21 (суддя І інстанції Захарова О.В., повний текст рішення складено 09 червня 2021року у м.Сєверодонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення з відповідача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020р. по 22.03.2021р. включно на загальну суму 91264,60 грн. (а.с. 1-20). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління поліції охорони в Луганській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020р. по 22.03.2021р. на загальну суму 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 (двадцять) гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 86-93). В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно було зменшено розмір відшкодування. Судом не враховано, що у зв`язку з протиправними діями відповідача на протязі періоду з 22.09.2020р. по 16.01.2021р. Луганський окружний адміністративний суд був позбавлений можливості здійснити розгляд справи №360/2840/20, на час розгляду справи №360/3365/20 та набрання законної сили, провадження по справі №360/2840/20 було зупинено, таким чином протиправними діями відповідача на протязі 117 днів було відстрочено виплату одноразової грошової допомоги позивачу. Враховуючи принцип співмірності суд повинен був аргументувати суму зменшення стягнення середнього грошового забезпечення (а.с. 96-100). Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 25 травня 2016 року, проходив службу з 26 листопада 2004 року по 06 листопада 2015 року в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року по 03 червня 2020 року в Управлінні поліції охорони в Луганській області. Згідно з витягом з наказу Управлінні поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» позивача звільнено зі служби (за власним бажанням) з 03.06.2020р. (а.с. 25). При звільненні зі служби позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога, передбачена статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний рік служби. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 360/3365/20, що набрало законної сили 16.01.2021р., визнано протиправним та скасовано наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року № 75 о/с «По внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с щодо позивача (а.с. 28-40). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 360/2840/20, набрало законної сили 13.03.2021р., визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо не проведення нарахування та виплати в день звільнення 03 червня 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 16 повних календарних років служби; зобов`язано Управління поліції охорони в Луганській області внести зміни до наказу № 46 о/с від 01 червня 2020 року відносно позивача щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 16 повних календарних років служби, зобов`язано Управління поліції охорони в Луганській області нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 16 повних календарних років служби (а.с. 41-44). 22 березня 2021 року позивачеві здійснено виплату за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 360/2840/20 одноразової грошової допомоги у розмірі 27507,81 грн., про що свідчать копія платіжного доручення від 22.03.2021р. та копія платіжного доручення від 22.03.2021 у розмірі 6150,82 грн. (а.с. 81-82). Отже, виплата позивачу одноразової грошової допомоги здійснена відповідачем не у день звільнення зі служби в поліції. Згідно з довідкою про грошове забезпечення позивача за період з 01.04.2020р. по 31.05.2020р., у квітні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9727,13 грн., у тому числі: посадовий оклад 1800,00 грн., оклад за спеціальним званням 1000,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції 980,00 грн., доплата за роботу у нічний час -127,50 грн., індексація 990,04 грн., премія щомісячна 4762,80 грн., одноразове підвищення щомісячної премії 226,80 грн.; у травні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9738,83 грн., у тому числі: посадовий оклад 1800,00 грн., оклад за спеціальним званням 1000,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції - 980,00 грн., доплата за роботу у нічний час 211,26 грн., індексація 990,04 грн., премія 4762,80 грн; всього за 2 місяці 19465,96 грн. (а.с. 80). Позивачем у квітні 2020 року відпрацьовано 31 день, у травні 2020 року 30 днів, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день, що підтверджується розрахунковими листками за квітень, травень 2020 року (а.с. 49). Наведені обставини сторонами не оспорюються. Судом першої інстанції позов задоволено частково. Відповідачем апеляційна скарга не подавалась, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.» Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата. Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Згідно з розрахунковими листами позивач за квітень та травень 2020 року (а.с. 49) позивачем у квітні 2020 року відпрацьовано 31 день, у травні 2020 року 30 днів, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день. З довідки про грошове забезпечення позивача встановлено, що у квітні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9727,13 грн., у тому числі: посадовий оклад 1800,00 грн., оклад за спеціальним званням 1000,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції 980,00 грн., доплата за роботу у нічний час -127,50 грн., індексація 990,04 грн., премія щомісячна 4762,80 грн., одноразове підвищення щомісячної премії - 226,80 грн. (а.с. 80). За виключенням виплат, які носять одноразовий характер (одноразове підвищення щомісячної премії - 226,80 грн. та доплата за роботу у нічний час - 127,50 грн.) сума грошового забезпечення позивача за квітень 2020 року відповідно до пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати складає 9372,83 грн. (9727,13 - 226,80 - 127,50). У травні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9738,83 грн., у тому числі: посадовий оклад 1800,00 грн., оклад за спеціальним званням 1000,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції - 980,00 грн., доплата за роботу у нічний час 211,26 грн., індексація 990,04 грн., премія 4876,20 грн.; компенсація втрати частини ПДФО; всього за 2 місяці 19465,96 грн. (а.с. 80). Сума грошового забезпечення позивача за травень 2020 року відповідно до пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати складає 9527,57 грн. (9738,83 - 211,26). Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 309,84 грн.. День звільнення позивача 03 червня 2020 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні становить з 04 червня 2020 року по 22 березня 2021 року та складає 292 календарних днів. Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 червня 2020 року по 22 березня 2021 року, в арифметичному обчисленні становить 90 473,28грн. (309,84 грн. х 292 календарних днів). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Як встановлено вище, розмір несвоєчасно сплаченої позивачеві суми грошової допомоги при звільненні складає 27507,81 грн., істотність частки якої у порівнянні із середнім заробітком затримки розрахунку становить 30,40 %. Виходячи тільки із істотності частки 30,40 %, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 27 503,87 грн. (309,84 грн. х 30,40 %х 292 днів затримки). При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. по справі № 761/9584/15-ц. В цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. … 86. … оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. …

91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. …

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).». Щодо дій відповідача, то як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між сторонами виник спір щодо виплати позивачеві одноразової грошової допомоги внаслідок реальних підстав звільнення зі служби в поліції (пункт 8 статті 77 ЗУ від 02.07.2015 р. № 580-VIII у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) та видання наказу № 75 о/с від 27.08.2020, яким були внесені зміни до наказу № 46 о/с від 01.06.2020, щодо підстав звільнення позивача зі служби в Національній поліції. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 360/3365/20, що набрало законної сили 16.01.2021р., визнано протиправним та скасовано наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року №75 о/с «По внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с щодо позивача. Наведеним судовим рішенням також було встановлено, що позивач з 04 червня 2020 року проходить службу у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Луганській області на посаді контролера 1 категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (для забезпечення безпеки учасників судового процесу та охорони Луганського окружного адміністративного суду). Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля. Оскільки питання щодо наявності права на отримання одноразової грошової допомоги було предметом розгляду у справі № 360/2840/20, набрало законної сили 13.03.2021р. та саме судовим рішенням у зазначеній справі було підтверджено таке право, враховуючи, що виплата одноразової допомоги здійснена відповідачем через шість робочих днів після набранням судовим рішенням законної сили, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає правомірним зменшення судом першої інстанції розміру компенсаційних виплат та стягнення на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021р. у справі № 360/3574/19. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року по справі №360/2040/21 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року по справі №360/2040/21 - залишити без змін. Постанова у повному обсязі складена 19 жовтня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.Д. Компанієць